Читати книгу - "Вийди і візьми"

Коли проїде п’ять, він відірве спину від дерева. Жак пригадує, як небавом після одруження вони виграли в лотерею свій. Відтоді був персональним водієм, відчиняючи двері, в які Матильда сідала, підібравши полу сукні. «Вам куди?» — освідчувався, а Матильді здавалося, що вона в одному з тих фільмів, героїнею яких мріяла опинитися.

Жак присягався в коханні, Матильда не вірила, і так за грою одного разу вони проходили попри лотерейний кіоск. «Гаразд, — Жак раптово зупинився. — Якщо я тебе кохаю, ми виграємо». Судячи з виграшу, любов Жака до Матильди була великою, мала колеса, фари, багажник, сімдесят кінських сил, була зеленавою, як ранньоквітневий палист. У лотерею вони більше ніколи не грали.

Їхні любощі перемістилися з гуртожитської кімнатки з полакованими дверима, де проводили вихідні, на природу. Навесні, коли ще було прохолодно, кохалися в салоні, увімкнувши мотор, аби затепла спрагло, мовби надолужуючи дні минулі й випереджаючи ті, що настануть, віддаватися одне одному серед трав і польових квітів, на відлюдді річок та осяяних літнім сонцем гірських галявин, і одного разу над ними постав олень. Вони лежали, а олень продовжував стояти, здивований та очуднений, а коли пішов, ще довго долинав хрускіт гілок у хащах.

Вони трохи таки попоїздили, доки Жак змушений був уперше відігнати автомобіль на станцію техобслуговування.

Не те щоб любив, як ламалося колесо, яке міг полагодити самотужки: незапланована зупинка прокидала в ньому світле відчуття — наче вигравав невеличкий раунд, на якийсь час забуваючи, що неминучим завершенням усієї партії так чи інак буде програш.

Піднімаючи машину домкратом, спізнавав невимовну насолоду від того, що Матильда всередині, та був близький до розпачу, коли вона якогось разу, без жодної на те причини, застрайкувала, а він лише безпорадно белькотів. Мріяв про такий домкрат, яким підняв би її до неба. Був упевнений, що, відколи побачив її, робив усе задля неї.

Жак зіскакує й трусить стовбур. Плоди глухо гепають у траву. Жак трусить і трусить, доки останнє яблуко, влучаючи в нього, нагадує, нащо о цій порі вирушив із дому. Тоді нарешті покидає сад і його занишклих у кублі мешканців.

2

Матильда намагається не бачити червоної стрілки, зосереджуючись на чорній, цієї миті вона майже ненавидить його, подарованого їм на весілля. Їй так, наче на стіні цокає її самотність.

З кухні долинає запах тіста на дріжджах. Матильда вмикає дерев’яну скриню, з допотопної утроби якої по кількох хвилинах нагрівання вириваються голоси, а невдовзі з’являється чорно-біле зображення. Вони придбали його, аби «щось бачити» — переважно концерти й показові виступи фігуристів, під які Жак, напівсидячи біля неї, засинав; зрідка кінокомедії. Її ображало, що він дрімає, але, думаючи про інших чоловіків, які гайнували життя у компаніях таких самих волоцюг, як вони, Матильда воліла за краще надміру не розчаровуватись.

З появою машини Жак остаточно втратив інтерес до екрану. Від відкриття, що Жак ставиться до машини майже так само, як до неї, Матильда почала кусати пальці. «Не будь смішною, — втішали її. — Краще біля машини, ніж коло чужої хвойди». «Тобі машина дорожча?» — допитувалась у нападі ревнощів. «Таке скажеш!» — кепський знавець людини загалом і Матильди зокрема, Жак не розумів, жартує вона чи говорить серйозно, і схилявся до першого, тим паче що сама Матильда теж не могла розібратися до пуття у цьому своєму настрої. «Красивіша, ніж я?» — не вгавала, виклично підбиваючи зачіску — раз навіть спробувала непомітно роздряпати покриття, але лак виявився надійним.

Непомітно для себе Матильда не раз поринала у фантазії про те, що було б, якби сказала тоді, на зупинці, «Ні!», знісши сумку, як багато разів перед тим, сама або якби автобус приїхав пізніше, вона сіла на наступний чи вийшла далі. Її уява пробувала намалювати того іншого, проте кожний його образ виходив сумішшю її улюблених книжкових та кіногероїв, а коли розпадався, із решток, наче фенікс із попелу, поставав її Жак — із тією безпорадною подобою усміху, що її не могла терпіти.

Жак іде тротуаром, назирці — його тінь. Тінь хоче обігнати його й на якусь мить опиняється попереду. Жак наддає ходи, і тінь уже знову позаду.

Сади по той бік паркана, що тягнуться вздовж тротуару, навіюють роздуми про будиночок на околиці міста і власний сад. Більшість хатин спорожніли, лише де-не-де живуть селяни, приносячи вранці на продаж молоко, на якому ще не встигло осісти шумовиння. Місто поглинає оселю за оселею, доки там, де тулилися присілки, виростають житлові квартали з багатоповерхівками, всі на один штиб.

Жак марить землею, крихітною смужкою, на якій звів би власний будиночок, щоб увести Матильду туди господинею. Тільки-от… Цегли не виписати, цемент — дефіцит. Доки його мрія здійсниться, будівельний майданчик, який щоразу, коли повз нього проїжджає, надає Жаковій мрії міцнішої, ніж лише уява, основи, згорнуть — будинок, який там зводять, уже наполовину готовий.

Перший його будиночок мав один поверх і просторе горище із вбудованими вікнами. Дикий виноград небавом розрісся, і його стрімкі лози поповзли вгору, оповивши споруду чудернацьким плетивом. Узимку воно нагадувало гуашне малярство, влітку будинок потопав у зелені, восени брався густим багрянцем. Почувши, що виноград руйнує тиньк на стінах, Жак не без шкодування підрубав корінь і заходився зривати лози, які трималися чіпкими вусиками за кожний найнезначніший виступ. Збоку Жак облаштував гараж, проклавши до нього доріжку, — звичайний, металевий, з тих, що коштують дешево, а виглядають охайно, доки врешті з-під фарби, хоч скільки її поновлюй, прокипає назовні іржа.

Наступний будинок був на два поверхи і, як у попередньому, мав балкон, цього разу з дашком. Якийсь час будиночок так і стояв, з балконом і дашком над ним. Згодом, коли Жакові здалося, що дашок псує вигляд, він прибрав балкон із фасаду, перетворивши його на бічну лоджію, в якій вони снідали і вечеряли, влітку лежали на розкладачках — Жак дрімав, заколисаний шелестом, а Матильда поринала в один із тих романів, котрі спонукують таких читачів, як вона, зітхати,