Читати книгу - "Наслідування Христа"

Кожний чоловік уже від природи прагне до знань, але що дає знання без страху Божого?

По правді, покірливий селянин, що служить Богу, кращий, ніж гордий мудрець, що не дбає про себе, а спостерігає за рухом небесних планет.

Хто добре пізнає себе, той стає меншим у власних очах і не тішиться людськими похвалами.

Коли б я знав усе, що єсть на світі, а не мав у собі любови (1 Кор. 13, 2), як воно помогло б мені перед Богом, який колись буде судити мене за мої вчинки?

Лиши ту непомірковану жадобу знання, бо в ньому буває велике розсіяння думок і баламутство.

Вчені дуже хочуть, щоб люди їх бачили і вважали за мудрих.

Багато є таких речей, про які їх знання або недостатні, або таки ніякої користи душі не приносять.

І дуже нерозумний той, хто пильнує щось інше, а не те, що веде до його спасіння.

Велика сила слів не наситить душі. Тільки праведне життя оживляє ум і чисте сумління, дає велике вповання на Бога.

Чим більше й краще ти щось знаєш, тим тяжче за те будуть тебе судити, якщо не будеш святіше жити.

Тому не чванься великим хистом ані наукою, але радше бійся за те знання, що тобі дано.

Якщо тобі здається, що багато знаєш і досить добре все розумієш, то знай, що ще набагато більше є такого, чого ти не знаєш.

Не гордись (Рим. 11,20), але радше визнавай своє неуцтво.

Чому хочеш ставити себе вище за іншого, коли є більше таких, що розумніші від тебе і досвідченіші в законі.

Якщо хочеш знати й навчитися чогось корисного, люби те, щоб ніхто не знав і за ніщо тебе мав.

Найвища і найправдивіша наука — правдиве пізнання та умалення власної особи.

Себе за ніщо мати, а інших завжди добре і високо цінити — це велика мудрість і праведність.

Якщо б ти навіть бачив, що хтось явно грішить або що він допускається якогось тяжкого злочину, то ти ще не повинен уважати себе за кращого, бо не знаєш, як довго зможеш витримати в праведності.

Всі ми немічні, але нікого не вважай немічнішим, ніж ти сам.

Щасливий той, кого правда навчає сама собою, і не образами, не проминаючими й марними словами, а так, якою вона є.

Наші думки і змисли не раз нас баламутять, вони бувають короткозорі.

Нащо здасться велике мудрування над невідомими тайнами, за які ніхто не буде нас обвинувачувати на страшному суді, що ми їх не знали?

Це великий нерозум, якщо ми, не дбаючи про те, що корисне і конечне, самохіть звертаємо нашу увагу на речі цікаві, але шкідливі.

Маємо очі, а не бачимо.

Чому нас має обходити питання про роди і види речей!

До кого віковічне Слово промовляє, тому не треба багато здогадів.

Із одного Слова все постало і про те одне Слово все свідчить: це той Первопочин, що й до нас промовляє (Йо. 8,26).

Без Нього ніхто нічого не розуміє і не може правильно мислити.

Для кого це Одне є усім і хто все зводить до того Одного і в тому Одному усе бачить, той може бути спокійний у серці і тихо-мирно проживати в Бозі.

О Правдо, Боже! З'єднай мене з Собою у вічній любові!

Часом навкучить мені багато вичитувати і слухати, у Тебе є все те, чого я хочу і бажаю.

Нехай замовкнуть усі вчителі, нехай усі створіння тихо мовчать перед лицем Твоїм: Ти єдиний промовляй до мене.

Чим більше людина збере свої думки докупи і чим простіше матиме серце, тим краще і тим вищі речі вона без труду зрозуміє, тому що одержує світло розуміння з високого неба.

Чистий простенький і кріпкий дух не розсівається і серед багатьох діл, бо він усе робить на славу Божу і старається бути свобідним у серці від усякої власної любови.

Що більше спиняє і морочить тебе, як не твоя невмертвлена пристрасть серця?

Добра і побожна людина у своєму серці наперед укладає діла, які має зробити на світі.

Вони не штовхають її туди, куди хоче грішний нахил, а людина керує ними за здоровим глуздом.

Хто веде тяжчу боротьбу, як не той, що намагається побороти себе самого?

І це також повинно стати нашим завданням, щоб ми перемогли себе, і з дня на день ставали сильнішими від себе і в чесноті, хоч трохи, поступали вперед.

У цьому житті з усякою досконалістю завжди в'яжеться якась хиба і всяке наше міркування не обійдеться без якоїсь неясности.

Смиренне пізнання себе — це простіша дорога до Бога, ніж глибокоумний науковий дослід.

Годі нам осуджувати чи знання, чи яке-небудь звичайне пізнання речі, воно добре саме в собі, і Бог установив його, але все-таки треба вище цінувати чисту совість і чесне життя.

Але оскільки багато людей більше намагаються здобути знання, ніж прожити чесне життя, то вони нераз блукають, і майже ніякої користи не приносять, або дуже мало.

О, коли б ті люди докладали стільки праці, щоб викорінити злі нахили і прищепити собі чесноти, скільки ставлять учених питань, не