Читати книгу - "Книжка для дорослих: Як старшати, але не старіти, Дарка Озерна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Опитування людей із двадцяти країн віком 60–100 років свідчить, що суб’єктивна задоволеність життям зумовлена передусім ставленням до змін стану здоров’я і старшого віку як такого. Інше дослідження, що стосувалося виключно громадян США, показало, що фінансова незалежність і можливість спілкуватися з родиною та друзями — це, на думку опитаних, головні атрибути якісного життя [4].
Отже, поняття якість життя складається з двох непорівнянних частин:
• як нам об’єктивно живеться (чи є хвороби, ліки проти них, добре харчування, спілкування, безпека, можливість бути активними),
• як ми до цього суб’єктивно ставимося.
Ясна річ, найкраще живеться здоровим заможним оптимістам. А найгірше? Ну, ви здогадалися. Але між станами «все добре» та «все погано» простягається цілий градієнт станів, і більшість із нас перебуває між цими крайнощами — «та й таке», як то кажуть. І наше завдання полягає, мабуть, у тому, щоб за можливості переміститися ближче до полюсу «все добре» та спокійно прийняти неможливість досягти ідеального стану.
Як згадаю свої 18 років, то сироти по шкірі — такий це був жах: щонайменше три години на добу в транспорті, п’ять годин сну, причому із ввімкненим світлом і страхом, що хтось увірветься в кімнату, прокурене повітря, підробітки, нерви, спрага. Ні, це було не в тюрмі — я вчилася в Києво-Могилянській академії та жила в гуртожитку. Тоді мені переважно було цікаво й весело, хоча якісним життям моя юність навіть і не пахла. Тому така мудра виросла і книжки про щасливий старший вік пишу (самоіронія).
Отже, якісне життя — це не конче молодість. Досвід, гроші та можливості, що дає їхнє поєднання, приходять зазвичай пізніше. Тому я вважаю, що наша мета — це зберегти своє здоров’я і розум, щоб насолоджуватися життям у зрілому віці. Принаймні моя мета. Сподіваюся, ви теж цього хочете, тож нумо вникати в нюанси разом.
Спостереження антропологині-любительки наводять мене на думку, що поняття якості життя в нашій культурі або відсутнє, або зводиться виключно до грошей. Маєш за що, то вже купуєш не горілку, а віскі — і не в простому супермаркеті в спальному районі, а в модному магазині з винами і величезною стоянкою для клієнтів. Чи це принципово змінює якість життя? Питання можна було б винести на фейсбук-обговорення, звісно, якщо хочеться зібрати багато коментарів. Та все ж мені здається, якщо людина мусить випити, аби здолати нестерпність буття, цілком байдуже, що вона вживатиме: самогон чи одномальтове віскі. Якщо ж ви п’єте в хорошій компанії, за приємною бесідою, «заради запаху і самого процесу», з гарним краєвидом, який відкривається з вашої веранди, то теж немає особливого значення, чи це домашнє вино, зроблене з усього, що вродило, чи «Вдова Кліко». Краєвид, до речі, не конче має бути на Альпи. У Жулянах чи селі Приморському, скажу вам щиро, заходи сонця теж чудові. Аби тільки про зраду не думати. У цьому й полягає цимес якості життя — нам комфортно в тих обставинах і в тому тілі, що є, бо ми даємо собі раду і не припускаємося критичних помилок.
Життя не мед, але й не мусить бути пеклом, причому визначають це не лише гроші. Багато важать наші власні цінності й прагнення, а також вміння їх здійснювати. Ця книга саме про це — про експертність, тобто знання, потрібне, щоб іти до мети, яким є якісне життя в зрілому віці.
Я люблю покепкувати з мотиваційної літератури, але, як бачите, сама до цього докотилася. Нічого, згодом буде важка артилерія про біохімію та фізіологію, та поки налаштовуємося на потрібний лад.
Саме цінності визначають, що ми хочемо робити в цьому житті. Експертність дає розуміння того, як ми зможемо це зробити. Обмеження накладають генетика і почасти довкілля. От у цих межах ми й діємо, і «просто взяти та зробити» не вийде. Уявіть, що це як президент, законодавча, виконавча, судова гілки влади та народ.
Народ каже: «Хочу жити добре!!! Зробіть так, щоб були гроші і здоров’я!» Хто ж не хоче?.. Народ — це кожен з нас.
Президент на це (пафосно): «Наказую зробити всіх здоровими і заможними!»
Алегоричний президент — це наш тваринний інстинкт виживання.
Законодавча влада (бадьоро): «Ось закон, згідно з яким ми тепер будемо старішати сповільнено! Заборонено втрачати м’язову масу, нейрони головного мозку та периферії особам, яким понад 65!» Умовна законодавча влада — це мозок людини, — яка погортала інстаграм, мотиваційну літературу і сайт з біологічно активними добавками.
Виконавча влада: «Отакої! Популісти хотєлкі хочуть, а нам виконувати. Ну, подивимося, що там інші країни робили в таких випадках…» У цій алегорії виконавча влада — це передня кора наших півкуль, якій треба скласти план дій, аби здійснити бажання «народу» та втілити «наказ» і дати змогу працювати «закону».
Замало просто прагнути щастя та бути за все хороше й проти всього поганого. Треба хоч приблизно знати, як цього досягнути. Чи бодай уявляти, де шукати ці знання. Ось тут нам і стануть у пригоді доказова медицина і медичні настанови з діагностики та запобігання хворобам.
Та додам ще трохи мотивації. У 1990-ті та ранні 2000-ні комп’ютери працювали так собі — поки файл відкриєш, уже чай охолонув. Тому народні майстри регулярно перевстановлювали на компах вінду, щоб не глючила (операційну систему — пояснюю для покоління маків). Мені постійно хочеться і багатьом людям перевстановити вінду, аби почали міркувати… менш токсично і більш конструктивно, скажімо так.
Візьмімо, приміром, ставлення до старшого віку: «Ну все, це схил віку та занепад!.. Діти виросли, ми нікому не потрібні». Заповіт, до речі, при цьому зовсім не всі складають (що безвідповідально стосовно нащадків, а життя не продовжить). Та можна ж міркувати інакше: «Гей-гу! Настав час жити для себе!..»
Чи ставлення до партнерів. Відчуйте різницю
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книжка для дорослих: Як старшати, але не старіти, Дарка Озерна», після закриття браузера.