Читати книгу - "Панські жарти, Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Взимі три вози дров давав він,
Щоб хлоп продроглі кості грів;
Весною хлібом спомагав він,
Щоб літом з голоду не млів.
Любив, коли був хлоп здоровий,
Прудкий до праці і розмови,
До танців, сміхів і пісень;
Та не любив хлопів багатих
Та мовчазливих і завзятих,
А на письменних був огень.
«Хлоп щоб умів орать, косити
І в танці дівкою носити,
Та «Вірую» і «Отче наш».
Письма не треба хлопу знати:
Як хлоп почне книжки читати,
Хто буде пану свині пас?»
І хоч-то ніби наставав він
На те, щоб хлоп порядок знав,
Та все-таки горілку гнав він
І кожду гінку розділяв
На кождий нумер у селі:
По стільки гарців, скільки хата
Душ має: хлопці чи дівчата.
Чи то старії, чи малі.
І кождому за ту горілку
Ціну втягав у інвентар,
Як присний панщини тягар:
Сплати чи відроби той дар,
А трунок лий хоч на долівку,
Лиш іншому продать не смій!
10. Орендар
Був в того пана й орендар,
Що з паном тихую тяг спілку.
Людей музикою у свій
Шинок заманював. Тут люди
Лишали розум, сіряки
І чоботи, дівки - вінки,
А господині - покладки;
Тут війт робив громадські суди,
А жид лиш цмокав залюбки.
11. «Хтось бунтує»
Чи много літ отак, чи мало
Те панське ремесло цвіло -
Аж раптом в коршмі тихше стало!
Щось на людей таки найшло,
Що почали, на панське горе,
В якусь задуму попадать.
І роблять панщину, терплять,
І кожде пильне, кожде скоре
(Як ні - нагайка плечі споре!) -
Та якось тихо, мовчки так,
Понуро навіть, мов глибоко
В душі гризе якийсь черв’як,
Немов якась таємна сила
Ворушиться у темній млі;
Скрізь чути дотики її,
Та нічого не бачить око.
Музика молодим немила,
В шинок заходять тільки ті,
Кому вже в кров і кість віссалась
Та панська школа. Жид біжить
До пана, плач підняв і галас:
«Нізвідки рати заплатить!»
А пан і сам уже віддавна
Ту зміну в людях замічав
І злився, бив, карав, кричав -
Дарма. Вже звільна й сам вбачав.
Що річ се таки не забавна.
Він добре знав, що поки п’є,
Співає, робить без упину
Й сміється хлоп, так довго є
Похожий він на худобину,
Що вік цілий в ярмі жиє
І тішиться, як дістає
До паші зерна одробину.
Та як почне він сумувати
І вішать голову униз,
Над своїм станом розмишляти,
Поради у людей питати,
Тоді тремти і стережись!
Бо думка, свідомість народа
І однодумців тиха згода -
То ворог лютий тих усіх,
Чиє багатство і вигода
На поті і сльозах людських
Основані. От пан дні й ночі
Над дивом тим усе міркує,
То сердиться, а то й сумує,
Немов нещастя серце чує,
А далі скрикнув, аж підскочив:
«Тут, очевидно, хтось бунтує!»
12. Виновники бунту
«Бунтує хтось!» - Мій боже милий.
Хто в нас тоді не бунтував!
Урядники панів в’язнили,
Що революцію чинили;
Пани знов світу голосили,
Що сам уряд попідкупляв
Хлопів, щоб шляхту мордували.
Одні в жидах вини шукали,
Ті єзуїтів приплели,
А інші знов ширили вісти:
То демократи, комуністи
І емісарії були.
А серед тої колотнечі
Мужик стояв, зігнувши плечі,
Німий, сліпий, а всім грізний.
Бо й як же ж! Після вікової
Тиші мов ураган страшний
Зірвавсь, і то без ніякої
Причини, й кровію братів
Країну рідну обагрив.
Ні, се аж надто очевидно,
Що тут якась рука брудна
Навмисне із самого дна
Душі народної безстидно
Й безбожно вгору підняла
Найдикші страсті, задурила
Народний розум, заглушила
Чуття, і тисла, і вела
Нетямні руки до удару.
13. Польські емісарії
Хоч від тарнівського пожару
Вже рік минув, хоч дні лічив
Ценглевич в Куфштайні, Дембовський
Над Віслою в землі десь гнив,
А в Львові голову зложив
На Гицлівській горі Вішньовський,-
Проте раз в раз по краю йшла
Якась холодна дрож, тривога,
Всі ждали вибуху нового,
Щоранку дякували богу,
Що ніч без вибуху пройшла.
Немов недужий в лихорадці
Після тяжкої операції,
У сні й наяві все тремтить,
За льоду дотиком зриваєсь,
Не знає сам, чого лякаєсь,
Лиш теє чує, що болить,-
Так край наш по різні два літа
Тяжкий настрій переживав,
Так конання старого світа
Важке болючо відчував.
14. Руський люд
Та й ще одно цікаве діло!
Хоч руський люд в страшні ті дні
Ніде не кидавсь до різні
(Про Горожану скажу сміло,
Що потерпіли там пани
Найбільше з власної вини,
Що битву почали з хлопами) -
А навіть декуди ставав
І сам панів обороняв
Перед мазурськими товпами,
Проте і в нашій стороні
Не ласкавішими очима
Дивився пан на христянина,
Ніж у самій Мазурщині.
Знать, думали: що вчора там,
Те нині може статься нам,
Ще й гірш, бо тут ми в чужині.
Тож дикі слухи не втихали
І всіх в напруженні держали
І у роздразненні важкім.
Мов хмари над селом нависли
І з них от-от ударить грім,
Так нашій шляхті в році
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Панські жарти, Франко І. Я.», після закриття браузера.