read-books.club » Сучасна проза » Ідеаль, або На поміч, пардон 📚 - Українською

Читати книгу - "Ідеаль, або На поміч, пардон"

165
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ідеаль, або На поміч, пардон" автора Фредерік Бегбедер. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 ... 47
Перейти на сторінку:
Гія, грузинський мисливець за дівками, що випорпав Наталю Водянову в Нижньому Новгороді, чи вірменин Тигран, який орудував московським рекрутуванням, у нього було пильне око, «Віндовс Віста» і ціла купа зв’язків. Авжеж, так просто вербувальником моделей не стати, тут потрібно знати всі лазівки, мати зв’язки, а також дотримуватися певного кодексу, з якого наводжу тут шість найголовніших заповідей.

1. Не ґвалтувати дівчат (хіба що самі захочуть).

2. Ніколи не просити номер телефону в дівчини, яка вже уклала угоду з Гією чи Тиграном.

3. Пересуватися лише автом, з особистим водієм і охоронцем.

4. Ніколи не забалакувати до дівчат, що носять уночі темні окуляри.

5. Не вживати кокаїн.

6. І, головне, ніколи не закохуватися.

Фотогенічність — це велика таємниця. Декотрі дівчата, що видаються такими красунями, на світлинах геть непоказні. Таких ліпше порати й не вербувати. Найліпші кралі на знімках тьмяніють і в’януть, а непомітна кирпата сцикуха з зацькованим поглядом може виявитися цілком придатна, якщо Господь захоче, щоб у неї закохався об’єктив. Усе залежить від того, як вона збудована, від її індивідуальності, від тіней на щоках, вольового підборіддя, меланхолії і звірячих манер. Тим-то я ніколи нікуди не виходжу без мого старого випробуваного поляроїда. Цифрова зйомка робить картинку пласкою, а коси — масними.

Коріна Дей відкрила Кейт Мосс і продала її в «Обличчя» завдяки випадковому поляроїдному знімку Сари Дукас із лондонської агенції «Шторм», яка зіткнулася з Кейт у нью-йоркському аеропорту. Тій англійці було лишень чотирнадцять років, і вона мріяла стати стюардесою. Тепер вона заробляє триста мільйонів фунтів стерлінгів на рік (не забувайте, що вербувальник отримує десять відсотків од усіх її гонорарів! Деколи мені мариться таке вночі). Хтозна, чи літає ще Кейт Мосс пасажирськими рейсами.

3

Моїм обов’язком було достеменно знати, на що встає у чоловіків. Купівельну сверблячку в жінок викликають дівчата, що збуджують їхніх чоловіків. А на початку XXI століття чоловіків збуджує цнотливість. Ото і давай їм ту цнотливість, вони, мабуть, самі собі гидкі. Чоловіків тепер вабить німфетна зовнішність, тож усі молодиці вбираються дівчатками-невиннятками. Я завжди не довіряв хлопцям, що водяться з юними створіннями, либонь, це або якісь драби з Сен-Тропе, або приховані гейки. Вони простують поряд з ними, мов ті павичі, й нетямляться, неначе автомобілісти за кермом нового спортивного купе. За нашого часу, коли вродлива дівчина стала трофеєм, чимало вечірок скидається на конкурс такс, і виграє той, хто прийде туди зі свіжим звірятком при боці. Пани ревниво порівнюють статуру своїх подруг, розмір очей, пахощі кіс і довжину повідця.

— Поглянь-но, які блакитні оченята в моєї крихітки!

— А ти ліпше кинь оком на ту порцелянову лялечку з закрученими віями.

— Трохи застара. В тебе що, вибору не було?

— На свою поглянь, вона ж як моя бабуня. Ох, перепрошую, дідусь. Може, в неї є менша сестра?

— У твоєї, мабуть, є донька, краща од матері. (Регіт).

— Слава Богу, ці дурепи не балакають французькою!

— Он цмокни її в щоку, то зітреш бородою макіяж і побачиш, як вона засяє невинністю, мов дитина.

— Ох, облиш, а то ще закохаюся.

— Бери, що хочеш, тільки не її.

— Мені б/у не треба («те, що було в ужитку», по-російському).

