Читати книгу - "Задуха"

— Ваша група сьогодні в кімнаті 234! У класі недільної школи!

Народ уже збирається. Під'їжджають машини, люди підіймаються сходами. Я пхаю трусики Ніко до кишені. Всі з нами вітаються, ми вітаємось із усіма. Вірте чи не вірте, але ви всіх їх знаєте.

Ці люди — живі легенди. Всі ці чоловіки й жінки — ви про них чули. Не могли не чути.

У 1950-х одна провідна компанія з виробництва пилососів унесла невелике вдосконалення в дизайн. Вони помістили у всмоктувальний шланг маленький обертовий пропелер, і він розрізає нитки, собачо-кошачу шерсть і взагалі всяке сміття, яке може забити шланг.

Так, ідея була непогана.

А що з неї вийшло? Багатьом із цих чоловіків довелося звертатись у травмопункт із покаліченим членом.

В усякому разі, так подейкують.

Або ось іще стара міська легенда про симпатичну домогосподарку, якій друзі та родичі вирішили влаштувати сюрприз на день народження. Вони всі нишком зібралися в далекій кімнаті, а коли всім натовпом посунули до вітальні з криками «З днем народження!», вони виявили, що винуватиця торжества лежить напівгола на канапі, а цуцик — улюбленець усієї сім'ї — лиже її між ногами, де намазано арахісовою олією…

Так ось, це було насправді.

Або та легендарна жіночка, що полюбляла робити мінет хлопцям, коли вони за кермом, тільки одного разу її кавалер утратив керування й так різко вдарив по гальмах, що вона відкусила йому половину. Я особисто знаю обох.

Всі ці чоловіки та жінки — вони всі тут.

Саме через них у кожному травмопункті серед хірургічних інструментів обов'язково є дриль із алмазним свердлом. Аби просвердлювати дірки в товстих денцях скляних пляшок із-під шампанського чи содової. Тому що поки не просвердлиш дірку, пляшку не вийняти — через тиск.

Люди приходять до травмопункту серед ночі й заявляють, що оступились і впали просто на кабачок, або на лампочку, або на ляльку Барбі, або на більярдну кулю, або на домашнього пацюка, який так недоречно потрапив під ноги.

Дивись також: більярдний кий.

Дивись також: плюшевий хом'ячок.

Вони постійно сковзаються в душі й падають точнісінько задом на густо змащену жирним кремом пляшечку з шампунем. Вічно на них нападають на вулиці збоченці-маніяки й ґвалтують за допомогою свічок, бейсбольних м'ячів, зварених круто яєць, електричних ліхтариків і викруток, які тепер треба вийняти. Я знайомий із кількома хлопцями, які застрявали в зливних отворах своїх джакузі.

Уже в коридорі, на півдорозі до кімнати 234, Ніко відводить мене вбік — до стіни. Очікує, поки повз нас пройдуть якісь люди, й каже:

— Я знаю тут одне місце, куди можна піти.

Решта заходять до класу недільної школи, і Ніко всміхається їм услід. Вертить пальцем біля скроні — міжнародний жест, який означає «от недоумки», — і каже:

— Невдахи.

Вона тягне мене до дверей, на яких написано «Ж».

Серед народу, який заходить зараз до кімнати 234, є вдавані лікарі, які полюбляють докладно розпитувати чотирнадцятирічних школярок про те, який вигляд має їхня піхва.

Є серед них одна дівчина із групи підтримки шкільної спортивної команди, в якої одного разу роздуло живіт, і лікарі викачали з неї фунт сперми. Її звати Лу-Енн.

Хлопця, який, сидячи в кінотеатрі, засунув член у дірку в коробці з попкорном, де вищезгаданий член благополучно застряв, звати Стів, і зараз він сидить за розмальованою партою в класі недільної школи, втиснувши свій немічний зад у дитячий пластиковий стільчик.

Усі ці люди, що ви їх сприймаєте як анекдотичних персонажів. Вам смішно? Ну так смійтесь.

Усі вони — звичайнісінькі сексуальні маніяки.

Усі ці люди, яких ви сприймаєте як вигаданих героїв, — вони справжні. У кожного є обличчя та ім'я. Сім'я та робота. Університетський диплом і досьє арештів.

У жіночому туалеті Ніко тягне мене на холодну кахляну підлогу, присідає наді мною навпочіпки і виймає моє оте саме із штанів. Вільною рукою вона трохи підводить мені голову і впивається губами мені в губи. Її язик б'ється у мене в роті. Великим пальцем вона розмазує мастило по моїй головці. Я вже збуджений і готовий. Вона стягує мої джинси на стегна. Задирає поділ свого квітчастого плаття. Її очі заплющені, голова злегка закинута. Вона сідає на мене верхи і щось шепоче, уткнувшись губами мені в шию.

Я кажу:

— Ти така красива.

Ніко злегка відсторонюється, пильно дивиться й каже:

— І що це значить?

І я кажу:

— Я не знаю. Мабуть, нічого, — кажу. — Забий.

Кахлі пахнуть дезинфекційним розчином. Кахлі шершаві й жорсткі під моїм голим задом. Стелю також викладено кахлями. Вентиляційні решітки забиті пилюкою. Від іржавого металевого контейнера для використаних серветок пахне затхлою кров’ю.

— А записка про звільнення в тебе з собою? — запитую я і клацаю пальцями.

Ніко злегка підводиться і знову опускається на мене, підводиться і знову опускається. Її голова, як і раніше, закинута, очі так само заплющені. Вона лізе за пазуху, дістає складений аркуш блакитного паперу і впускає його мені на груди.

Я кажу:

— Гарна дівчинка, — і дістаю ручку з кишені сорочки.

Ніко трохи підводиться з кожним разом ледь вище і опускається жорсткіше. Злегка розгойдується вперед-назад. Угору-вниз, угору-вниз.

— Розвернися, — кажу я. — Розвернись.

Вона напіврозплющує очі й дивиться на мене зверху вниз, я верчу ручкою в повітрі, начебто розмішую цукор у каві. Зернисті кахлі врізаються в спину навіть крізь сорочку.

— Розвернись, — кажу. — Давай, дитинко.

Ніко заплющує очі й підбирає поділ обома руками. Потім переносить одну ногу в мене над животом, а другу перекидає мені через ноги. Вона так само сидить на мені верхи, але тепер спиною до мене.

— Добре, — кажу я й розгортаю блакитний аркуш. Розправляю його в неї на спині й розписуюсь унизу, в графі «поручитель». Крізь плаття відчуваю, як випирає застібка ліфчика — еластична смужка з п'ятьма-шістьма крихітними металевими гачками. Я відчуваю, як випирають її ребра — крізь товстий шар мускулатури.

Просто зараз у кімнаті 234 сидить подружка кузена вашого ліпшого друга, та сама дівчина, яка ледве не померла, вдовольняючи себе важелем перемикання передач у «форді пінто», коли наїлася шпанської мушки. Її звати Менді.

І хлопець, який проник до гінекологічної лікарні під виглядом лікаря й затіяв огляд пацієнток.

І дядько, що роз’їжджає по різних готелях і ранками вдає сплячого — голий поверх покривала, — дожидаючись покоївки.

Усі ці горезвісні приятелі знайомих