Читати книгу - "Двороге ковадло"

до свого кабінету, надміру сповнений натхнення. Але стався парадокс. Замість розпочати записувати свої міркування на привід нового приладу, взявся малювати… Він згадав свої перші малюнки. В залежності від настрою теми малюнків кардинально відрізнялися. Іноді це були навіть дулі. Дулі зазвичай означали відповідну реакцію на незадоволення чи образу.

Так, він був невдоволений, попри нову можливість продуктивно розпочати свої експерименти. Васильович оглянув свій кабінет. Погляд ковзнув по відображенню у люстрі. На нього дивися самовдоволений молодик у чорному костюмі двійці на голе тіло, але якийсь розгублений. Впевненості у правильності обраного шляху вже не було, як ще вчорашнього дня. Вся оця фармакологічна бізнес манія враз стала йому остогидлою. Він скрутив дулю і тицьнув своєму відображенню. Цієї витівки виявилося замало аби виказати своє ставлення до ситуації.

«Зараз я тебе намалюю!!!», – Він був ошелешений несподіваним проявом забутих творчих можливостей. Самодостатній зняв картину з стіни. «А чом би й ні?» Копія знаменитого шедевру Малевича. Сповнений шаленого натхнення, почав малювати на картині. «Чорний квадрат» послугувала тлом для нового творива.

Він навмання шкрябав по чорній фарбі канцелярською скріпкою. Вимальовувалися досить незвичні обриси. Він не знав яким буде кінцевий результат, що його найменш цікавило на даний момент. Він відчував запах фарби, що дрібними шматочками осипалася додолу.

Повісив новий шедевр на інше місце у своєму кабінеті. Якраз перед вхідними дверима аби кожен новий відвідувач мав змогу перш ніж розпочати розмову, насолодитися його творивом.

Але чому на ковадлі? Він пояснив дуже просто. В разі потреби я завжди матиму нагоду перекувати її на потрібний мені атрибут. А поки що це дуля. Маю намір згодом намалювати червоне серце.

Йому було до снаги творити щось на кшталт недолугого відображення навколишньої реальності. Дуля на ковадлі…

Відігравав вирішальну роль у його житті оцей процес створення. На чистому й чорному полотні поволі виникав сюжет. Він гарував не дарма. Творчість давала поштовх до чогось незвичайного…

Логотип нової реальності. Себто надійний захист! Апарат треба захистити від впливу навколишнього середовища. Абсолютно недосяжна для будь-яких видів впливу конструкція. Налаштування тільки на вібрації тіла. Всередині камери. Зовні захищена радіоактивним фоном відповідної частоти. Такий фон був тільки в одному місці… Вакуум у відсутності вібрацій. Тільки так поширюється пряме квантове відлуння.

Камери квантового відлуння непрямої дії

Молот бив по дворогому ковадлу, провокуючи до безкінечного відлуння лязкоту металу. Він перше створив таку іграшку для візуалізації свого задуму. Починати треба з найпростішого. Форма набуватиме якостей і змісту. Принцип дій повторювання і підсилення імпульсів, що призводить до зміни первинної будови матерії. Тобто провокує до нестабільного стану. Поліпшити структуру спланованого хаосу в потрібній конфігурації і є кінцевою метою Самодостатнього.

Цей варіант Валерій Васильович ще не достатньо випробував, бо мав впровадити деякі запобіжні заходи аби відвернути точку неповернення…

Нова розробка передбачала подорож у паралелі метафізичної оболонки і не обмежувалася летаргічними мандрами. Цілісна фізична присутність. Адекватність такого революційного винаходу ставив під сумнів сам Самодостатній. Валерій Васильович, ризикуючи відразу втратити все, три рази поспіль випробовував новий режим камери в тестовому режимі.

