Читати книгу - "Амністія для Хакера"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
І він, підскочивши до інструмента, відкрив кришку, але клавіш устиг лише торкнутися, так і не видобувши звука.
— Я не тямлю в цьому, — відрубав бородань. — Те, що ви пропонуєте, мені не потрібне.
Господар квартири наче знову вловив у монотонному голосі свого гостя якісь загрозливі нотки, тому в очах його промайнув переляк.
— Так… а… де ж мені взяти… я не… Я не зможу дістати з-зараз…
— А ти напружся. Напружся…
Лише тепер кілер глянув йому в очі. Їхні погляди зустрілися. Напевно, товстун побачив у них свою смерть, бо погляд його і вираз обличчя почали миттєво мінятися. Очі широко розплющилися, рука, що тримала пачку грошей, стислася, зминаючи купюри, а рот, хоч і роззявився, вимовити бодай слово вже був не ладен.
— Я… По…
Це виявилося ніби сигналом. Гість швидко підняв руку, і пістолет наче плюнув у живіт своєї жертви. Господар помешкання хапнув повітря, обличчя його перекривило, і він, відкинутий ударом кулі назад, осів по стінці комода на підлогу. Тепер його обличчя висловлювало німе здивування. Він часто дихав, хапаючи ротом повітря і гакаючи під час вдиху. Очі почали панічно блукати по стінах, ніби він сподівався відшукати там якийсь порятунок. Кілька разів він навіть мацнув підлогу, наче збирався перевернутися на бік, потім його руки обвисли. Дихання на якусь хвилину почастішало, потім стало нечастим і глибоким. Тепер він дивився на свого вбивцю байдуже і спокійно.
Чоловік у шкіряній куртці спокійно спостерігав за результатом своєї праці. Ноги жертви несподівано випросталися, пальці рук напружилися, після чого все тіло поступово розслабилося. Він більше не дихав.
Убивця зняв ногу зі стільчика і, ступивши кілька кроків, байдуже глянув на жертву. Рука з пістолетом ворухнулася, але контрольного пострілу він не зробив. І пістолет не полетів на коліна жертви. Натомість він поклав зброю у кобуру, застібнув блискавку і рушив до виходу. Але біля дверей загальмував і обернувся. На підлозі біля тіла лежав поліетиленовий пакет з грошима.
Він вагався недовго, повернувся і підняв пакунок з валютою. Гривневі купюри так і залишилися валятися на підлозі. Поміж них зупинилася і маленька блискуча гільза, викинута при пострілі з патронника. Кілер задер куртку, скрутив пакунок з доларами й запхав його за ремінь джинсів. Неквапно зігнувшись і відкинувши пальцем, ніби якийсь непотріб, п’ятдесятигривневу купюру, підняв блискучу гільзу й опустив до кишені. Погляд його зосередився на теці. Присівши на край стільця, він наступив кросівкою на її кутик і потяг пообтріпаний шкіряний хлястик. Брови його здивовано ворухнулися. У теці лежав закордонний паспорт. Новенький, з блискучими літерами на палітурці. З нього стирчав складений навпіл тоненький аркушик з якимись штампами. Це був квиток до Сполучених Штатів.
Дзвінок у двері різонув по вухах голосно і так несподівано, що він мимоволі здригнувся. Той, хто, здавалося, не мав нервів. Рука сіпнулася до зброї, та за мить він знову був собою. Документи опинилися в кишені, а кілер підвівся і завмер на місці. Дзвонити перестали, і відразу ж у двері загупали — голосно і наполегливо. Він стояв і чекав — знову спокійний та незворушний, лише пальці зручніше обхопили рукоятку зброї.
Двері почали здригатися, наче їх дійсно хотіли висадити. Раптом з-за дверей почувся галас суперечки, серед якого виразно розрізнявся жіночий голос. Гупання припинилося, а затим стихла і сварка. Стукнули двері під’їзду і ще одні — очевидно, квартири навпроти. Запанувала тиша.
Бородань ще раз озирнувся на труп господаря, сховав пістолет, тихо прочинив двері, оглянув порожній під’їзд і вийшов із помешкання.
Молодий чоловік з борідкою, у джинсах та шкірянці не був кілером-профі, проте ніхто з нечисельних пасажирів тролейбуса, придивившись до його худого і, здавалося, змарнілого обличчя, не помітив би навіть сліду хвилювання. За вікном пропливали будинки, проходили люди. Він їх не помічав. На одній із зупинок чоловік підвівся і вийшов у натовп. Проходячи повз урну для сміття, він непомітним рухом опустив туди зім’ятий папірець. Як для папірця він виявився на диво важким і, розштовхавши інші, з вигляду схожі на нього, впав на дно урни. У ньому були загорнуті ключі від квартири з трупом. Кілер загальмував. Рука його зробила зусилля, зминаючи в кишені щось тверде. Небагато людей викидають до урни закордонні паспорти із квитками до Сполучених Штатів, проте той, хто це зробив, не був схильний замислюватися над нестандартністю свого вчинку.
Безлад, напевно, був властивий цьому помешканню. Повісивши на вішалці при вході куртку, він пройшов до кімнати. Вийняв з кобури під пахвою пістолет і, відкрутивши глушник, кинув його на диван, туди ж полетів пакет з доларами. Сам він упав у крісло, поклав пістолет на коліна і заплющив очі. За вікном проїжджали машини, іноді долинали якісь голоси. Він не спав. Не було тієї властивої сну повної розслабленості м’язів, характерного ритму дихання. До того ж у якийсь момент його рука, що тримала зброю, напружилась, ворухнулась, але потім розслабилася і застигла.
Просидівши так майже годину, він розплющив очі. Поклавши пістолет на стіл, заходив по квартирі. На полиці шафи стояла пластмасова коробочка. Думаючи про щось своє, він механічно взяв її до рук, покрутив і, не відкриваючи, поклав на місце. У того, хто кілька годин тому холоднокровно, наче запрограмований робот, натискав на спуск, забираючи людське життя, тремтіли пальці, обличчя було бліде, а на скронях проступили крапельки поту.
Він увійшов до ванної кімнати і відкрутив на повну кран з теплою водою, набираючи ванну, а сам, скинувши одяг, надовго застиг перед дзеркалом. Можливо, він і сам намагався відшукати на власному обличчі сліди бодай якогось хвилювання або невпевненості? Судячи з усього, це йому не вдалося.
Ванна набралася майже повна, і він занурився у теплу воду. Стоячи перед дзеркалом, бородань устиг змерзнути, від чого бліда шкіра його жилавого тіла вкрилася сиротами і почала тремтіти. Тепер його обличчя висловлювало задоволення, та насолодитися ефектом він собі не дав. Рішуче розплющив очі, взяв із полиці на стіні пачку лез для гоління і витяг одне. Розглядаючи, потримав міцно затиснутим у пальцях. Лезо було імпортне — блискуче та гостре, а очі цієї людини дивилися
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Амністія для Хакера», після закриття браузера.