Читати книгу - "Дьондюранг, Олександр Костянтинович Тесленко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Квапливо зробили все належне. Шлюзування пройшло нормально. Дві головаті постаті зайшли до кабіни, мовчки роздивилися, потім почали клацати якимись пристроями, схожими на фотоапарати, розпитувати про призначення бортової апаратури.
— Де ваша зброя? — запитав раптом один із них.
— На борту корабля немає зброї.
— На чий же захист ви розраховуєте?
— Наш захист — корабель.
— Ми не віримо, що у вас немає зброї. — Центуріани швидко попрямували до виходу.
— Зачекайте! — кинувся Остуда. — Тепер ми можемо вийти з корабля й ознайомитися з вашою планетою?
— Ні! — сказав центуріанин не обертаючись. — Ми порадимось. Вирішимо завтра.
— Так не можна, — благав Остуда. — У нас обмежені енергетичні запаси. Ми не можемо чекати. У вас такі довгі дні. Дайте нам хоча б кілька годин. Ми візьмемо зразки мінералів, ми познайомимося…
Центуріани мовчки прямували до виходу.
— Я збожеволію, — прошепотів Астрагал.
— Інший світ, — сказав Остуда. — Вони ніби й бояться нас, але не знаходять нічого розумнішого, як тримати нас у цих тенетах. Я певен, якби ми повмирали з голоду, для них це було б найкращим виходом.
Сто п’ятдесят сім годин… Спершу вони не могли знайти собі місця, та потім заспокоїлись.
— Джине, ти маєш нас розважати. Згадай щось із віршів, тебе колись вчили.
— Так, мене вчили. Що хочете почути?
— Знаєш Сандра?
— Слухайте, — тихо мовив Джин.
Зненацька серед ночі впало яблуко. Бурштином трав спліталися слова. І білий кіт муркотів на колінах. І білий кіт. Ми з ним добре порозумілися. Лише погладити за вухом. А як порозумітись людям? Твоє волосся довге, як прощання. І перестигли вже давно слова і губи, мов осінній сад. Твоє золотаве волосся.— Джине, а ти жорстокий дідуган, — стримано засміявся Астрагал. — Ти читаєш нам про перестиглі губи. А ми тут скоро другий рік не бачимо живої людини.
Потім вони згадали своїх батьків, занурились у спогади. Сиділи розчулені й принишклі, слухаючи розповіді один одного.
Настав ранок, і вони ніби пробудилися, повернулися до дійсності.
— Джине, які в нас енергетичні запаси?
— Тут можемо лишатися не більше трьохсот годин.
— Тож сьогодні практично останній день. Мусимо зробити хоч що-небудь. Може, ще раз вийти до них без дозволу?
— Спробуй.
Але, як і першого разу, тільки-но прочинився зовнішній люк, відразу по обшивці корабля вдарило металом. Астрагал був змушений повернутися.
За кілька годин з гурту центуріан вийшов чоловік у чорному, а не в синьому, як решта, комбінезоні і голосно щось промовив.
— У нього до нас запитання, — переклав Джин. — Перше: звідки ви знаєте їхню мову? Друге: чому не покажете зброю, якщо справді не збираєтесь нападати?
— Джине, перекладай… Вашу мову ми вивчили, зрозуміли, знаючи загальні принципи побудови мов Всесвіту. А зброї у нас немає, тому й не можемо її показати.
Чорний центуріанин стояв незворушно, ніби висічений з граніту, потім зробив кілька кроків назад, злився з натовпом.
Астрагал з Остудою чекали, що ж буде далі, та минали години, ніхто не виходив з гурту. Аж нарешті знову з’явився центуріанин в чорному.
— Немає на світі брехні більшої за ваші відповіді, — переклав Джин. — Ви хочете обдурити нас, та не вийде. Важко приховати своє справжнє обличчя. Підступний план Мейбомія провалився.
Центуріани підкотили якийсь пристрій, і за кілька хвилин на корабель ринув потужний струмінь палаючої рідини.
— Поглянь, наші тенета не горять. Вони хочуть нас підсмажити, — усміхнувся Астрагал.
На екрані шугало полум’я, по землі стелився зелений дим.
— Ось тобі й брати по розуму, — зітхнув Остуда. — Джине, візьми аналізи продуктів згоряння і заміряй температуру… Цікаво, невже вони сподіваються досягти більшої температури, ніж та, яку ми долаємо, проходячи щільні шари атмосфери?
— Я давно все це зробив. Попередні дані інтригуючі — є один невідомий складовий компонент. Але температура не перевищує двох тисяч градусів.
— Негідники вони, оці брати по розуму! Я пропоную ввімкнути двигун без бічних фільтрів анігілятора. Нехай вони перетворяться на пару.
— І зробимо обліт планети… І ще десь, може, сядемо, щоб вийти з машини і взяти зразки… Джине, чуєш? Перевіряй системи зльоту і вмикай двигуни.
— Я не хочу перетворювати їх на пару в мій останній політ. До того ж, я не робив цього і в попередні.
— Сподіваюся, ти не пропонуєш нам лишитися тут?
— Ні, командире, але і ви не хочете брати гріх на душу.
— Ми змушені, Джине.
— Ви маєте бути великодушними, капітане, і розумнішими. Адже вони не винні, оті головаті з оранжевими очима, що…
— Що вони просто негідники, — буркнув Остуда. — Брати по розуму. Не дали навіть вийти з корабля… Обілляли гидотою і палять, як дикуни.
— Не їхня провина, що здаються нам дикунами, але ми будемо винні, якщо знищимо їх.
— Джине, ти спокійний і розважливий, наче кібер… То скажи сам, що нам робити?
— Я спробую з ними поговорити.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дьондюранг, Олександр Костянтинович Тесленко», після закриття браузера.