Читати книгу - "Ми, горобчики"

тебе?

До нас підійшли батько й мати. Батько всміхнувся й весело спитав:

— Ну як, молодці?

А ми відповіли ще веселіше:

— Чудово!

Але батько не повірив, що чудово, бо спитав, чи дуже тенькають наші серця, і ми сказали, що вони калатають, наче дзвони.

— Тепер, дітки, — сказав батько, — ви навчились літати. Вибачайте, що я був трохи суворий до вас, але науку без суворості не опануєш!

Мама й собі додала, що, пустуючи, ми ніколи не навчимося літати і самостійно здобувати їжу. Обоє взялися вчити нас, як ловити мурашок, як наздоганяти крилатих комах, — усе це кожен горобчик мусить знати, якщо не хоче померти з голоду. Батько й мати весь час повторювали, що ми повинні безперервно рухатися і наздоганяти все, що рухається навколо, тоді завжди будемо ситі.

Однією з найважчих справ після того, як ми вилупилися, було навчитися триматись за повітря. Якщо не вірите, спробуйте триматися руками за повітря, і ви побачите, як це важко!

На світі нічого не досягнеш без труда. Я чув, люди інколи кажуть: «Живе, мов пташка, ні турбот тобі, ні неприємностей, ні роботи, тільки літає цілий день та щебече». Але, мушу сказати, це неправда. Ще до схід сонця беремося ми до роботи, метаємось цілий день, щоб знайти їжу, а коли настає весна, в’ємо гнізда, доглядаємо за малечею, вчимо її літати і так далі, і тому подібне. Признатися, ввечері, повертаючись до гнізда, ледве махаю крилами — так утомлююсь… Та це я вже забіг далеко вперед, а обіцяв розповідати все по порядку.

Батьки, навчивши нас розуму, відлетіли, а ми посиділи, посиділи й відчули, що зголодніли. Огледілись — навколо літають усякі комахи й метелики. Ми вирішили їх наздоганяти. Домовились: якщо хтось захопиться і полетить далеко, збиратися всім біля дерева. Його видно звідусіль, і хоч би ти як далеко був від нього, все одно побачиш верхівку, що височить над полем.

Мені дуже сподобався один метелик. Він кружляв над левадою так спокійно, що я вирішив: неодмінно наздожену його. Я підстрибнув і помчав за ним. Коли я майже наздогнав його, він метнувся вгору, неначе був прив’язаний ниткою до чогось, а хтось смикнув і вихопив його з-під мого дзьоба. Я стрімголов подався за ним і вже коли здавалося, ось-ось схоплю його, він ураз повернув ліворуч і досить довго летів прямо. Я ліворуч повернути не зміг, мусив зробити поворот, і тільки-но повернувся, метелик полетів праворуч. Я й собі повернув праворуч, та капосний метелик кинувся до землі, наче камінь.

Тепер можу сказати, що через того метелика попомучився я тоді, ледве крила тримали, падав від утоми, але таки наздогнав його.

Якщо вам колись доведеться переслідувати метелика, ви спершу подумайте, чи варто це робити. Адже він не дотримується ніяких правил, метається вгору і вниз, ліворуч і праворуч, можна подумати, ніби він божевільний і не знає, куди йому летіти. Але це так тільки здається, бо метелик добре знає, куди летить. Він маневрує, щоб урятуватись.

Я вже сказав, що дуже втомився, ганяючись за метеликом. Зате навчився триматися в повітрі й швидко летіти, дізнався, що слід бути спритним. Важкі уроки корисніші від легких — я сам це знаю з власного досвіду. Легкий урок засвоюється легко, однак легко й забувається. Над важким уроком, може, й помучишся, та вже засвоїш його на все життя.

З протилежного кінця левади, де була річка, долинув якийсь шум. Туди летіли всі горобці, страшенно галасуючи. Я подався вслід за ними.

І що я там побачив, друзі! Наш Цвір пірнув у річку, схопив дзьобом рибину за хвіст, а вона його тягла під водою. Горобці галасували, щоб випустив рибу і виринув, бо втопиться. Але Цвір нічого під водою не чув, тримав рибину за хвіст і не зважав на нашу тривогу.

Цвір пірнув під воду, щоб умовити рибину вийти на сухе, бо інакше може втопитися. Проте рибина і на сухе не вийшла, і не потонула.

Питаю, чи довго вже Цвір під водою, а вони кажуть: мабуть, з годину.

— Цілу годину під водою! — вигукнув я, — Цей Цвір збожеволів!

Я кидаюсь у воду, витягаю Цвіра на берег, він мокрий як хлющ, хитається і ледве тримається на ногах.

— Та чи не здурів, — кажу йому, — цілу годину ганятися під водою за цією нікчемною рибою?

— Чому це я здурів? — не міг збагнути Цвір. — Адже треба переслідувати й ловити все, що рухається й тікає від нас. А ця риба хотіла втекти.

Почав я тоді пояснювати Цвірові, що й до чого, інші горобці теж пояснювали, але він не розумів. Тоді я розгнівався, дзьобнув його по голові, і йому одразу все стало ясно. Відтоді я вирішив, що завжди, перш ніж пояснювати щось Цвірові, передусім дзьобатиму його по голові, а вже потім казатиму.

ДИТЯЧА МАЙКА

Ми жили на дереві, спали на гілках, вони ж, гілки, захищали нас від дощу. Якось ми пішли подивитись на гніздо з бовтуном. У гнізді було повно