Читати книгу - "Потапов, до дошки!"

Майка з лементом: «Негайно відпусти його!» — кинулася на порятунок брата. Здійнявся гармидер. Незабаром було не розібрати, хто в кого за що вчепився й куди тягне. І тут пролунав тріск…

Коли прибіг Жорик, охороняти було вже нічого. Точніше те, що залишилося від планера, можна було не охороняти. Жорик побачив уламки, і з виразу його обличчя Женька з Льоньком зрозуміли, що двір — це не те місце, де б їм зараз хотілося перебувати.

Не розібравшись, що до чого, Жорик пообіцяв надавати винному й відразу виконав свою обіцянку. Причому винним виявився Льонько, оскільки бігав він набагато повільніше за Женьку.

Пізніше друзі сиділи в затишному місці за будинком. Льонько прикладав до чола монету.

— Тепер ще ґуля вискочить, — з тугою в голосі сказав він.

— Ґуля — це дрібниці! Це пройде. Мені від несправедливості боляче, — розмірковував Женька, запекло жестикулюючи.

— Угу, — кивнув Льонько.

А Женька продовжував:

— Адже все через цю Майку. Я ж їй людською мовою говорив: «Не підходь». А вона ще цього Ваньку-встаньку з собою притягла. І їй нічого. От що образливо й боляче!

Льонько поторкав ґулю, що набухала на чолі, і подумав, що краще б йому було боляче від несправедливості. Він би потерпів.

З нового навчального року в Льонка й Женьки ввели кабінетну систему. Кожен предмет вивчали в спеціальному кабінеті, а на перервах доводилося переходити з місця на місце. Може, хтось і вважав, що це не дуже зручно, але Женька відразу зрозумів, які великі перспективи відкриває кочове життя. Мало того, що коли спізнювався на урок, завжди знаходилося пояснення: мовляв, не відразу знайшов клас. На додачу, у кожному кабінеті було багато цікавезних штукенцій.

У середу Женька й Льонько були черговими по класу. Не можна сказати, що Женька любив чергувати, але цього разу йому не терпілося приступити до своїх обов'язків, тому що першим уроком за розкладом стояла біологія, а Женька вже давно націлювався обстежити цей кабінет. Це був найцікавіший кабінет у школі, якщо не рахувати кабінет хімії. Чого тут тільки не було: і акваріум з рибками, і клітка з хом'яками, і навіть справжній скелет із пластмаси.

До того ж сьогоднішнє чергування приховувало в собі й інші переваги. Женьці вже тижнів зо два подобалася Синицина, але крім, як схопити її за косу чи вибити з рук портфель, приводу до спілкування не траплялося. І от Женьці посміхнулася удача. Він знав, що Синицина хоче погодувати хом'ячків, тому напередодні в розмові ніби ненароком згадав, що чергує в кабінеті біології.

— Приходь, добре вже, тебе впущу. Тільки май на увазі, більше нікого не тягни, — щедро запропонував він.

Женька з'явився у школі рано й негайно побіг до вчительської за ключем від кабінету.

У день чергування Женька нервував. Цікаво, прийде чи ні? Від цих дівчисьок усього очікувати можна. Двері відкрилися, але, на Женьчине розчарування, до кабінету увійшов Льонько.

— Чого це ти мене не почекав? Я за тобою зайшов, а твоя мати каже: «Він уже в школі».

Женьці не дуже хотілося обговорювати це питання, тому він спритно перевів розмову на іншу тему:

— Дивися, чого це тут трикутник валяється? Він же з кабінету математики. Здоровий який. Голова пролізе.

— Ні, не пролізе, — відмахнувся Льонько.

У цей момент двері відкрилися й увійшла Синицина.

— Привіт, хлопчики. Чим займаєтеся? — запитала вона.

— Та в нас тут суперечка вийшла. Чи можна голову в трикутник просунути, чи ні,— пояснив Женька.

Синицина подивилася на трикутник оцінюючим поглядом і заявила:

— Ні. Вуха не пролізуть.

— От і я кажу, що він маленький, — підтвердив Льонько, якого надихнула підтримка Синициної.

Тепер Женька просто зобов'язаний був довести, що має рацію, щоб Синицина бачила, на чиєму боці істина.

— На парі пролізуть! Б'ємося об заклад на похід у «Макдональдс»!

— А гроші звідки візьмеш? — посміхнулася Синицина.

— Моя справа. Ну, давай! — Женька тицьнув трикутник Льонькові.

— Якщо тобі гроші дівати нікуди, — знизав плечима Льонько й, узявши трикутник, без особливого ентузіазму спробував надягти його на голову.

Як і слід було сподіватися, трикутник був занадто вузький і не надівався, але