Читати книгу - "Рівняння Максвелла"

дрібним почерком, ніби заощаджуючи кожний міліметр паперу й кожну секунду часу. Всього було списано двадцять вісім сторінок, і я в думці прикинув, якою титанічною була робота цього математика. Спробуйте написати за добу від руки листа на двадцять вісім сторінок своєму знайомому, напишіть двадцять вісім сторінок своєї біографії, нарешті, спробуйте з будь-якої книжки, не вдумуючись у слова, просто переписати двадцять вісім сторінок, і ви пересвідчитесь, що це каторжна праця.

А це ж був не лист до знайомого й не переписування старого роману, а розв'язання однієї з найскладніших математичних задач. І його було виконано за добу! Кілька годин я витріщав очі на списані сторінки, дивуючись дедалі більше.

Де Крафтштудт дістав такого математика? На яких умовах він у нього працює? Хто він такий? Якийсь невідомий геній? Чи, може, одне з тих чудес людської натури, що іноді зустрічаються на межі між нормальним і ненормальним? Може, це один з унікумів, якого Крафтштудту пощастило розшукати в «Притулку мудрих»? Історія знає випадки, коли геніальні математики, кінець кінцем, опинялись у лікарні для душевнохворих. Може, і цей математик, який так блискуче розв'язав мою задачу, належить до такої ж категорії?

Всі ці питання мучили мене протягом усього дня.

І все-таки факт лишався фактом. Задачу розв'язала не машина, а людина, видатний математичний геній, про якого світ нічого не знає.

Наступного дня, трохи заспокоївшись, я ще раз перечитав (розв'язання, цього разу насолоджуючись ним, як насолоджуються, слухаючи гарну музику. Воно було таке красиве, точне і ясне, що я вирішив… повторити експеримент: замовити компанії Крафтштудта розв'язання ще однієї задачі.

На щастя, мені їх не бракувало, і я вибрав одне з рівнянь. Я завжди вважав цілком безнадійним розв'язати це рівняння в скінченному вигляді або надати йому форми, потрібної для розв'язування на лічильно-розв'язувальній машині.

Рівняння також належало до теорії поширення радіохвиль, але випадок був дуже складний і спеціальний, з рухомими випромінювачами, з середовищем, властивості якого змінюються у просторі й часі. Це було одне з тих рівнянь, які фізики-теоретики складають тільки для того, щоб ними помилуватися, а потім забути, бо через свою складність вони нікому не потрібні…

Коли двері в цегляній стіні відчинились, вийшов той самий юнак. Побачивши мене, він криво всміхнувся.

— Приніс ще одну задачу… — почав був я.

Він кивнув головою і, як і першого разу, повів мене темними коридорами в свою похмуру прийомну без вікон.

Тепер я знав процедуру і, підійшовши до віконця, подав йому рівняння.

— Значить, розв'язують у вас ці штуки не машини?

— Як бачите, — відповів він, не відводячи очей од рівняння.

— Той, хто розв'язав мою першу задачу, — талановитий математик, — сказав я.

Юнак нічого не відповів, заглибившись у. рукопис.

— Він у вас один чи їх кілька?

— А хіба це має якесь відношення до того, що вам потрібно? Фірма гарантує…

Юнак не встиг закінчити фразу. Глибоку тишу підвалу розірвав різкий, нелюдський зойк. Я здригнувся і прислухався. Крик лунав звідкись із-за стіни, що була за скляною перегородкою. Хтось кричав — вірніше, верещав з усієї сили, ніби його піддавали нелюдським катуванням. Юнак, зібгавши аркуші паперу з моєю задачею, метнув очима вбік, тоді глянув мені в обличчя і, вибігши з-за перегородки, схопив мене за руку й потягнув до виходу.

— Що це? — спитав я його, ледве переводячи подих біля вихідних дверей.

Замість відповіді він випалив:

— Розв'язок одержите післязавтра о дванадцятій. Гроші передасте посильній.

Сказавши це, юнак залишив мене самого перед таксі.

3

Чи варто казати, що після цього випадку я зовсім втратив спокій. По-перше, я ні на мить не міг забути страшного крику, який, здавалось, потряс кам'яне склепіння обчислювального центру компанії Крафтштудта. По-друге, я й досі був під враженням того, що одна людина розв'язала важку математичну задачу за добу. І, по-третє, я наче в лихоманці чекав розв'язання своєї другої задачі. Якщо і її буде розв'язано, тоді…

Через два дні я тремтячими руками прийняв пакет від посильної з компанії Крафтштудта. По об'єму пакета відчув, що в ньому міститься розв'язання й другої, страшенно складної математичної задачі. Я перелякано дивився на худеньку істоту, що стояла переді мною. Раптом у мене сяйнула думка.

— Зайдіть, будь ласка, я приготую гроші.

— Ні, не треба, — заспішила вона, ніби злякавшись. — Я почекаю тут…

— Та зайдіть же, навіщо вам мерзнути, — сказав я і майже силою втягнув її до кімнати. — Я. повинен подивитися на роботу й визначити, чи заслуговує вона на оплату.

Дівчина притиснулась спиною до дверей і стежила за мною широко розплющеними очима.

— Це забороняється… — шепотіла вона.

— Що забороняється?

— Заходити в квартири клієнтів… Така інструкція, пане.

— Плюньте на інструкцію. Тут я господар, і ніхто не довідається, що ви були в мене.

— О, пане… Вони про все довідаються і тоді…

— Що тоді? — спитав я, наблизившись до неї.

— О, це так страшно…

Вона раптом схилила голову й заплакала.

Я поклав їй руку на плече, але дівчина стрепенулася й вискочила за