Читати книгу - "Селище на озері"

Довга низка незвичайних і дивних подій, що вплинули на життя Уомі, зав'язалася жаркого, сонячного дня рівно двадцять два роки тому.

Того дня за огорожею укріпленого селища на Рибному озері коїлося щось незвичайне.

Жінки, молоді й літні, і дівчата, сиві бабусі і дівчата-підлітки тісним колом оточували сплетений з гілок маленький курінь, що стояв посеред селища. Чоловіків тут не було.

А втім, у цьому не було нічого дивного. Вони і в звичайний час удень усі до одного вирушали на риболовлю. Але кволі діди і хлопчаки лишалися. Цього разу не видно було ні хлопчаків, ні дідів.

Лише сивий, як лунь, Мандру, дід над усіма дідами племені Ку-Піо-Су, сидів сам у своїй високій, закутаній шкурами домівці.

Дві старі жінки прислужували йому і доглядали вогнище. На жару грівся великий глиняний горщик, по вінця налитий водою. Вихід був завішаний хутрами, а зовні заставлений гіллям.

Усі інші жінки селища поводилися дуже дивно. Вони сиділи навколо зеленого куреня з довгими лозинами в руках. То одна, то друга вставала з землі й махала лозинами. Здавалося, що вони відганяють когось од куреня. Особливо старанно шмагали лозинами дві жінки, які стояли біля входу.

Час від часу з глибини куреня лунав жіночий крик.

Тоді всі жінки схоплювалися з оглушливим вереском та жахом на обличчях.

Нестямні зойки жіночого натовпу далеко лунали по озеру, та лемент цей ураз ущухав, як за наказом, коли бабуся піднімала над головою долоні. Тоді всі дівчата голосно вигукували разом магічне слово:

— Дабу!

Якусь мить усі напружено вслухалися, аж поки од високого, порослого лісом берега озера не відлунювала відповідь:

«Дабу!..»

Всі заспокоювалися й знову сідали біля входу.

Селище було розташоване на невеликому острівці, ближче до берега, густо порослого липами. Пологі схили острівця були укріплені брилами вапняку.

Довгий місток на вбитих в озерне дно палях сполучав острівець з берегом озера. І тут можна було помітити дивину: місток посередині був розібраний. Так робили остров'яни тільки на ніч або коли чекали ворожого нападу.

Від якого ж ворога рятувалися жителі селища?

На лісистому березі, біля самої води, розкинувся бойовий табір. Горіли багаття. Чоловіки та хлопчаки сиділи навколо. Хлопці тримали в руках кийки, чоловіки — списи, луки, пращі, кам'яні сокири й палиці.

Коли з острівця долинали пронизливі жіночі крики, чоловіки пускали в напрямку лісу кілька стріл, жбурляли каміння з ремінних пращ.

Хлопчаки одразу ж кидалися шукати випущені стріли і швидко поверталися з ними.

Ця стрілянина по невидимій цілі повторювалася знову й знову кожного разу, коли зойки на острівці знову голоснішали.

Лише один смаглявий кремезний чоловік не брав участі у цьому. Він мовчки сидів осторонь, низько похиливши голову і обхопивши зарослі щоки руками. Це був Суего — кращий мисливець в усій окрузі і найсильніший серед чоловіків Ку-Піо-Су.

Минув іще якийсь час. Нарешті маленька горбата жінка підійшла до низької огорожі селища й поманила звідти рукою.

Люди на березі заметушилися. Кілька чоловік збігли до води і заходилися зіштовхувати в воду човен-довбанку. Четверо дужих чоловіків зійшли на місток і почали накладати на перекладину жердини.

Вони старанно переплели їхні кінці гнучкими гілками і лише після цього перейшли по них на другу половину містка. Слідом за ними юрмою посунули діти, які чекали на березі. Коли вони вже перебігли полагоджену частину, поволі підвівся Суего, труснув головою і неквапливо рушив мостом. Те, що відбулося, не на жарт стурбувало все населення селища. Молоденька Гунда, дружина Суего, народила близнят, а це, на думку людей його племені, означало втручання невидимих сил.

Неясно було поки що тільки одне: чи були ці невидимі сили ворожими для всього селища Ку-Піо-Су?

Минуло три дні. Гунда лежала з дітьми на хутряній підстилці й чекала чоловіка. Він перший мав побачити синів. Той, котрого треба було вважати старшим, лежав у неї праворуч, молодший — ліворуч. Та Суего чогось не приходив.

Самотність пригнічувала Гунду. Не раз їй хотілося плакати. Щоб не сумувати, вона починала пригадувати минуле.

Суего взяв її з сусіднього рибальського селища Ку-Оні. Вона добре пам'ятає, як десять молодих юнаків з Ку-Піо-Су несподівано вискочили з кущів, коли п'ятеро дівчат Ку-Оні спустилися до річки по воду. Дівчата з вереском кинулися навтікача, але жодній з них не пощастило втекти.

Міцні руки Суего схопили її немов кліщами. Він закинув її на плече з такою легкістю, ніби вона була не важча од зайця. Суего швидко збіг до кущів шелюги, за якими чекали на них човни. Тут її та інших дівчат кинули на дно човнів, і за мить викрадачі уже гребли вниз за течією. Щоб дівчата не могли зіскочити у воду, їм зв’язали руки й ноги.

Дівчата пронизливо верещали. В Ку-Оні знялася страшна тривога. Чоловіки Ку-Оні, озброївшись чим попало, побігли до річки і заходилися спускати на воду човни. Почалася погоня. Але прийшлі хутко гнали жердинами свої довбанки. Попутна течія допомагала їм.

На кожному човні було по двоє гребців: один на кормі, другий на носі. Вони спритно вправлялися довгими жердинами, з силою впираючиея ними в річкове дно, і невдовзі переслідувачі лишилися далеко позаду.

Гунда добре пам'ятає, як човни звернули в протоку, що з'єднувала річку з Рибним озером, пам’ятає, як вони пристали до укріпленого каменями берега. Правду сказати, погоня не дуже поспішала. Викрадення наречених було звичайною справою, яка нітрохи не порушувала дружби між окремими поселеннями, якщо тільки викрадачі давали пристойний викуп.

Усі викрадали дівчат один у одного. Часто шлюби укладалися через мирне сватання. Але викрадення наречених вважалося почеснішою справою. Викрадення й погоня були тільки формою. Викрадачі чесно й щедро розплачувались, поторгувавшися спершу щодо розмірів викупу.

Потім обидві сторони бенкетували три дні. Переслідувачі