Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

кожною із таких юридичних осіб та її органом вищого рівня — відносини, засновані на адміністративному чи іншому підпорядкуванні однієї сторони іншій, — але і приватно-правові майнові відносини між зазначеними юридичними особами, які (відносини) регулюються нормами Цивільного кодексу (Закон «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» [124]). У таких випадках виникають публічно-правові відносини між органом виконавчої влади або місцевого самоврядування, з однієї сторони, і організацією, зобов'язаною передати майно, та організацією, зобов'язаною прийняти майно, з іншої. Проте, і відносини між організацією, зобов'язаною передати майно, з однієї сторони, і організацією, зобов'язаною прийняти це майно, з іншої сторони, потребують при цьому правового врегулювання, якщо тільки майно безпосередньо передається від однієї організації іншій, а не вилучається у однієї організації органом виконавчої влади (місцевого самоврядування) у своє безпосереднє управління і згодом не передається іншій організації. Так, наприклад, між організацією, що приймає, і тією, що передає, може виникнути спір про недостачу переданого майна. Він повинен кваліфікуватися як спір цивільно-правовий.

13. Звернемо увагу також і на ту обставину, що перебування юридичних осіб у відносинах «влада — підпорядкування» не виключає укладення ними цивільно-правових договорів, тобто вступу відповідних органів, що мають владні повноваження та є юридичними особами, в цивільно-правові відносини з підпорядкованими юридичними особами. Юридично ці два види відносин жодним чином не впливають один на інший. Але проблема розмежування цивільно-правових і публічно-правових відносин при цьому набуває суттєвої складності. Так, відносини між державними замовниками (міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями) і виконавцями державного замовлення відповідно до Закону «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» [95] повинні бути кваліфіковані як цивільно-правові, хоча б виконавцем була юридична особа, що визначається чинним законодавством як казенне підприємство, а замовником — міністерство, що здійснює управління цим казенним підприємством. Такий же характер мають відносини між державними замовниками і виконавцями державного оборонного замовлення (Закон «Про державне оборонне замовлення» [127]); між органом, який здійснює управління державним матеріальним резервом, з однієї сторони, і юридичними особами, які здійснюють поставку і зберігання продукції матеріального резерву (Закон «Про державний матеріальний резерв» [108]), — з іншої. Проте в останньому випадку законодавець визнає можливим за неналежне виконання обов'язків, які носять цивільно-правовий характер, застосовувати публічно-правові санкції. Визначення їх правової природи особливо ускладнюється тим, що в ст. 14 Закону «Про державний матеріальний резерв» (у заголовку статті і ч. 6) вони називаються мірами майнової відповідальності, а в ч. 4 ст. 8 і в ст. 15 названого Закону — фінансовими санкціями. Про публічно-правовий характер санкцій, передбачених ст. 14 Закону «Про державний матеріальний резерв», свідчить те, що вони застосовуються на підставі рішення центрального органу виконавчої влади (Президент України видав Указ, відповідно до якого створено Державний комітет України з державного матеріального резерву [260] та іншим Указом затвердив Положення про Державний комітет України з державного матеріального резерву) у безспірному порядку (ч. 17 ст. 14 зазначеного Закону). Про це ж свідчить і можливість оскарження таких рішень у суді. Це означає, що на відносини щодо застосування таких санкцій не поширюються положення Цивільного кодексу про вину юридичної особи, що припустилася порушення, про позовну давність (останнє безпосередньо сформульовано в ч. 6 ст. 14 Закону «Про державний матеріальний резерв» і п. 6 ч. 1 ст. 268 ЦК).

14. Не застосовується Цивільний кодекс і до податкових правовідносин. При цьому податкові правовідносини треба розуміти не тільки як буквально податкові, а ширше, тобто як правовідносини з приводу податків і зборів (обов'язкових платежів), як вони характеризуються в Законі «Про систему оподаткування» [109]. Зокрема, до категорії податкових належать і відносини, що ґрунтуються на договорі про розстрочення або відстрочення податкових зобов'язань (ч. 14.5 ст. 14 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» [164]), а також відносини податкової застави (ст. 8 того ж Закону). Сама правова конструкція договорів у сфері податкових (бюджетних) відносин є юридично небездоганною. Природі публічних відносин відповідає звернення відповідних осіб із заявою чи клопотанням до державного органу чи органу місцевого самоврядування та видання таким органом розпорядчого акта, яким заява чи клопотання задовольняються або відхиляються. Але ж, якщо законодавець визнав за необхідне використання договірної форми, не можна виключати застосування до відповідних відносин за аналогією норм цивільного права. Врешті-решт, якщо законом прямо не передбачається застосування законодавства за аналогією (це стосується Господарського процесуального кодексу), жодний спір не може бути невирішеним з мотивів відсутності законодавства (частина шоста ст. 4 ГПК [31]).

15. Публічно-правовий характер мають також відносини з приводу надсилання видавцями передбаченим законодавством установам і організаціям обов'язкових примірників видань (ст. 24 Закону «Про видавничу справу» [114]). У силу цього установи і організації, які мають право на одержання обов'язкових примірників, не можуть безпосередньо звертатися до видавців з позовами про передання примірників відповідних видань. їх право не є цивільним і не може захищатись в порядку, встановленому для захисту цивільного права. Таке право може бути реалізоване тільки шляхом звернення до відповідних органів виконавчої влади, що контролюють видавничу діяльність.

16. Податкові відносини повністю охоплюються поняттям бюджетних відносин. Тому, в принципі, і не було необхідності спеціально в ст. 1 ЦК вказувати на те, що Цивільний кодекс не застосовується до податкових відносин. Але бюджетні відносини податковими не вичерпуються. Бюджетні відносини в науці розуміються як відносини з приводу формування і використання державного і місцевих бюджетів в Україні. Доходи бюджетів формуються не тільки за рахунок податків і зборів (обов'язкових платежів), встановлених Законом «Про систему оподаткування», але й за рахунок інших джерел, передбачених Бюджетним кодексом України (ст. 23, 69, 71) [37]. Серед цих джерел є і такі, що у своїй основі є цивільно-правовими. Це, зокрема, — орендна плата, що сплачується за користування державним чи комунальним майном.

Правовідносини з приводу внесення орендної плати, виплати дивідендів на користь бюджетів у випадках, передбачених ст. 29, пп. 6, 10 ст. 69 Бюджетного кодексу, мають цивільно-правовий характер. Тому, зокрема, розмір, умови та строки сплати орендної плати за землю не визначаються податковим законодавством, а встановлюються в договорах оренди (ст. 19 Закону «Про плату за землю» [103]). Встановлюється лише, що річна орендна плата за ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки (частина п’ята ст. 21 Закону «Про оренду землі» [205]).