Читати книгу - "Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка"

ти сам цього не знаєш, то від мене не дізнаєшся. Закохалась дівка і витрачає на мене свої гроші. А звідки їх бере, то вже не моя справа. Але я не хочу тебе обманювати. Скажу правду. Та прошу нікому про це не розповідати, бо не хочу з попами діло мати. Скажу тобі пошепки: у мене є чарівний талер. Звати його «хекеталер». Щоразу, коли його витрачаю, він тут же до мене повертається.

— Егей, а як же це чарівний талер до тебе потрапив, унтере?

— І це тобі скажу, тільки не проговорися капуцинам. В Хогстратені, на болотах, дали мені його «диявольські лицарі».

— Но-но! Ти ж не продав за нього душу?

— Та ні. Я схитрував. Підсунув «творцеві» єврейського хлопчика замість себе.

— Ну, це варто тримати в таємниці.

Солтис одразу кинувся ділитися почутим із князем. Той зауважив, що було б добре, коли б і всі його талери стали хекеталерами. Тоді вести війну було б значно легше.

Слава унтер-офіцера Х'юго невпинно росла. Тепер ходили чутки про його договір з «диявольськими лицарями» та про його нескінченний скарб — магічний талер.

Водночас французи продовжували обстрілювати «вогняними глеками» Кобленц та Еренбрайтштайн. І кожного дня вони влучали в чергове житло князя.

Зрештою князь визначив винагороду тому, хто знайде таємничого запроданця, котрий щодня повідомляє французів про його місцеперебування. Адже хтось мусив це робити, не дивлячись на те, що виходи з міста пильно охоронялися. Жодна жива душа не могла оминути варту. Навіть голубину пошту не використовували для передачі інформації, позаяк вже давно з'їли всю домашню птицю.

У солтиса надзвичайно швидко з'явилася версія, хто може бути зрадником.

В обох обложених містах люди плачуть, ниють, моляться, лаються, голодують і тільки одна людина холоднокровно спостерігає за навколишнім світом — п'є, їсть і насвистує.

Коли летить палаюче чудовисько, кашляючи та виючи, всі розбігаються хто куди, ховаються в підвали. І тільки та одна людина йде шукати, куди воно впало, викопує із землі, якщо воно не вибухнуло, і тягне до себе додому.

Це більше, ніж нерозсудливо.

В своїй підземній майстерні унтер-офіцер розбирає цей глек, знову наповнює і стріляє ним у ворога.

Це так потішно.

Одного разу, коли Х'юго знову витягнув глека зі своєї майстерні, до нього звернувся солтис:

— Стій! Ану, відкрий, хочу побачити, чим ти його наповнив.

Х'юго з холоднокровним виразом обличчя відкрутив ковпачок, і верхня частина розпалася на дві половини, розкривши обгорнуту тонким полотном запальну суміш.

Далі унтер-офіцер роз'яснив солтису скільки частин пороху, деревного вугілля, сірки, каніфолі, смоли, нашатирю, бури та свинцевого цукру потрібно змішати, аби створити незгасиме полум'я.

— Це все дуже гарно і цікаво, але що знаходиться під нею?

Пекельна суміш наповняла глек тільки наполовину.

— Під нею знаходиться глиняна пластина, котра закриває вибуховий матеріал, який знаходиться на дні глека — це ніщо інше, як порох. Коли вогонь згорає, то пластина розжарюється і порох вибухає. Ось і весь секрет подвійного вибуху.

— Я хочу побачити, що знаходиться під глиняною пластиною, — сказав солтис.

На ці слова унтер-офіцер різко оглянувся назад. У його блискавичному погляді авантюриста відбилися гнів, відчай, злість і переляк — але тільки на мить. Його оточили охоронці солтиса, відрізавши шлях відступу.

Тоді він голосно розсміявся та знизав плечима.

— Ну, то подивися, що там під нею.

Солтис кінчиком ножа розколупав шар глини. Під ним не було пороху, а тільки пісок, а на дні глека знайшли папірець-нотатку — детальний опис стану речей у фортеці.

— Закувати його! — переможно загорлав солтис. — Тут безперечні докази проти тебе, мерзенний зраднику. Тепер матимеш і гарненьку Ріке, і товстого гусака!

Х'юго продовжував реготати навіть коли на його руки одягли кайданки.

А для повноти картини з французького боку прилетів глек та врізався в окоп, не вибухнувши. Його дістали, розкрили і знайшли в ньому що? Двісті талерів.

2. Тортури

Рисунок руки, що вказує, та дві лінії в протоколі (для скорочення) означали тільки те, що голова суду жестом наказував кату сильніше затягувати мотузки. Після чого секретар записував кожне слово, сказане під тортурами, аж до благання «змилуйтесь, пощадіть».

Князь зайняв місце за окремим столом у кріслі під чорним балдахіном, яке нагадувало трон.

Головував солтис.

Перше питання до підсудного:

— Як твоє ім'я?

— Моє ім'я на Поділлі: Ярослав Тергузко; в Збаражі: Кочановський Зденко; в Оденсе: брат Іларій; в Гамбурзі: юнкер Еліас; в Монстері: Страмм Вільгельм; в Амстердамі: мінхер Тобіас ван дер Буллен; в Сінгапурі: махараджа Конг;