Читати книгу - "Клітка, або Дискотека 80-х"

Хренов. Так точно!

Капітан. Ну гаразд. Із тобою, Хренов, пізніше познайомимося. Сподіваюсь, ти не сволоч і не цирозник… (Підходить ближче до «мавп’ятника»). Ну, дауни, що цього разу не поділили? Що за привід був для такого буйного свята? Ну-у?! Мовчите? Корчите із себе партизанів на допиті у гестапо? Ну-ну… Мушу вас розчарувати. Якщо я покличу єфрейтора Диню, гестапо відпочиватиме! Вірите?.. Вірите! І правильно. Це якраз той випадок, що краще повірити на слово і не нариватися на зайві неприємності. Неприємностей вам і без Дині вистачить. Зрозуміли, дауни? Не чую! Відповідаємо дружнім хором, за чарівним помахом моєї руки. Чітко і голосно: «Так точно!» Ну ж бо!..

Капітан змахує рукою. У відповідь із клітки – один чи два кволі вигуки: «Так точно…»

Нариваєтеся, дауни! Нариваєтеся… Я вас по-доброму попереджав. Отже…

Котрийсь із сержантів. Провести виховну роботу?

Капітан. Зачекай… (У клітку). Дядек є? (Із натовпу у «мавп’ятнику» протискується до решітки чорнявий, високий і стрункий парубок). Іди-но ближче!.. О, то це ти? Ну, як тобі мій фокус із фуражкою? Класний фокус, правда? (Капітан задоволено сміється, затим обертається до сержантів). Я його примітив ще раніше, до бійки. От сподобався він чогось мені. А потім, як свято закінчилося, дивлюся: еге, робить ноги моя симпатія! Я фуражку – хвать із голови, заховав за спину і за ним. Між кущами, між деревами, перебіжками. Вечір же, візьми розгледь у темноті мінта без фуражки. Отак я його і зацапав. Далекувато, правда, аж на Лазо, біля нової обкомівської дев’ятиповерхівки. (Наказує сержантам). Цього випускайте. Великі люди за нього просять! Сам Боца приїхав… Хренов, ти знаєш, хто такий Боца? (Хренов заперечливо хитає головою). Ну нічого, я тебе потім у курс введу. Не за так, звичайно. За окрему плату. (Капітан вказує кивком голови на Дядека). Виявляється, це ще то-о-ой гусь! Молода надія житомирського футболу! Запам’ятайте його обличчя, шановні! Може, Блохіним стане. Запам’ятали? Ну, то виводьте, виводьте! (Сержанти відчиняють решітку, випускають парубка. Капітан зневажливо махає рукою, показуючи на вихід). Брись, поки не передумав! Брись, сказав! І Боці передай: хай не забуде, що за ним боржок. (Капітан обертається до пацанів у «мавп’ятнику»). То що, дауни? Кликати Диню?

Пацани похмуро опускають голови, переминаються, ховаються один за одного, – але мовчать…

Котрийсь із сержантів. Може, вони усі тут німі?

Котрийсь інший із сержантів. Товаришу капітане! Ви тільки дайте команду, ми їх швидко навчимо…

Капітан. Встигнете. До ранку у вас часу – три мішки і діжка… Ви ось що… Виймайте їх по одному, починайте оформляти по формі. Хай завтра везуть їх до суду. Кому – штраф, кому – мітлу у руки. Ми своє діло зробили… Я пішов до себе. (Йде до виходу. Зупиняється. Підкликає жестом сержантів до себе). Ви ось що. Матросових пацанів перепишите і тихенько відпустите. Списочок мені принесете.

Хренов. Що, усіх відпустити?

Капітан (дивиться на нього зі здивуванням). Якого хрена, Хренов? Ти медкомісію давно проходив?

Хренов. Недавно.

Капітан. І слух перевіряли?

Хренов. Так точно. Перевіряли.

Капітан. І як?

Хренов. У нормі.

Капітан. І психіатра проходив?

Хренов. Так точно. Проходив.

Капітан. І що? Здоровий?

