Читати книгу - "Чорний Загін"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Полягло вже з десяток городян. На підлозі утворилися калюжі. Назовні зібралася купка роззяв. Невдовзі якийсь любитель пригод нападе на нас ззаду.
Хтось задів кинджалом Добряка. Той втратив терпіння.
-- Мовчун!
Мовчун вже взявся до роботи, але це ж Мовчун. Він не видав жодного звуку, все пройшло тишком-нишком.
Раптово гості таверни забули про нас і почали вимахувати руками в повітрі та ляскати себе по щоках. Вони підскакували й танцювали, хапали себе за спини й сідниці, верещали та жалібно завивали. Дехто впав, як підкошений.
-- Що ти в біса зробив? – запитав я.
Мовчун посміхнувся, виставивши напоказ гострі зуби. Він провів смуглою рукою в мене перед очима і я побачив таверну в дещо зміненій перспективі.
В мішку, який він притарабанив у місто, виявилося одне з тих осиних гнізд на які ти можеш натрапити, якщо тобі не пощастить, у лісі на південь від Берилу. В них живуть схожі на джмелів монстри, яких місцеві селяни називають плішивими шершнями. В природі не існує лютіших створінь. Вони доволі швидко справилися з натовпом у таверні, не чіпаючи наших хлопців.
-- Чудова робота, Мовчун, -- похвалив Добряк, після того, як зігнав злість на кількох бідолашних відвідувачах. Він вигнав на вулицю всіх, хто вцілів.
Я оглянув нашого пораненого брата, поки інші вцілілі солдати добивали поранених. Добряк називав це заощадженням грошей Синдика на суд і ката. Мовчун з посмішкою спостерігав за тим, що відбувається. Він теж не ангел, хоча сам не любить бруднити руки.
Ми взяли більше полонених, ніж очікували.
-- Їх була ціла купа, -- очі в Добряка сяяли. – Дякую, Мовчун.
Шеренга в’язнів тягнулася аж до кінця вулиці.
Фортуна – мінлива сука. Вона привела нас в таверну Біля Дамби в критичний момент. Коли наш чарівник обшукував приміщення, то виявив цінну здобич – в криївці під винним погребом затаїлася ціла банда. Серед них знаходилися найвідоміші представники Блакитних.
Добряк голосно розмірковував, якої винагороди зажадає наш стукач. Звичайно, що жодного стукача не існувало. Він плескав язиком з метою вивести наших магів з-під удару. Тепер ворог буде нишпорити в пошуках уявних шпигунів.
-- Виводьте їх, -- наказав Добряк. Все ще посміхаючись, він оглянув похмурий натовп. – Гадаєте, вони щось замислили?
Ніхто нічого не замислив. Його безмежної самовпевненості було достатньо, щоб відбити будь-яку охоту чинити опір.
Ми петляли лабіринтом вуличок, майже такими ж старими, як світ. Наші в’язні мляво волочили ноги. Я розглядався, витріщивши очі. Моїх товаришів не обходить минуле, однак в мене викликає благоговіння, а інколи страх, те наскільки глибоко у безодню віків сягає історія Берила.
Добряк несподівано наказав зупинитися. Ми досягли авеню Синдиків, що в’ється від будівлі митниці до головних воріт Бастіону. По авеню йшла процесія. Хоча ми першими підійшли до перехрестя, Добряк уступив дорогу.
Процесія складалася з сотні озброєних чоловіків. Вони виглядали грізніше за будь-кого в Берилі, не враховуючи нас. Попереду їхала темна постать, на найбільшому вороному коні, якого я бачив у своєму житті. Вершник був невисокий і стрункий, як жінка, одягнений у потерту, чорну шкіру. Чорний моріон повністю приховував його голову. На руках у нього були чорні рукавиці. Здавалося, він не мав зброї.
-- Хай мені грець, -- прошептав Добряк.
Мене охопив неспокій. Від вершника віяло холодом. Щось первісне, заховане десь глибоко в мені, прагнуло накивати п’ятами. Однак цікавість перемогла. Хто це? Чи він зійшов з того дивного корабля в порту? З якою метою прибув?
Вершник обвів нас байдужим поглядом невидимих очей, немов перед ним була отара овець. Раптом він різко повернув голову назад і втупив очі в Мовчуна.
Той зустрів погляд і бровою не повів. Та все ж він немовби зіщулився.
Колона дисциплінованих, загартованих у боях воїнів пройшла. Добряк наказав продовжити шлях. Ми увійшли в Бастіон відразу ж за чужоземцями.
Ми затримали більшість з поміркованих лідерів Блакитних. Коли новина про наш рейд розійшлася, буйні вирішили показати хто в хаті господар. Почалося страхіття.
Суворий клімат дивно впливає на людський розум. Немає більших дикунів, ніж голота Берила. Вони здіймають бунт з будь-якої причини. В крайніх випадках, рахунок мертвих йде на тисячі. Цей був одним з найгірших.
Половина проблеми це армія. Череда слабких Синдиків, що недовго панували, послабила дисципліну. Тепер війська майже неконтрольовані. Хоча, здебільшого, вони діятимуть проти бунтівників. Для них придушення бунту – хороша нагода зайнятися мародерством.
Трапилося найгірше. Кілька когорт з казарми на Роздоріжжі зажадали додаткової винагороди, перш ніж вони виконають наказ відновити порядок. Синдик відмовився платити.
Війська здійняли заколот.
Взвод Добряка поспішно обладнав опорний пункт біля Воріт Покидьків і відбив атаки всіх трьох когорт. Більшість наших людей полягла, але жоден не втік. Сам Добряк втратив око, палець, був поранений в плече та стегно, в його щиті було більше, ніж сотня дірок. Коли надійшла допомога, він був скоріше мертвий, ніж живий.
Зрештою, заколотники вирішили кинутися врозтіч, а не битися з рештою Чорного загону.
Це були найкривавіші заворушення на моїй пам’яті. Ми втратили біля сотні побратимів, намагаючись їх придушити. Ми не могли собі дозволити нових втрат. В кварталі Сліз вулиці були встелені трупами. Щурі обросли жиром. З околиць міста налетіли хмари стерв’ятників та круків.
Капітан наказав нам відступити до Бастіону.
-- Хай буде, що буде, -- сказав він. – Ми зробили все, що могли.
Його похмурий настрій переріс в обурення.
-- В контракті нічого не сказано про самогубство.
Хтось пожартував, що ми повинні впасти на свої мечі.
-- Здається, саме цього Синдик і очікує від нас.
Ми всі занепали духом, та найбільше втратив віру
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний Загін», після закриття браузера.