Читати книгу - "Клітка, або Дискотека 80-х"

У цей момент до Матроса підходить парубійко (явно: міліцейська чи ґебешна «шестьорка»). Матрос відходить із ним у сторону.

«Шестьорка». Капітан передав: усе готово. Можна починати.

Матрос. Гаразд. Щось ще передавав?

«Шестьорка». Ні, нічого.

«Шестьорка» зникає. Матрос повертається до пацанів.

Шпрот. Це хто був?

Матрос. Та так, пацан…

Шпрот. Бачу, що не коза…

Матрос. Сказав, що мальованські за аркою кучкуються. Десь до півсотні.

Щур. Малувато щось.

Матрос. Пропонуєш ждати, коли більше збереться?

Щур. Та нічого я…

Матрос (не дослухавши Щура, кидає котромусь із поближчих пацанів). При у будку, хай поміняють музику.

Щур (тому ж пацану). Нашу хай ставить! Врубився? «Боні М»!

Пацан зривається із місця і мчить крізь натовп у «клітку».

За якусь мить із гучномовців починає лунати пісня групи «Boney M» – «Rasputin».

Тільки-но прозвучали перші акорди, «пацанва зі Східної» починає звідусіль збігатися-збиратися-«кучкуватися» навколо Матроса, розмахуючи руками, битами, цепами та вигукуючи урізнобій: «Погнали!», «Понеслося!», «Бий Мальованку!»

Матрос викидає руку вперед, указуючи «напрям атаки». Звідти, куди він вказував, у цей момент вибігають «мальованські». Під акомпанемент приспіву починається жорстоке «місиво»… Хтось падає і його топчуть ногами; хтось хапається за окривавлену голову і дико верещить; хтось відповзає убік…

Над «полем битви» розноситься гучне: «Мінти!!! Мінти!!!» Бійка умить припиняється. Здатні самостійно пересуватися «бійці» (Матрос, Шпрот, Щур і Царик – у тім числі) розбігаються хто куди, рятуючись втечею. На «полі битви» залишаються поранені і покалічені…

З’являються міліціонери. Оточують залишки учасників «місива». Грубо і брутально заламуючи «бійцям» руки, копаючи їх ногами, штовхаючи, б’ючи по нирках, «доблесні стражі порядку» під завершальні акорди пісні виводять-тягнуть-волочать «бійців» за лаштунки…

Пізній вечір (власне, ніч). Парк. Алейка обіч «Клітки».

Лавочка під крислатим кленом.

На стовпі трохи оддалік блимає – ніби світломузика – неоновий ліхтар.

На лавочці – троє дівчат: Алька, Жанка, Лєнка (Воркута). П’ють вино «Аліготе» – із пляшки, по черзі: зробивши ковток, передають пляшку із рук в руки. Закушують шоколадом (розгорнута обгортка із гіркою плиточок – на лавочці).

Алька(співає):

Воркута. Алько! А коли тебе перший раз, тобі скільки було?

Алька. Тринадцять…

Воркута (до Жанки). Бреше?

Жанка. Бреше, мабуть.

Воркута. А без понтів? Скільки?

Алька. Тринадцять!

Воркута. Що, справді тринадцять?

Алька. А то!

Воркута (до Жанки). А тобі?

Жанка. П’ятнадцять… Здається… (Згадує, подумки рахує). Ну да! П’ятнадцять.

Воркута. О, то я між вами стара дєва!

Жанка. В смислі?

Воркута. А мені вже шістнадцять було… Якраз на дні народження і…

Жанка. Напоїли – і?..

Алька. Напоїла – і!.. Вона напоїла… Січеш?

Жанка. А! Любов? Да?

Воркута. Ага. Любов. Велика і красива…

Алька. А толку?

