Читати книгу - "Рондо (Тоді я сказав їй), Юрко Коретнюк"

Тоді ми починали співати якісь незрозумілі пісні, які придумували щойно на місці.

Марічка сиділа до другої ночі та писала статтю до місцевої газети, коли повернулася Фру та взяла її за руку.

Центр міста вже зовсім перестав дихати та став схожий на шматок не живої, але оголеної та красивої, матерії. Вона очікувала, що почне падати дощ на гарячий асфальтований шлях, бо небо дзвеніло ще звечора та грало напіврозм‘яклими хмарами на небосхилі

Марічка, з мокрою головою та в домашніх капцях, вірно слідувала за збудженою Фру, яка весь час розповідала про щось не зовсім зрозуміле, але надзвичайно красиве з її слів. Казала щось про Берґен та про дощ з туманом, які неодмінно мають бути у Києві.

– Неодмінно мають бути! – казала вона та починала бігати з одного боку вулиці на інший, скажено сміючись та співаючи незрозумілі пісні норвезькою.

Марічка слідувала за нею та весь час посміхалася, дивлячись на свою подругу, яка намагалася перекрикувати сама себе. Вони йшли великими, запорошеними вулицями, де зовсім не було людей та сяяли ліхтарні світила своїм жовтим полум‘ям. Капці сповзали з ноги Марічки з кожним рухом, тому вона зняла їх та почала йти босоніж. Тоді не відчувалося засмічення міста та навіть здавалося, що ноги ступають по піску океанського побережжя.

Фру побігла вперед, вправно оминаючи сходинки, та кружляла навкруги себе, продовжувала співати та голосно-лоскотно сміятися. Мокра зелена трава колисала з кожним новим доторком ноги. Симетричні лави нагадували невідправлені смс, стерті рукою, та тіла казкових верблюдів з прохолодною шкірою, що починають колотися.

Фру сіла на одну лавочку та сказала Марічці, щоб та дивилася. Нічого не відбувалося хвилини зо дві, коли почала грати тиха музика, а на деревах запалилося безліч ліхтариків. Фаєрворки літали у небі, а Фру дістала звідкись пляшку Бейлізу та наповнила дві повні склянки лікером.

– З днем народження, Марічка! – сказала Фру та подивилася на Марічку.

Марічка, в свою чергу нічого не розуміючи, почала виправлятися та вибачатися. Фру підставила пальця їй до вуст та сказала:

– Сьогодні народилося твоє натхнення.

Лікер нагадував згущене молоко за спиртом, але бив точно у ціль.

– Я намалюю Сьогодні для тебе.

Полювання на голубів мало початися ще зранку, коли Ґеорґ почав чистити рушницю та звільняти дуло від залишків пороху. Коли виявилося, що на вулиці падає дощ, ним та Юлею було вирішено залишитися у посушливому місті.

Люди ходять під дощем по розм‘яклій глині, а хлопчик з дівчинкою сидять на лаві, підклавши ноги під себе. Дощ падав у пластмасові шклянки з гарячим шоколадом, а сиґарети відмовлялися запалюватися. Вони довго сиділи та випромінювали щастя, цілком усвідомлюючи, що повністю мокрі.

Ґеорґ дивився на все це та вирішив, що він знову стане Левком. Кого цікавлять вимишлені імена?

Чайник сичав парою, а газ грів оселю. Квіти на вікнах починали в‘янути, проте Юля, помітивши це, відкрила вікна балкону та почала бігати по квартирі, виносячи рослини на повітря. Протікаючий дах дев‘ятого поверху поливав їх до останку, а квіти всотували воду.

Небо було синьо-чорне, а Левко стояв, притулившись до шкла, та дивився на лаву. Хлопець з дівчиною притулялися один до одного, а блискавка та грім не мали жодного зачення. Посмішка не сходила з очей.

Червоно-жовтий трамвай був запорошений білим мулом, а целофанові пакети гуляли по дорозі. Дерева ставали жовтогарячими. Ми бігали по ПАЦу від одного експоната до іншого, та люблячи називали його ПУКом. Тепла кава та теплий вечір вівторка. Люди бігали по центру міста та були схожі на безмовні ігри.

Дві башти на пагорбі та одна загублена надія внизу. Знищений парк буде трохи іншим за Хрещатик, але збереже свої таємниці. Починається дощ, що падає на землю кришталем. Ми йдемо по розм‘яклій глині, щоб сісти на лаву, яка вже давно потесана. Тримаючи в руках гарячий шоколад, а в зубах ватрушки, починаєш думати про значення цього еротизму. Слухаємо Кейт Буш та починаємо сміятися. Ми пригортаємося один до одного, щоб зігрітися. Посмішка не зникає з очей.

Фру мала їхати до Норвегії, а квартира, за яку було сплачено за два місяці наперед, була залишена на Марічку.

– Тільки не заграйся, Ізабелль, – посміхнулася Фру в аеропорті, – коли до тебе прийдуть Тео та Метью.

Марічка нічого не зрозуміла та сіла в таксі. Сльози не зникали з очей.

Тими днями Софійка сиділа біля вікна та дивилася на світлофор. Нічого не їла, та нічого не пила. Зелене світло не зникало з очей.

Вони всі мали однаковий відтінок очей того дня.

Мовчання проростала крізь тіло. Софійка лежала та співала. Її оточувала тиха квартира. З вулиці інколи грала м‘юзика.

Вона боялася виходити на вулицю, бо світ намагався перетворитися на резистор її думок. Їй набридло чути крики в свій бік. Їй набридло чути: ну чого ж ти, Софійка, ти ж ґеній! Набридло чути регіт після цієї фрази.

Все, що залишилося, – це лежати на ліжку та співати. На кухні шкварчали яєчня та сало.

– Мене називали скаженим та хворим, – продовжила вона. Софійка покинула створювати, проте продовжувала кожної ночі дивитися на світлофор.

Біля ліжка лежать прозорі пляшки. По телевізору показують порноґрафію. Вона часто отримувала повідомлення, але рідко відповідала на них. По монітору літала емблема Майкрософту. У її оселя ввірвалося повітря, а сублімація тривала три години. Софійка перетворювала тютюн на думки. А потім – співала. Вона довго могла мовчати та нюхати каву. Заради задоволення, вона сідала та їздила містом, коли запалювалося жовте світло.

Вона ніколи не спілкувалася з журналістами, але пустила до себе одного. Наступного дня вийде газета, де її назвуть Жанною Агузаровою. Софійка не читатиме тієї статті.

Ми бачили ту газету, але боялися відкрити її на сьомій сторінці. Число сім – не завжди магічне.

Марічка прокинулася дуже рано, ще коли