Читати книгу - "Антипедагогічна поема"

— Чингізо Аврорівно (учні весь час перекручували її ім’я, і вона вже до цього звикла)! — він помахав перед її скляними очимам рукою. — Що будемо робити?

Аврора Чингізівна, показавши на машину, наказала Колі:

— Обписуй!

— Так це ж машина Художніка! — виявив повну поінформованість щодо прав власності на машину Коля.

— Обписуй, я сказала!

— Як знаєте! А шо писать?

— Пиши: «Пішов ти на х#$!»

Коля на мить задумався, але тільки на мить. А потім професійно зробив свою справу…

Цю ніч Аврора Чингізівна спала сном немовляти. Взагалі, відповідно до свого імені, вона зазвичай вставала рано і приходила на роботу о сьомій. Однак сьогодні вона «проспала» і прийшла о восьмій. Червоної машини на шкільному подвір’ї вже не було, але вся школа гула, як вулик.

— Де ти ходиш, Крейсерок? — впіймала її за рукав Лариса Федорівна, вчителька англійської мови, давня подруга зі шкільних літ на прізвисько Ларьок. — Холі-молі![1] Тут таке сталося! Ти ще не в курсі?

— Ні, а що? — «прикинулася чайником» Аврора Чингізівна.

— Художніку розмалювали машину різними матюками!

— Та ти що? Не може бути!

— Я сама бачила.

— І що там було написано?

— Тіпа «fuck you».

— І що тепер?

— Екстрена нарада у директриси.

«Нарада так нарада, — подумала Аврора Чингізівна й солодко позіхнула. — Якби розмалювали мою машину (звичайно, якби вона у мене була), то ніякої наради не було б. А так — зять енного заступника держадміністрації! Цікаво жити в цій країні!».

На нараді члени педколективу гімназії імені Скарбів Трипілля перебували в збудженому настрої.

— …Я вважаю, що цим актом вандалізму було нанесено образу всьому колективу нашої школи, — пафосно сказала директриса гімназії Інна Сергіївна. — Я сама бачила, як діти реготалися, обступивши машину. Людина, яка зробила це, дискредитувала нашу гімназію! Я це так не залишу! Я вже викликала міліцію, а головне, я знайшла балончик, з якого знімуть відбитки пальців, і сховала в кабінеті! І повірте, кожен у цій школі, включно з педколективом, здасть свої відбитки на дефектологію!

— Дактилоскопію, — тихенько підказав їй Євген Євгенович, молоденький учитель математики, директрисин фаворит і Аврорин ворог номер 1.

— Ну да, дактифологію, — «поправилася» директриса.

— А чому ми повинні здавати свої відпечатки? — обурився педколектив. — Невже ви думаєте, що хтось із учителів здатен на таке!

— Для солідарності з учнями! — промовила гідну Педагогіки Європейського Рівня фразу Інна Сергіївна. Насправді все було набагато прозаїчнішим.

— Нє, ну це взагалі… — прошурхотів по вчительскій незадоволений шепіт.

Але Аврора Чингізівна цього вже не чула. Вона кулею вилетіла в коридор, де лавою сунула жива маса учнів.

Серце її несамовито калатало. Вона нервово обводила поглядом учнівську масу і, на щастя, побачила те, що шукала: з-за рогу вигулькнуло знайоме обличчя, на якому, до речі, вже не було вчорашнього виразу безмірної тупості. Здається, Коля чекав її з самого ранку.

Вона кивнула йому, і він моментально опинився біля неї.

— Слухай, балончик… — почала вона, важко дихаючи.

— Я вже усьок, Чингізо Авралівно… Я згадав про це вночі, прибіг зранку, а його вже біля машини не було.

— Він схований у кабінеті директриси… Я її відволічу, а ти…

— Поняв, — не дослухавши, сказав Коля і розчинився в натовпі.

«Як я раніше цього не бачила: Коля має величезні потенції — кмітливий, спритний, дотепний! А я піддалася на стару радянську педагогічну традицію: раз він не вчить математики, раз він нюхає клей, раз він вживає погані слова, значить він — пропаща дитина. Я теж у його віці ненавиділа математику, пила шмурдяк з хлопцями по підворотнях і вживала міцні слівця! І нічого. Варто за нього поборотися!».

Якраз під час цих невинних педагогічних роздумів Аврора побачила, як директриса вийшла з учительської й рішуче рушила до свого кабінету.

Аврора Чингізівна перегородила їй дорогу пласкими грудьми.

— Інно Сергіївно, я б хотіла з Вами переговорити…

— Тільки не тепер, у мене перший урок! — різко відказала та.

— Я з приводу Євгена Євгеновича!

Інна Сергіївна зупинилася.

«Ха!» — Аврора була розумною бабою. Вона правильно розрахувала тактику!

Як було сказано, Євген Євгенович був директрисиним «хлопчиком». Натомість Аврора Чингізівна його люто ненавиділа за те, що він просто не хавав у математиці. Аврора Чингізівна вирішила його спекатися, тож написала листа до асоціації вчителів математики, щоправда поки що не відправила його, а лише поставила до відома директрису, передавши копію листа директрисиній секретарці.

Схвильована Інна Сергіївна викликала свого фаворита «на килим». Євген Євгенович довго сидів у неї і тримав її «за ручку» (принаймні так казала секретарка Віка, яка «випадково» зазирнула в кабінет).