Дівчата теж змагаються одна з одною, наче мандрьохи на вулиці.

— Мої цицьки більші, ніж твої!

— Зате мої справжні!

Тіла важать, наче товар на прилавку. Всі хочуть бути єдиними і неповторними, та насправді взорують на ту саму глянсову обкладинку. Почуття геть не враховуються. Гадаєш, наче закохався, а насправді улягаєш рекламній кампанії фірми «Гесс». Ми ввійшли до ери сексапільної нелюдяності. Я, звісно ж, не знаю, як воно відбувалося за давнішої, старосвітської пори, тож тут не здасться ніяке порівняння, та все ж таки я дуже сумніваюся, що люди раніше так ревниво ставилися одне до одного. Відтоді як егоцентризм став панівною ідеологією, люди подуріли. Завзятості рекламників, цих заводіяк світової моди, можна позаздрити. Щорічних капіталовкладень у купівлю рекламних площ з гаком вистарчило б на десятикратне усунення голоду на планеті, але тицяти клієнтурі гожі мармизки, щоб модні бренди лишилися в top of the mind[1] голодних людей, виявилося важливішим ділом. Петер Слотердейк, філософ з Карлсруе, назвав цю систему «безмежною хотячкою». Гадаю, якби видавничий дім «Конде-Наст» погукав, то більшість юних хотяків зчинила б неабияку бучу, щоб потрапити у найближче число часопису «Воґ».

Адже за нашої доби утопія дається нам тільки у відчуттях. Серіал «Nip/Тиск» дуже вдало підвів риску підсумкам першого десятиріччя XXI століття. Два пластичні хірурги з Маямі запевняють своїх пацієнток, що «ліпше вмерти, ніж припинити боротьбу за досконалість». Декотрі діалоги з того серіалу я знаю напам’ять. Ось пронизливий дівочий голос виспівує, поки пливуть титри: «Make me beautiful. A perfect mind, a perfect face, a perfect life».[2] Мені страшенно подобається третя серія, де одна гладунка стріляє собі в рота тільки тому, що лікар Макнамара відмовився робити їй ліпосакцію. Кров ляпає на світлини топ-моделей, якими та шерепа обліпила свою кімнату. Страшенно зворушлива сцена: на грудях Елли Макферсон сяють гемоглобінові дриппінги, а в об’єктиві камери ми бачимо товстозаду небіжчицю, яка розляглася на килимовому покритті, наче той кит, що викинувся на Саут-біч. А ось широким планом і блакитне небо Флориди, що символізує цілковиту відсутність будь-якого лиха.

Людський погляд ласий на правильні риси, гладеньку шкіру і пухкі вуста. Бездоганність носового хряща спрощує стосунки поміж людьми. Недарма здоровецькі цицьки прозивають буферами, адже вони пом’якшують удар під час зіткнення. Красуням справедливо платять більше, ніж бридулям, бо ж вони дають більший зиск. Тож упорсніть собі ботоксу задля підвищення платні, заженіть, задля кар’єрного зростання, по п’ятдесят грамів у кожну цицьку, зробивши надрізи біля пипок, порозподіляйте жир попід щоками, підтягніть вилиці — й вас чекає стрімкий злет соціальною ієрархією. Дослухайтеся до себе, і ви збагнете, що вам набагато дужче кортить працювати з молодими і гарнюніми, що вам простіше з тими, у кого нема капшуків попід очима, а вабить вас тільки бездоганно гладенька шкіра, яка ще не зазнала впливу вікових неврозів. Зовнішність вабить не лише здоров’ям — вона ще й заманлива.

4

Хтозна, як там серце, а тіло в мене таки сіпається. Навряд чи заслужу я прощення Господа Бога, зате оповість моя допоможе мені не менше, ніж психоаналіз, а коштуватиме набагато дешевше. Хоч круть, хоч верть, а нелегко знайти такий диван, що був би розкішніший від вашого величезного храму, пронизаного протягами. Вперше я побачив його морозяного вечора, коли був напідпитку і, покинувши друзів, почвалав додому

1 2 3 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ідеаль, або На поміч, пардон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ідеаль, або На поміч, пардон"