Воркута. Толку мало… Я ж за ним, падло, півроку ушивалася. Думала: дам – і все, мій буде… На день народження покликала у ліс, на шашлики… Тиждень предків на пецики крутила… А він!.. «Нічого, – каже, падла, – не пам’ятаю, а значить, нічого й не було!» Гуд бай, аривідерчі, «вон пашла»!..

Жанка. А ти?

Алька. Вона й пішла. По повній програмі і на всю котушку! П’ятирічку за два роки, ударниця туда!

Воркута. Нічого… Пару раз потім підвалював: відика кликав подивитися, ну і те-се… Але я його відшила. Із принципу…

Алька. Принципова!

Жанка. І правильно!

Воркута (роздратовано). Сама знаю, що правильно, що неправильно! Без тебе!

Жанка. Ти чого? Я ж…

Алька. Ну, хватить вам! Завелися!.. (Співає, Воркута із Жанкою підхоплюють):

Жанка. Ну що, гайда по хазах? Засиділися ми… (До Воркути). Глянь-но, котра вже на твоєму «писку моди»?

Воркута (подивившись на годинник – невеличке «сердечко», із кришечкою, на довгому ланцюжку через шию). Ого! Половина першої! І справді, пора! Пішли, Алько.

Алька. Ви йдіть.

Воркута. А ти.

Алька. А куди мені йти? Додому краще не потикатися. Мати уб’є…

Воркута. Так вже й уб’є?

Алька. Як не вб’є, то все одно не пустить у хату… Так що мені що тут, що на сходах у під’їзді до ранку куняти – все одно. Тут навіть краще.

Воркута. Не дурій! Пішли. Пустить, куди вона дінеться?!

Алька. Не пустить. Сказала: щоб у десять була вдома, – і хана: рівно в десять двері на замок, ключ під подушку. І хоч ти що!..

Жанка. Так батько, може, впустить? У тебе ж батько є?

Алька. І батько є, і сестра молодша. Тільки вони матір бояться, як вогню… Це раніше батя мене захищав, поки не запив по-чорному. А тепер – фігушки заступиться! Боїться, що матір в ЛТП його здасть…

Воркута. Ну, гаразд. Пішли до мене. Може, проканає якось тихенько пробратися у спальню… А ні, то викину із вікна якийсь куртяк, у нашім дворі на дитячій площадці перекантуєшся до ранку. Там є хатка на курячих ніжках. Нормально, я вже там ночувала, коли із предками посварилася і з дому пішла. Класно було! Залізла, лежу, у віконце зиру. До дванадцяти батько під під’їздом курив одна за одною, ждав, що вернуся. А пізніше вже й матір вискочила. І давай мене шукати. Батько в один бік біжить, мати – в другий… Потім збіжаться, заскочать у квартиру – а мене нема! Знов біжать… Так до ранку і бігали… Я дивилась, дивилась, та й заснула… А вранці прихожу – прикиньте! – предки як шовкові: обнімають, плачуть, цілують, мало не в ноги падають… Отак-от!.. То що, Алько, до мене?

Алька (знизує плечима). А що робити?.. Пішли…

Міліцейський відділок. На задньому плані – клітка-«мавп’ятник», «запакована під зав’язку» затриманими за бійку у парку. Стережуть їх, стоячи по цей бік клітки, кілька сержантів-міліціонерів.

Заходить Капітан. Заклавши руки за спину, підходить до «мавп’ятника».

Капітан (до сержантів). Втихомирили? Не бунтують більше?

Котрийсь із сержантів. І менше теж. Ми їм тут популярно пояснили…

Капітан. Не перестаралися?

Котрийсь із сержантів (регоче). Розтин покаже!

Капітан. Тіпун тобі на язик!.. (Погрожує кулаком). Дивись мені! Жартівник хренов!..

Котрийсь інший із сержантів. Я!

Капітан. Що ти?

Котрийсь інший із сержантів. Сержант Хренов!

Капітан. Що, справді?

Котрийсь із сержантів. Справді, товаришу капітане!