read-books.club » Любовні романи » Мереживо людських доль 📚 - Українською

Читати книгу - "Мереживо людських доль"

221
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мереживо людських доль" автора Наталія Хаммоуда. Жанр книги: Любовні романи / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4 ... 58
Перейти на сторінку:
державі».

— Він мені не потрібен, я не зможу, — прошепотіла жінка і взявши в руку ручку, поставила три підписи, по одному на кожному аркуші. — Готово! Я не впораюся з хворим малюком, не впораюся…

Швидко вдягнувшись, склала свої скромні пожитки в рюкзак, і поспішила на вихід. У коридорі її зустріла медсестра, спробувала зупинити, але жінка відвернувшись, побігла по коридору.

— Зозуля!!! — крикнула їй у слід медсестра. — Навіть дитину свою не бачила, хоч би глянула, може і защеміло б щось всередині. Та йди… Бог тобі суддя!!!

Оксана бігла вниз по сходах: «Швидше б покинути ці стіни. Швидше б забути». Вона й не помітила, як пробігла через три поверхи і опинилася в приймальному покої лікарні. Забравши з роздягальні верхній одяг, вона пішла до виходу.

Штовхнувши важкі двері, відскочила: назустріч їй рушила бригада швидкої допомоги з вагітною жінкою на каталці.

— Пропустіть!!! Чергового гінеколога сюди, швидко! Маткова кровотеча на тридцятому тижні вагітності, — крикнув один з лікарів. Потрібна термінова операція… третя негативна ще й діабет.

Оксана тримала рукою двері, і не могла рушити з місця. В жінці на каталці вона впізнала вихованку одного з нею сиротинця. Це була Галя, Галя — Смішинка. Так її прозвали за дзвінкий сміх. Скільки ж років вони не бачилися? З десятого класу — напевно років п’ять. Вона була шокована почутим.

Оксана вже не поспішала додому. Щось її мов зупинило. Треба було з’ясувати, що з Галею. У свідомість повернулися слова лікаря: «Потрібно робити кесарів розтин, третя негативна група, у неї діабет». Жінка вирішила повернутися в свою палату, поки ніхто не здогадався, що вона втекла. Ну, бачила її медсестра в коридорі, але це нічого не змінює.

Оксана піднялася на третій поверх і увійшла в палату. Перш за все поглянула на стіл — паперів не було. Перед очима все знову попливло, сльози полилися з очей.

Головне зараз, щоб з Галею було все в порядку.

З коридору долітали голоси та метушня медперсоналу. Оксана прихилила двері. Їй вдалося зачути, що тільки що прибулу по «швидкій» жінку відвезли на операцію. Оксана прилягла на ліжко, з якою вже встигли зняти білизну. Вона молилася, просила Бога врятувати подрузі життя. Вона зловила себе на думці, що ніколи нічого у Господа не просила навіть для себе. А може варто було просити? А може і почув би? Думки Оксани перервав голос акушерки: «Що ж робити? Потрібен донор, крові у нас немає. У неї ні родичів, ні друзів. Де кров шукати?»

Оксана вискочила з палати:

— Я правильно зрозуміла? У неї третя негативна? Я її знаю, я можу дати кров!

— Та який з тебе донор, Дмитренко? Сама тільки що народила, не зміцніла ще!

Акушерка побігла в бік операційної. Оксана провела її очима, але через кілька секунд акушерка з’явилася в коридорі і крикнула:

— Ну де ти, Дмитренко. Швидко сюди, одягай бахили, виручай знайому.

Оксана увійшла в операційну. На столі лежала Галя. Вона була неймовірно блідою. Жінка сіла в крісло і приготувала руку для прямого переливання. Тонка робота медсестри і вена була знайдена. Оксана забулася дивлячись, як кров по краплі емігрує до Галі. Схаменулась вона від крику лікаря:

— Виймайте дитину, падає тиск, у неї зупинка серця. Дефібрилятор швидко! Ми її втрачаємо… Розряд!

Розряд, і два і три, ще і ще. Нічого не вдалося зробити. Медсестра наносила шви, педіатри займалися дитиною. Лікар вийшов з операційної, за ним Оксана:

— Лікарю, а як же малюк? Він буде жити? Він здоровий, з ним все в порядку?

— Жити буде, з ним все добре, шкода тільки мамку втратив. Кому він тепер потрібен? Ще один утриманець на опіці у держави…

Оксану ніби вдарили в серце ножем. Вона підняла очі на лікаря. Серце колотило так сильно, що здавалося вискочить із грудей.

— Він не буде рости сиротою. І мій не буде. Я заберу їх обох. Нічого, виростуть. Навіть у війну ніхто не кидав дітей, і я не залишу. Чуєте, не кину! Готуйте мені обох, — вчепившись в халат лікаря, молила Оксана.

Лікар дивився на неї й не вірив, що йому це каже та сама жінка, яка пару годин тому підписала відмову від власного сина.

— Лікарю, а де папери, що я залишила на столі? Ще не пізно все виправити? Знищте відмовний лист, я вас благаю!

— Який лист, ти що, Дмитренко? А хіба він був? — відповів лікар, посміхаючись.

Через тиждень Оксану з двома синами зустрічали подруги. Вони купили все необхідне: підгузки, дитяче харчування і одяг для хлопчиків. Працівники органів опіки подарували дітям коляску та ліжечка, а також допомогли коштами. Комендант гуртожитку бігла назустріч Оксані розмахуючи ордером на окрему кімнату. Вони тепер сім’я.

— Прорвемся, хлопчики! — глянувши на дітей, радісно вигукнула Оксана.

— Ось вам і зозуля!!! — змахуючи сльозу прошепотіла вслід натовпу медсестра.

Отакої…

Двоє хороших друзів Місько Смітніцький і Юзько Козіцький прибули в невеличке село на Західній Україні із Перемишля в сорокових роках, відразу після війни. Там влаштувались на роботу, одружились з місцевими дівчатами, і навіть свої перші невеличкі хатинки побудували поблизу. Вони купили в складщину[8] старий ґрунт, розділили його муром надвоє, і зробились близькими сусідами. Як кажуть у селах — «в межу».

Коли завагітніла Міськова жінка-красуня Ґенка, яка вважалась місцевою, а на справді була також в далекому минулому із польських переселенців, Місько з того дня почав кликати Юзька в куми. Когось іншого він і запросити не міг, бо хто може бути кращим хрещеним батьком його дитині, як не його найліпший товариш і земляк. А вже коли Юзькова Варвара також призналась, що носить під серцем дитя — з того дня товариші почали кликати один одного сватами. Так вони собі постановили, що

1 2 3 4 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мереживо людських доль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мереживо людських доль"