Читати книгу - "Відьмак. Вежа Ластівки"

– Дівчина, – сказав голосно, не в силах повірити у те, що мав просто під носом. – Це дівчина.

Якби того дня після настання сутінок хтось зумів тихцем прокрастися до загубленої серед мочарів хати із запалою, порослою мохом стріхою, якби зазирнув він крізь шпарини у віконницях, то побачив би у скупо освітленій лойовими свічками кімнатці кільканадцятирічну дівчину із головою, товсто обмотаною бинтами, яка спочивала у мертвій, ледь не трупній непорушності на засланих шкірами нарах. Також він побачив би старця із сивою клиновидною бородою і довгим білим волоссям, що спадало на плечі та спину від величенької лисини, яка збільшувала зморшкувате чоло далеко за тім’я. Помітив би, як старий запалює ще одну свічку, як ставить на стіл пісочний годинник, як гострить перо, як схиляється над аркушем пергаменту. Як замислюється і говорить щось сам собі у задумі, не зводячи очей з дівчини, яка лежить на нарах.

Але те було неможливим. Ніхто не міг його побачити. Хата пустельника Висоготи була добре схована серед мочарів. На пустині, завжди вкритій імлою, куди ніхто не відважувався заходити.

– Запишемо, – Висогота занурив перо у чорнила, – отаке от. Третя година після процедури. Діагноз: vulnus incisivum, рана тята, завдана із великою силою невідомим гострим знаряддям, швидше за все із закривленим вістрям. Проходить по лівій частині обличчя, починається у районі підочному, тягнеться через щоку і сягає аж частини привушно-жувальної. Найглибша, майже до надкісниці, рана є у початковій частині, нижче очної ями, на кістці вилиці. Можливий час, який минув від поранення до моменту першої перев’язки рани, – десять годин.

Перо заскрипіло по пергаменту, але скрипіння те тривало не більше кількох хвилин. І рядків. Висогота не все, що мовив до себе, вважав вартим записування.

– Повертаючись до перев’язки рани, – продовжив за мить старець, вдивляючись у миготливе і чадне полум’я лойової свічки, – запишемо таке. Я не обрізав краї рани, обмежився лишень усуненням кількох відмерлих клаптів і очистив засохлу кров. Промив рану витяжкою з вербової кори. Усунув забруднення і чужорідні тіла. Наклав шви. Конопляні. Іншого роду ниток, хай уже буде про те записано, я не мав. Застосував я компрес із гірської арніки й наклав формовану муслінову пов’язку.

На середину хати вибігла миша. Висогота кинув їй шматочок хліба. Дівчина на нарах неспокійно дихала, стогнала крізь сон.

– Восьма година після процедури. Стан хворої без змін. Стан лікаря… Чи то – мій… поліпшився, бо я трохи поспав… Можу продовжувати нотатки. Є сенс переписати на ці картки трохи інформації про мою пацієнтку. Для майбутніх поколінь. Якщо якісь майбутні покоління дістануться на цю трясовину ще до того, як усе тут струхлявіє і розпадеться на порох.

Висогота важко зітхнув, мокнув перо й обтер його об край каламаря.

– Що стосується пацієнтки, – забуркотів, – то нехай буде занотовано таке. Років, здається, десь біля шістнадцяти, висока, статури помірно худої, але не хирлявої, ніщо не вказує на недоїдання. Стан м’язів і фізичної конструкції характерний, скоріше, для молодої ельфійки, але не виявлено жодних рис метиски… до квартеронки включно. Нижчий відсоток ельфійської крові, як відомо, може не залишати слідів.

Висогота начебто тільки тепер пригадав собі, що не написав на аркуші жодної руни чи жодного слова. Приклав перо до паперу, але чорнила висохли. Старець аж ніяк тим не перейнявся.

Нехай же занотовано буде й те, – продовжив, – що дівчина ніколи не народжувала. А також і те, що на тілі її немає жодних застарілих знаків, шрамів, жодних слідів, які залишає важка праця, нещасні випадки, ризиковане життя. Підкреслюю: йдеться про старі сліди. Слідів свіжих на її тілі не бракує. Дівчину били. Шмагали, причому не батьківською рукою. Скоріше за все, ще й копали. Також знайшов я на її тілі досить дивний особливий знак… Гммм… Запишемо те, для блага науки… У пахвині, відразу біля лобкового горбу, дівчина має витатуйовану червону троянду.

Висогота зосереджено оглядав загострений кінчик пера, після чого занурив його у каламар. Утім, цього разу він не забув, навіщо так зробив, – швидко почав вкривати аркуш рівними рядками письма з нахилом. Писав, поки перо не висохло.

– Напівпритомна, вона говорила й кричала, – продовжив він. – Акцент її і спосіб мовлення, якщо оминути густі вкраплення на обсценному жаргоні кримінальників, збиває з пантелику, його важко точно зафіксувати, але я ризикнув би ствердити, що він, скоріше, походить з Півночі, аніж з Півдня. Деякі слова… Він знову заскрипів пером по пергаменту, не дуже довго, скоріше надто коротко, аби мати змогу записати усе, що перед тим проказав. Після чого продовжив монолог, точнісінько з того місця, де зупинився:

– Деякі слова, імена й назви, які дівчина вибелькотала у маренні, варто запам’ятати. І дослідити. Усе вказує на те, що особа, яка знайшла шлях до хати старого Висоготи, по-справжньому дивна…

Він мовчав хвилинку, прислуховуючись.

– Аби тільки, – забурмотів, – хата старого Висоготи не виявилася кінцем її шляху.

Висогота схилився над пергаментом і навіть приклав до нього перо, але не записав нічого, жодної руни. Кинув перо на стіл. Хвилинку сопів, бурчав гнівно, шморгав носом. Поглядав на нари, прислухався до звуків, що звідти долинали.

Треба зауважити й записати, – сказав змученим голосом, – що все залишається дуже погано. Усі мої старання і процедури можуть виявитися недостатніми, а зусилля – марними. Мої побоювання мали під собою підґрунтя. Рана заражена. У дівчини сильна гарячка. Уже з’явилися три з чотирьох кардинальних проявів гострого стану запалення. Rubor, calor i tumor легко виявити у цю мить на око й на дотик. Коли мине постпроцедурний шок, з’явиться і четвертий прояв: dolor [6]. Хай же буде записано, що минуло майже півстоліття з того часу, відколи я займався медичною практикою, і відчуваю, як роки ті тяжіють на моїй пам’яті й на вмілості моїх пальців. Я небагато вмію робити, ще менше зробити можу. Засобів і медикаментів маю менше малого. Уся надія на відпорні механізми молодого організму…

– Дванадцять годин після процедури. Згідно з очікуваннями, прийшов четвертий кардинальний прояв запалення – dolor. Хвора кричить від болю, гарячка й тремтіння збільшилися. Не маю нічого, жодного засобу, який я міг би їй дати. Маю невелику кількість датурового[7] еліксиру, але дівчина заслабка, аби пережити його дію. Маю я також трохи аконіту, але аконіт убив би її точно.