Хренов (винувато, виправдовуючись). Звиняйте, товаришу капітан!.. Я усе зрозумів… Усе зрозумів…

Капітан. Молодець! (Плескає сержанта по плечу. Затим несподівано відриває погона. Сержант враз блідніє і розгублено видовжує обличчя. Капітан кладе відірваного погона собі до кишені). Ось так! Що це значить? Здогадуєшся, сержанте?

Хренов (від хвилювання заледве промовляє слова). Я… що… мене… що… звільнено? (Розпачливо). За що, товаришу капітане?

Капітан. Заспокойся, Хренов! Це значить… (Обводить поглядом міліціонерів). Запам’ятовуйте! Це значить, що мальованські хулігани билися між собою, – це раз. Запам’ятали? (Сержанти дружньо кивають головами). Друге. Під час затримання учасників бійки котрийсь із цих даунів (киває у бік «мавп’ятника»), якийсь мальованський пришибейко, чинячи злісний опір законним вимогам працівників міліції, зірвав із сержанта Хренова погона. Зрозуміло? (Хренов здивовано мовчить, двоє інших сержантів синхронно кивають головами). Вандала, який посягнув на святая святих, встановите самі. Мені все одно, яке у нього буде прізвище… (До Хренова). Хренов, якого хрена? Ну що ти дивишся на мене, як Шарапов на Жеглова? Га?.. Запам’ятай, Хренов: або тупо робиш, що я наказую, або – нахрен з пляжу! Ферштейн?.. (Хренов мовчки киває, капітан задоволено усміхається). Ну все, я пішов. Без крайньої потреби не турбувати! «Не кидати, не кантувати, у випадку пожежі виносити першим». Зрозуміло? (Сержанти весело кивають). Дерзайте, орли!

Арка міського парку. О пів на першуночі.

На неосвітленій алеї, що веде від танцмайданчика («Клітки») до арки, з’являються три силуети.

Силуети, наближаючись, співають голосами Альки, Воркути і Жанки:

Із тіні арки виходять Царик, Щур і Шпрот.

Щур. «Гоп-стоп, мы подошли из-за угла»!

Шпрот. Опочки, ципочки!

Царик. Салют, красапєти!

Силуети сахаються і застигають на місці. Навіть не бачачи їхніх облич, можна безпомильно визначити, що вони, м’яко кажучи, не у захваті від цієї здибанки.

Воркута (пошепки). Доспівалися, блін!..

Алька (так само, пошепки). Доспівалися…

Шпрот. Ей! Шалави! Подьте сюда!

Щур. Та не бійтеся! Ми не кусаємося!

Шпрот. Ми тільки!.. (Вульгарний жест на позначення статевих зносин). Опочки!

Воркута. Шпроте? Ти?

Шпрот. Опочки! Воркута? (До Царика і Щура). Ну все, пацани! Точно – будуть опочки! (До силуетів, манячи пальцем). Ну, що ж ви стоїте? Подьте сюда, ципочки! Цип-цип-цип!

Щур. Щось мені здається, що вони нашій зустрічі не раді. Га, подруги? Чи я помиляюся? А не хотілося б!

«Подруги» безпорадно зітхають і поволі підходять. Шпрот, Щур, Царик обступають їх колом, із якого просто так не вирватися. Та, власне, ні у кого із «подруг» думок про втечу навіть і не виникає.

Царик. Слухняні ципочки! Це добре.

Шпрот (упізнавши Альку). Ба! І Сальмонела тут! Яка приємна несподіванка! Давно не бачились. Привіт! (Несподівано б’є Альку у живіт. Алька згинається, падає на коліна, корчиться від болю).

Воркута. Шпроте! Нащо?

Шпрот. Вона знає! (Бере Альку за волосся, задирає голову, шипить їй у обличчя). Знаєш, правда ж?

Царик. Шпроте, охолонь! Не лякай дівчаток!

Щур. А й справді, Шпроте! Чого ти накинувся на неї?

Шпрот. Буде знати, як крутить мені динамо… Я ж попереджав! (До Альки). Попереджав?

Алька (помалу оговтуючись). Я… не… не хотіла… Я не могла…

Шпрот. А зараз можеш?

Алька мовчить. Шпрот замахується вдарити її, але його руку перехоплює Воркута.

Воркута. Про що базар, Шпроте? Може. Зараз може!