Читати книгу - "Сюрприз Для БабІя, Ольга Довженко"

День знайомства Алекса із новоспеченим сином, виявився найгіршим днем в його житті. Чоловік не знав як бути далі, і куди дівати малого. З одного боку він хотів плюнути на все та віддати хлопця в поліцію нехай розбираються, шукаючи його батьків, а з іншого — чоловікові було шкода малого, адже сам колись ріс у неповній сім'ї та не з чуток знав, як воно, бути нікому непотрібним. 

Матір Алекса постійно пропадала на трьох роботах, адже мала забезпечити сина та доньку і дати їм хоча б якесь майбутнє. Хлопчик сам пропадав на вулицях і ним ніхто не цікавився, бо окрім мами та старшої сестри у нього нікого не було. Бабуся Алекса жила далеко, а батько… батько покинув їх, коли вони з сестрою були зовсім малими, тому тата чоловік майже не пам'ятав. Можливо, через ці спогади він зарікся одружуватися, аби його діти не опинилися в такій самій ситуації, в якій колись був і сам чоловік. За своїм небажанням одружуватися Алекс приховував справжні емоції, і в глибині душі боявся, що колись вони візьмуть над ним гору і він стане їхнім заручником. В чоловікові боролися протиріччя, він не знав як діяти, і чи варто взагалі шукати матір, яка як зозуля викинула свою дитину, практично, невідомому чоловікові.

— Можливо, все ж таки віддати його в поліцію і повернути собі звичний спосіб життя? — майже всю ніч чоловік не міг зімкнути очей та говорив сам із собою.

Це була перша ніч, яку він провів поринувши у глибокі думки, основною з яких була : "Як бути далі…" Це була перша ніч, коли Алекс не працював за комп'ютером і не розважався в нічному клубі. Цю ніч він не провів з черговою жінкою, а лежав дивлячись як біля нього мирно спить п'ятирічний Даня, який навідріз відмовився спати окремо, бо його вночі стягне з ліжка за ногу Бабай.

Вночі Алекс відчував полегшення, адже хлопчик не бігав і не просив їсти, пити не просився кожні сорок хвилин до туалету. Коли Даня спав — він був найкращим у світі, бо не чіпав Алекса і нічого в нього не вимагав.

— Так, хлопче, завдав ти мені клопоту! — злісно пробурмотів Алекс, дивлячись на сплячого малого. Молодий чоловік навіть не думав про те, що може розбудити дитину, або про те, що це неприпустима поведінка поряд зі сплячими дітьми.

— Нічого, безвихідних ситуації не буває! — продовжив Алекс озвучувати думки вголос. — Я впевнений, що найближчим часом ми щось вигадаємо: або ти підеш до матері, або в інтернат, і третього варіанту не дано.

Алекс розумів, що такого малого не можна залишати без нагляду, а роботу ніхто не відміняв, тому прямо посеред ночі, чоловік почав розмірковувати над тим, де б його знайти няню. Раптом, він згадав про Машу — свою на рік старшу сестру і по сумісництву багатодітну матір. 

Ледве дочекавшись ранку, чоловік набрав сестрі для того, аби вона порекомендувала йому надійне агентство, адже в неї, як-не-як, багатий досвід — аж троє дітей: шести, чотирьох та двох років. Вона була в курсі всіх цих штучок та могла порадити щось толкове. — Привіт, Маша! — привітався чоловік.

— Привіт, братику! — почув Алекс в трубці сестрин лагідний голос. — Як справи?

 — Справи кепські! — невдоволено буркнув чоловік.

— Що знову трапилось? Друга останнього оженив, то настав кінець світу?! — засміялася Маша.

— Ні, ще гірше!

— Що для тебе може бути гірше? — щиро здивувалася молода жінка. 

— Мені потрібна няня! — серйозно заявив чоловік.

— А-ха-ха! — відверто розмріялася Маша. — Тобі, няня? Так тобі ж уже 35 років за тебе ніхто не візьметься! — знову розсміялася в трубку сестра.

— Не мені няня, а одному хлопцеві! — зніяковівши пояснив Алекс.

—Якому ще хлопцеві? Своєму другові?

— Ні, — заперечливо покивав головою молодий чоловік. — Дані треба няня!

— Даня, Даня, — пробурмотіла Маша. — Щось я не пам'ятаю в тебе такого друга. Я його знаю?

— Він мені не друг! — різко промовив Алекс.

— Ну то не ходи навколо, а кажи так як є, брате! Навіщо тобі няня?!

— Розумієш, сестричко, — як першокласник зам'явся Алекс. — Справа в тому, що вчора в мене на порозі з'явився малий. Звуть його Даня і йому, як він каже 5 років, але я не знаю, чи це точно, бо в таких дрібних я зовсім не розбираюся… — Алекс зупинився, ніби підбираючи влучні слова, а за мить знову продовжив. — Справа в тому, що він стверджує, ніби я його батько!

— Оце так номер! — з подивом відповіла молода жінка. — Нічого собі! Чесно кажучи, я і здивована, і не дуже. Річ у тім, що я не можу змиритися з думкою про те, що ти вже відповідальний чоловік, батько! А не дуже здивована тому, що в тебе була незліченна кількість жінок, і розумієш, брате, від сексу іноді діти бувають, я щиро здивована, що з усіх твоїх походеньок ти маєш лише одну дитину, а не сто одну! — вголос посміхнулася Маша. То хто ж ця щасливиця?! — запитала сестра.

—Я не знаю! — засмучено відповів Алекс.

— Тобто як це ти не знаєш?!

— А ось так і не знаю. Він з'явився вчора зранку в мене на порозі. В нього в рюкзаку була записка в якій ішлося, про те, що його маму звуть Лана. Однак ніякої Лани я не пригадую! — пояснив Алекс.

— Значить, для тебе вона була легкою здобиччю, — припустила жінка.

— Виходить, що так. Тільки я не знаю як тепер бути. Ну так, знайду я няню малому, а далі що? Якщо ця Лана не з'явиться в прописані 3 тижні, як вона обіцяла, то що мені з ним робити далі? Я ж не можу його в себе назавжди залишити, та й не хочу. Я за три тижні з ним з глузду з'їду, а про більш тривалий термін я й думати не хочу!

— Слухай, Алекс, ти мені тут зараз казки не розповідай! — суворо озвалася Маша. — В мене троє дітей, і я знаю як з ними справлятися! А тобі дали самостійну, п'ятирічну дитину, а ти не знаєш, що з нею робити!

— Звісно, тобі не зрозуміти, бо ти — мама і в тебе природній інстинкт. Ти ж своїх трьох дітей виносила і народила, і ти як ніхто знаєш, що з ними робити. А мені якась зозуля підкинула, і що мені тепер радіти? Якби він був уже дорослий, щоб ми могли ходити з ним по клубах, чіпляти дівчат і пити пиво — це була б інша справа, а з цим малим незрозуміло що робити… Я його спитав, чи ходить він у памперс, то той сказав — ні. Я спитав, чи їсть він молочну суміш, то він сказав — ні. За його словами він їсть запіканки, каші, супи та омлети, а де я їх візьму?!