Очікуваного прямого контакту з сутностями інших світів не відбулося. Йому відкрився інший вимір, але з дуже низьким рівнем доступу до реальностей вищого рівня. Потрібен був код або ж контакт з представниками в цьому вимірі. А що ці представники присутні поряд, він не мав сумніву.

На початку процес гальмувала відсутність потрібного рівня апаратури, здатної фіксувати показників перебування в іншому вимірі реальності. Доказова матеріальна база до сих пір відсутня. Не на часі ще технічні розробки такого рівня. Не вистачає кількох ланок в розвитку аби зафіксувати на відповідному носії відображення паралельних світів, ну й відповідно налаштовувати відтворення без урахувань впливу змін опісля переміщень. А це зовсім вже фантастичні. Аби спростити свій пристрій до кишенькового варіанту і таким чином набути здатності не бути припнутим до своєї первинної реальності.

Сенсори мають бути автономними. Самодостатній приділяв увагу фіксації енергетичних наслідків переміщень. Аналіз має проходити всередині органічної системи – тобто в організмі людини. Завдяки особливому виду трансмітерів, клітини мозку продукуватимуть особливий вид зв’язків, які й забезпечуватимуть зберігання інформації і зчитування в разі потреби на особливому виді репродукторів.

Ці подорожі закінчилися практично нічим. Окрім якихось сумнівних контактів з химерними сутностями… Він покладав надію на камери прямого відлуння. Що деякою мірою справдило його сподівання.

Самодостатній виключав на початку своїх пошуків прямий контакт з мешканцями інших світів. Вищий рівень розвитку свідомості передбачає встановлювати чітку межу у спілкуванні. Обмеження цілком помірковане безпекою. Якщо й існують стаціонарні портали в нашій реальності, то вони мають код безпеки.

Ніхто там не чекає зухвальців типу Самодостатнього. Все чітко поділено. Ти лише можеш виконати, те, що тобі нашепчуть звідти. А якщо наміришся до прориву, то тільки дарма понабиваєш гулі на лобі.

Контакт з прибульцями відбувається на прийнятному комунікативному місцевому рівні. А він зі своїм, на його думку ще досить примітивним пристроєм давно запеленгований, ще від першого пробного запуску експериментального зразку камери квантового відлуння.

Профанація

Короткочасна медикаментозна каталепсія з пролонгацією у летаргічну кому в умовах камери репродукції квантового відлуння. Цей пристрій у вигляді кулі вписаної в куб з незалежною підставкою для тіла в електромагнітному контурі широко розкритикований у наукових колах. Самодостатнього проголосили шарлатаном і вимагали припинити небезпечні експерименти. Валерій Васильович розумів до яких сумних наслідків може привести його винахід… Бо насправді йому навмисне довелося приховати деякі важливі ключові аспекти свого винаходу, а без них, на загал, це дійсно скидалося на профанацію.

Попри свої три десятки років за плечима, він виглядав значно молодше. Дуже значно… скоріше на добре розвиненого двадцятилітнього парубка, не більше. І навіть при спілкуванні з колегами, які скоріше з ввічливості називали його по батькові – Васильович чи скоріше аби надати жартівливих ноток його статусу, Валерій сприймав це все, як особливу повагу. Позаочі його називали по дитячому Валерко. Керівництво шанобливо пан Самодостатній. Він реагував спокійно, бо вважав, що не важливо на скільки років ти виглядаєш – важлива твоя внутрішня сутність.

Валерій Васильович в свої тридцять прагнув використати свій потенціал замолоду, а не чекати сивочолої пенсійної безпорадності. Тому всіма правдами і не правдами знайшов варіант вдосконалення свого пристрою і доведення до практичного експерименту. Хоча іноді картав себе за відступництво від традиційного наукового світу в якому залишилася його кар’єра сумлінного науковця.

Краще хай тебе вважають успішним шарлатаном, ніж безпідставно пишатися нічого не вартою науковою ступінню і мати себе за наукове світило. Нездар у науковому світі достатньо, які прагнуть перш