read-books.club » Детективи » Довга ніч над Сунжею, Леонід Григорович Кононович 📚 - Українською

Читати книгу - "Довга ніч над Сунжею, Леонід Григорович Кононович"

230
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Довга ніч над Сунжею" автора Леонід Григорович Кононович. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4 ... 36
Перейти на сторінку:
дорогу за п'ять кілометрів попереду, щоб зустріти дозор. Після цього всі п'ять диверсійних груп об'єдналися й рівно о четвертій нульнуль напали на транспорт. Сили виявилися майже рівними, але ми прибули раніш і встигли зайняти всі вигідні позиції. Ну, і ще ж ці машини із гарматами й великокаліберними кулеметами… — Я помовчав. — А потім прибули чечени, так що все воно обернулося на нашу користь, як не крути!..

— Добра користь! — буркнув Мурат. — Такі збитки, що й подумати страшно!..

— Нуу… — невизначено протягнув я, випускаючи хмару диму.

Ми знову позамовкали.

– І чому ж ти вважаєш, ніби витік інформації йде з «Тартару»?

— О, — похопивсь я, — це ж частина моєї розповіді! В тому районі працювала служба контррозвідки Чечні, котра вже мала інформацію про діяльність резидента ФСК. Одного з офіцерів заставили в домовлену годину вийти на зв'язок з резидентом, після чого підпільну радіостанцію запеленгували. На допиті резидент заявив, що інформацію про транспорт ФСК отримала від Служби зовнішньої розвідки, а та неначебто здобула її зі своїх джерел в Україні.

— Що ти кажеш! — вигукнув Мурат.

Я безпорадно розвів руками.

– Інформація пішла з «Тартару», — помовчавши, сказав я. — Немає сумнівів: витік відбувається десь у нас.

Мурат замислено подивився у вікно.

— На жаль, все це правда, — нарешті сказав він. — Інформація — з наших джерел. Відділ безпеки провадить розслідування з цього приводу, але співставивши твоє повідомлення з нашими даними, сміливо можна сказати, що канал витоку відомий.

— Ну? — глянув я на нього.

— Про наш зв'язок з Джохаром знають одиниці. Ти, я, шеф відділу безпеки і ще двоє — поза підозрою. Зостаються ще люди з інформаційноаналітичного центру. МурМура виключаємо відразу, отже, зостається…

— … Хрест! — вигукнув я. — Але це неможливо!..

— Він знав усі паролі секретного банку даних. Що ж тут неможливого? Він був талановитим програмістом і міг розкодувати інформацію.

— Був? — поволі поспитавсь я, здогадуючись, про що ж мова.

Мурат сумно покивав головою.

— Тиждень тому його знайшли на околиці, — неохоче сазав він. — У сміттєвому баку. Мертвим, звичайно.

— Покаліченим? — поспитавсь я після паузи.

— Його насилу зуміли впізнати. Виколоті очі, відрізані вуха… одним словом, добре над ним попрацювали. Експерти встановили, що каліцтва нанесені до моменту смерті.— Мурат помовчав, дивлячись у вікно, й докинув: — Він був живий, коли його допитували, і навіть при повній свідомості.

Я посмоктав сигару й, відкинувшись у фотелі, понуро втупився у вікно. Сніг падав і падав. Було тихо, гарно і якось аж святково, — ну не вірилося, що тут можуть коїтися отакі несосвітенні речі!..

— Значить, вони пильнували за нами… І вийшли на нього, як на одну з найслабших ланок у системі «Тартару».

— Ну, — сказав шеф, — не таку вже й слабку… щоб витягнути інформацію, їм довелося різати його на шматки!

— От же ж покидьки, га! — сказав я з несмаком. — Адже ж існують цивілізовані способи розв'язати язика… скополамін хоча б! Ні, треба калічити!..

Мурат мовчки дістав зі скриньки сигару, акуратно відрізав кінчик срібними ножицями й запалив.

— Так чи йнак, — сказав він, — а витік пішов з «Тартару». Відділ безпеки займається цією справою, але в них і без того справ по горло: Кучма призначив у міністерства нових людей, і тепер на нас знову починають наїжджати спецслужби… Крім того, виникають проблеми з конкурентами, зокрема, з корпорацією «Термінатор», яка відмовляється з нами співпрацювати… Одне слово, з'ясувати їм пощастило таке: Хреста викрали люди, котрі працюють на росіян.

— Хто? — поспитавсь я.

Мурат поліз у теку, котра лежала перед ним на столі.

— Десь тут був звіт відділу безпеки… А, він же ж в референтурі! Коротше, ситуація така: знайшлися свідки, котрі бачили, як Хреста було викрадено біля ресторану «Акрополь». Він сідав у своє авто, коли троє осіб, — таких собі зарізяк років по двадцять п'ятьтридцять, — вдерлися у салон і наставили на нього зброю. Після цього один з них сів за кермо, й авто відбуло в невідомому напрямку. Співробітник інформаційної фірми «Міст лтд», який спостерігав цю сцену, впізнав серед викрадачів такого собі Глобуса, — подвійного чи навіть потрійного агента, котрий свого часу працював і на ЦРУ, й на Моссад… а нині, за непідтвердженими даними, працює на СЗР.

— Звідки ж відомо, що він працює на росіян?

— З конфіденційних джерел.

— Я можу ними скористатися?

Мурат покрутив головою.

— Це випадкова інформація. Взагалі, якщо ти візьмешся за цю справу, то працювати тобі доведеться з мінімальною кількістю даних. Сливе нульовою. Ми не маємо жодних відомостей про діяльність росіян в Україні. «Тартар» просто не збирав такої інформації.

— Що ж, — буркнув я, — тепер доведеться збирати… Ти доручаєш мені розслідувати цей випадок?

Мурат зітхнув.

— Відділ безпеки все одно завалений роботою. Крім того, я вважаю, що кому ж як не тобі й розкручувати цю брудну історію!

— Та певно! — буркнув я. — Хто ж іще командував транспортом…

— Отот! Так що берися до роботи. По суті, треба діяти з далеким прицілом, — слідство має розкрити агентурну мережу Служби зовнішньої розвідки Російської Федерації в Україні.

— Не було такого, щоб хтось замахнувся на «Тартар» і не поплатився за це головою! — сказав я. — Тим паче що загинули наші люди… Ну, а за Хреста я віддячу їм окремо!

Мурат пихнув сигарою.

— В цій справі, — сказав він, — існують і деякі політичні моменти… Можливо, наші спецслужби з огляду на ці моменти й не будуть тобі ставити перепон. Нещодавно якийсь вояка, з тих, що працюють в Грозному, нахвалявся по Радіо «Свобода», що це тільки початок. Мовляв, дамо лад у Чечні, — а тоді підемо на Крим. А то що ж виходить, — Крим у нас забрали, то ще заберуть і Чечню?!

— Нічого собі апетити!.. — здивувавсь я. — Хай зразу в Грозному справляться, —

1 2 3 4 ... 36
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Довга ніч над Сунжею, Леонід Григорович Кононович», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Довга ніч над Сунжею, Леонід Григорович Кононович"