Читати книгу - "Замах на бродягу"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Він голосно кричав?
— Еге ж, месьє…
— А що він кричав — гукав на поміч?
— Просто кричав… Потім замовк… А потім…
— Що ж ви зробили?
— Я скочив у шлюпку і одв'язав її…
— Ви бачили потопаючого?
— Ні, месьє… Зразу я його не побачив… Але мій сусіда з «Пуату» теж, мабуть, почув його крик, бо вибіг на палубу й намагався підчепити щось багром…
— Далі…
Фламандець намагався висловлюватися якнайзрозуміліше, та це давалось йому нелегко: бідолаха аж упрів з натуги.
— І кричав: «Он він! Он він!»
— Хто кричав?
— Хазяїн «Пуату».
— І ви його побачили?
— То бачив, то знов не бачив…
— Бо він занурювався в воду?
— Так, месьє… Його несла течія…
— Вашу шлюпку теж?
— Еге ж… Потім у неї скочив і мій сусіда.
— Хазяїн «Пуату»?
Йєф зітхнув: що за недотепи ці поліцаї. Для нього все було дуже просто, і, очевидно, він уже не вперше переживав подібні пригоди.
— Отже, удвох ви його й витягли?
— Так…
— В якому він був стані?
— При своїх… Очі в нього були розплющені. В шлюпці його занудило.
— Він нічого не сказав?
— Ні, месьє.
— Вам не здалося, що він злякався?
— Ні, месьє.
— Ну, все-таки, який в нього був вигляд?
Йєф навіть осміхнувся.
— Ніякий… Він не рухався, а з рота текла вода.
— Очі були весь час розплющені?
— Так, месьє. Я вже був подумав, що він мертвий.
— І тоді ви покликали на поміч?
— Ні, месьє. Покликав не я.
— Ваш сусіда з «Пуату»?
— Ні. Нас хтось гукнув з мосту.
— Отже, на мосту Марі хтось був?
— Мабуть, випадковий перехожий. Він запитав, чи не втопився хто. Я сказав, так. Тоді він гукнув, що йде дзвонити в поліцію.
— Він так і зробив?
— Еге ж… Незабаром приїхали два поліцаї. На велосипедах.
— Тоді вже дощило?
— Ні… Задощило й загриміло тоді, коли його вже винесли на палубу.
— Вашої баржі?
— Еге ж…
— Ваша дружина прокинулася?
— Так… Коли шлюпка повернулася, в рубці вже горіло і світло. Аннеке в пальті стояла на палубі.
— Коли ви помітили кров?
— Коли він лежав біля керма. Вона текла із щілини в голові.
— Із щілини?
— Ну, із дірки… Не знаю, як це у вас називається.
— І саме тоді прибули поліцаї?
— Саме тоді…
— А перехожий, що їх повідомив?
— Я його більше не бачив.
— Ви не знаєте, хто це був?
— Ні, месьє.
Цього сліпучого сонячного ранку важко було уявити собі в усіх подробицях оту похмуру нічну картину, про яку так старанно і так повільно розповідав Йєф ван Хутте, немов перекладаючи кожне слово з фламандської на французьку.
— Звичайно, вам відомо, що бродягу спочатку вдарили по голові, а потім кинули у воду?
— Так сказав лікар… Один із поліцаїв привів лікаря. Потім приїхала швидка допомога. Коли його віднесли, мені ще довелося мити палубу. Там була ціла калюжа крові…
— Як, на вашу думку, все це сталося?
— Не знаю, месьє…
— Ви сказали поліцаям, що…
— Сказав, що думав, ясна річ.
— Що ж ви їм сказали?
— Цей добродій, певно, спав під мостом…
— Але ж раніше ви його не бачили?
— Не знаю… Під мостами завжди хтось спить.
— Гаразд…. Отже, машина з'їхала до самої води?
— Червона машина. Я певний цього…
— Вона зупинилася недалеко од вашої баржі?
Йєф кивнув і показав рукою на берег.
— І весь час працював мотор?
Фламандець заперечливо хитнув головою.
— Ні. Вони вимкнули мотор, як тільки приїхали.
— Отже, ви чули їхні кроки?
— Еге ж, месьє.
— Кроки двох людей?
— Я побачив двох чоловіків, вони поверталися до машини…
— А коли вони йшли до мосту, ви їх не бачили?
— Я порався з двигуном…
— Отже, ви гадаєте, що ці двоє, із яких один був у світлому плащі, оглушили сонного бродягу ударом по голові і потім кинули його в Сену?
— Не знаю… Коли я вийшов на палубу, він уже був у воді.
— В медичному висновку говориться, що потерпілий не міг так поранити голову, коли падав у воду… Навіть коли б він випадково стукнувся головою об камінь.
Ван Хутте байдуже знизав плечима, немов хотів сказати, що це його аж ніяк не обходить.
— Ми б іще хотіли допитати вашу дружину.
— Будь ласка, поговоріть і з нею… Тільки вона вас не зрозуміє. Аннеке не вміє по-французьки.
Помічник прокурора глянув на комісара: мовляв, чи не хоче той щось запитати. Мегре похитав головою. Якщо в нього й виникли запитання, він поставить їх пізніше, коли тут не буде цих панів із прокуратури.
— Коли нам дозволять плисти далі? — запитав фламандець.
— Одразу, як тільки підпишете свої свідчення і повідомите нас, куди пливете.
— До Руана.
— І де зупинятиметеся по дорозі? Щоб ми знали, де вас
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Замах на бродягу», після закриття браузера.