Читати книгу - "Крізь час. Темна вежа II"

хочу діймати вас своїми турботами, АЛЕ!!! зараз дуже слаба». Бабуся повідала мені, що їй, мабуть, залишилося жити усього рік («од сили чотирнадцять місяців, у мене рак – пішли метастази»). Оскільки вона не сподівалася, що я спеціально для неї закінчу історію Роланда, то просто питала, коли моя ласка (ласка!), чи не розповім я їй, чим усе закінчиться. Від одного рядка у мене просто стислося серце (хоч і не досить сильно для того, щоби знову сісти за писання) – це була її обіцянка «не казати ні одній живій душі». За рік по тому, можливо після нещасного випадку, внаслідок якого я опинився у лікарні, одна моя помічниця, Марша Діфіліппо, отримала листа від чоловіка, засудженого до страти в Техасі чи Флориді, котрий хотів знати те саме: чим усе закінчиться? (Він обіцяв забрати таємницю з собою в могилу, від чого моє тіло взялося сиротами.)

Якби на те моя воля, я б дав обом цим людям те, що вони в мене просили, – стислу версію подальших пригод Роланда, але, на жаль, у мене не було такої можливості. Я просто не знав, як усе обернеться для стрільця та його друзів. Для того щоб знати це, я мусив писати. Колись я тримав у голові короткий начерк, але потім згубив. (Та байдуже, – мабуть, він усе одно не вартий був ані шеляга.) Все, що в мене залишалося, – кілька записів («Чусіт, чисіт, чосик, щось-щось-кошик» – так написано на одному з цих аркушів, який лежить у мене на столі, поки я пишу ці рядки). З часом, починаючи з липня дві тисячі першого, я знову почав писати. На той момент я вже твердо знав, що мені не дев’ятнадцять і мені не оминути жодного з тілесних ушкоджень, які можуть спіткати людину. Я розумів, що мені буде шістдесят, а може, навіть сімдесят. І хотів закінчити свою історію, поки гидкий Патрульний не прийде по мене востаннє. Наміру зостатися в пам’яті людей із чимось на кшталт «Кентерберійських оповідань»1 та «Таємниці Едвіна Друда»2 в мене не було.

Результат – на краще це чи на гірше – лежить перед тобою, Постійний Читачу, незалежно від того, чи ти приступаєш до першого тому, чи готуєшся почати том п’ятий. Подобається це тобі чи ні, історія Роланда вже закінчена. Сподіваюся, ти дістанеш від неї насолоду.

Що ж до мене, то я відірвався на повну котушку.

Стівен Кінг 25 січня 2003 року

Роман «Крізь час» – це другий том довжелезного циклу під назвою «Темна вежа». Джерелом натхнення і до певної міри взірцем цієї історії стала епічна поема Роберта Браунінґа «Чайльд Роланд до вежі темної прийшов» (котра, своєю чергою, завдячує своєю появою «Королю Ліру»).

У першому томі (його назва – «Шукач») розповідається про те, як Роланд, останній стрілець світу, що «зрушив з місця», нарешті наздоганяє чоловіка в чорному – чаклуна, якого він переслідував дуже довго (але ми ще не знаємо, як довго). Переслідуваний виявляється людиною на ім’я Волтер. Саме він, криючись під облудною маскою, удавав із себе друга Роландового батька в ті часи, коли світ іще не зрушив з місця.

Але мета Роланда – не ця напівлюдська істота. Він прагне досягти Темної вежі. А чоловік у чорному (кажучи точніше, те, що цьому чоловікові відомо) – лише перший крок на шляху до цього загадкового місця.

Власне кажучи, хто такий Роланд? Яким був його світ до того, як зрушити з місця? Що таке Вежа і чому він так прагне її досягти? У нас є тільки уривчасті відомості, напевно нічого не відомо. Роланд – стрілець, хтось на кшталт рицаря, що зобов’язаний захищати світ, тримати його, щоби він не зрушив з місця. Спогади про цей світ у Роланда пов’язані з «любов’ю і світлом, що його переповнювали».

Нам відомо, що Роландові рано довелося пройти випробування на зрілість, бо він дізнався, що його мати стала коханкою Мартена, ще могутнішого чарівника, ніж Волтер (цей останній був Мартеновим спільником, про що батько Роланда не знав). Нам відомо, що Мартен навмисне зробив так, аби Роланд дізнався про зраду матері, сподіваючись, що хлопець зазнає поразки і його «відправлять на Захід». Але Роланд гідно витримав випробування, вийшовши з нього переможцем.

Що ще нам відомо? Світ стрільця трохи нагадує наш. У ньому ще залишилися предмети людської діяльності на кшталт бензинових колонок і декілька пісеньок (наприклад, «Гей, Джуд!» або ж нісенітниця, що починається словами «Боби, боби, музичний фрукт…»). Ще живі деякі звичаї та обряди, подібні до тих, що їх ми за своїми романтичними уявленнями пов’язуємо з Диким Заходом.

Наш світ та світ стрільця пов’язані між собою невидимими нитками. На придорожній станції, що стоїть на довгому тракті для диліжансів, у величезній стерильній пустелі, Роланд зустрічає хлопчика на ім’я Джейк, який помер у нашому світі. Насправді це сталося так: на розі вулиці його штовхнув на проїжджу частину всюдисущий (і страхітливий) чоловік у чорному. Джейк ішов до школи, тримаючи в одній руці портфель, а у другій – пакунок з обідом. Останній спогад хлопчика про свій світ (наш світ) – це колеса кадилака, що розчавлюють його… і смерть.

Та зустрітися з чоловіком у чорному йому не судилося: Джейк знову помирає. Цього разу причиною його смерті стає стрілець, котрий стикається з необхідністю вдруге у своєму житті зробити найболючіший вибір і врешті-решт вирішує принести в жертву свого символічного сина. Поставши перед потребою обирати між Вежею і хлопчиком (а можливо, між засудом на вічні муки і спасінням), Роланд обирає Вежу.

«Вперед, – каже йому Джейк перед тим, як упасти в прірву. – Цей світ не єдиний, існують інші».

Фінальне протистояння між стрільцем і чоловіком у чорному відбувається на вкритій білим пилом голгофі з гнилими скелетами. Темний чаклун пророкує Роландове майбутнє за допомогою колоди карт таро. Пророцтва, виголошені цими картами, що показують В’язня, жінку на ймення Дама Тіней, темну примару, що називається просто – Смерть («але не твоя, стрільцю», – каже йому чоловік у чорному), стануть головними у цій книзі… і другим кроком Роланда на довгому й тернистому шляху до Темної вежі.

«Шукач» закінчується тим, що Роланд сидить на березі Західного моря й дивиться, як сідає сонце. Чоловік у чорному мертвий, майбутнє уявляється стрільцеві невиразно. Дія роману «Крізь час» починається на тому самому березі. Минуло не більше семи годин…

Стрілець пробудився від сумбурного сну, в якому, здавалося, був лише один образ: Моряк із колоди карт таро, якою чоловік у чорному передвіщав (чи, принаймні, претендував