Читати книгу - "Акупунктура міста"

Колись кінотеатри для багатьох людей були магічним джерелом фантазії, музики, утопії, реальності, мрії та надії; вагомим осередком комунікації для містян.

Багато поколінь перебувало під впливом кінотеатрів не лише в культурному аспекті. Там люди зустрічалися, спілкувалися, розважалися і часто продовжували свої дискусії в інших частинах міста. Кінотеатри впливали на моду, літературу, танці, музику та історію. Ніщо так, як кінотеатр, не зберігало важливих епох кожної нації.

Кінотеатри оспівували і творили історію. Нині у більшості міст світу вони зникають. Старенький кінотеатр кожного міста поступово адаптується під інші види розваг, поступаючись місцем супермаркетам, храмам і т. ін. У багатьох містах традиційний кінотеатр було замінено на зали торговельних центрів, але це вже геть інша історія.

Наш давній сімейний портрет є своєрідною пам’яттю про місто. Як не затирається старе фото, так і старий кінотеатр є невід’ємною складовою цієї родинної світлини, адже ми не можемо втратити такої важливої точки відліку нашої ідентичності.

У штаті Парана ми почали відновлювати старі муніципальні кінотеатри. Намагаємося забезпечити їх сучаснішим обладнанням, щоб покращити умови для створення осередків національного та мистецького кіно, що їх так довго витісняли мережі споживацького кінопоказу.

Насправді «Старий новий кінотеатр» — це програма, що зміцнює нашу культурну самобутність. Ось вона, акупунктура міста, що намагається вилікувати нас від безпам’ятства і відновити нашу тожсамість.

Мій перший візит до Сеула, здавалось би не передбачав жодних сюрпризів. Чергове старовинне азіатське місто, що вражає живою динамікою та запаморочливою сучасністю так, ніби воно й не пережило своїх понад вісімсот років.

Іще один яскравий приклад швидкої модернізації: місто з численними проспектами та автострадами, де в цілковитому хаосі середмістя люди мусять проходити підземними переходами, піднімаючись вгору і вниз, щоб просто перетнути дорогу. Натомість автомобілі їдуть досконалою поверхнею асфальту, немов ковзають униз червоним килимом.

Така побудова зруйнувала багато міст — коли всі привілеї надано автомобілям. Історичні міста з красивими спорудами і чудовими архітектурними палацами оточено автомобілями — сучасними драконами.

Першою несподіванкою для Сеула була спроба реалізувати дещо незвичний для більшості міст задум.

Міськрада запланувала зарезервувати чимало простору для «автобуса Курітіби», створивши в різних районах міста мережу громадського транспорту, що її вже назвали BRT (Bus rapid transit) — швидкісний автобус.

Найбільше здивувало те, що мерія Сеула хоче знести наземну систему руху в центрі міста і відновити річку, Чонґечон, в яку стікала з гір тала вода. Цей струмок, уявіть собі, сховали під землю кілька десятиліть тому, щоб не було видно, який занедбаний і брудний він сам і територія обабіч нього. Згори пустили автотрасу.

Нині міськрада планує повернути тій місцині первозданний вигляд, відновивши річечку й привівши до пуття навколишні території. Проект дорогий (чималих грошей коштує усунути такі помилки), проте ентузіазм мера та його команди вражає. У них на меті, зокрема, створити пішохідну зону (city friendly for people). Нас ознайомили з проектами. Усі вони мали дуже чітке прочитання. Виразний ландшафтний дизайн міста з пагорбами та відновленою річкою. У всіх відчувалося дбайливе ставлення до міста. Жодним чином не сумніваюся, що всі проекти буде реалізовано найближчим часом.

У Сеулі я також мав честь поспілкуватися з відомим мешканцем міста Янґ Оак Кімом, філософом, який закінчив Гарвард і залишився в університеті, щоб вивчати медицину. Повернувшись, професор Кім протягом двох років викладав філософію у дуже популярній програмі Південної Кореї. Це неймовірно відома людина. Нині він вирішив стати репортером із висвітлення важливих питань. Наша розмова була немов свято: неймовірно багато спільного в поглядах, а також простоти, що синтезує східну філософію загалом.

Він бачить загальну картину. Та найбільше мене вражає те, що він читає місто, бере до уваги значення кожного регіону, кожного місця, кожного імені в дуже простій і лаконічній формі. Ах, якби ж міста мали менше забудовників-торговців-труднощами, а більше філософів!

Якщо вірити історії, Пекін — одне з найдавніших міст на світі. На початку XV століття воно було розділене на дві частини. У внутрішньому, так званому «Забороненому місті», стояв імператорський палац, оточений потужною стіною і ровами з водою. Останнього китайського імператора Пуї було скинуто 1911 року, а 1924-го вигнано з міста.

Але зараз Пекін втратив одну зі своїх дивовижних особливостей. Зникла невід’ємна складова традиційного краєвиду: море велосипедів, що на кожному з них їхало більше однієї особи. Це було місто людей.

Пекін сьогодні — це черговий табір ультрасучасних споруд, оточених величезними дорожніми структурами, автострадами, круговими перехрестями, радіально-кільцевими розмежуваннями тощо. У «спіралі», утвореній другим і третім кільцями, розташований CBD (Center Business District) — центр ділового району. Нині Пекін — це місто доріг.

Поруч із «Забороненим містом» і прилеглими територіями можна побачити невеликі ділянки з текстурою старого міста. Міста, що його можна впізнати лише з кіно чи книжок.

Щоби знову заслужено посісти чільне місце у світі, Пекін нині потребує впевненої персональної акупунктури: менше автострад, більше міста, місця для велосипедистів і для всіх людей загалом. Вочевидь це і є те необхідне голковколювання. Повернути автобуси і вулиці, надати краєвидам зупинкового обрамлення. Хоча, можливо, потрібна й інша акупунктура. Але ж яка зухвалість! Навчати акупунктури китайців!

Немов за годинником невагомий бриз вітає