Читати книгу - "Таємна троянда"

— Що мене непокоїть! — скрикнув Кумал. — Хіба грудки торфу не сирі, мов піски Трьох Россів[12]? І хіба бліх у ковдрі не стільки ж, скільки хвиль у морі, і хіба вони не такі самі невсипущі? І хіба хлібина не така сама черства, як серце послушника, що не боїться Бога? І хіба вода у глечику не така сама гірка і смердюча, як його душа? І хіба вода для омовіння ніг не така сама на колір, як буде він, коли горітиме у геєні вогненній?

Послушник перевірив, чи надійно замкнений замóк, і повернувся до свого закапелка, бо так хотів спати, що й говорити йому було не сила. А Кумал і далі гатив у двері й невдовзі знову зачув кроки послушника — і загорлав:

— О полохливе і деспотичне чернече плем’я, гонителі бардів та менестрелів, вороги життя і радости! О плем’я, з якого ніхто не видобуває меча і не каже правди! О плем’я, що розм’якшує людям кістки боягузтвом та ошуканством!

— Менестрелю, — заговорив послушник, — я також віршую, і склав чимало віршів, поки сидів у своєму закапелку при брамі, і прикро мені чути, як барди лихословлять на ченців. Брате, я хочу спати, тож доводжу до твого відома, що всіма вигодами для подорожніх розпоряджається настоятель монастиря, наш милостивий абат.

— То спи собі, — відказав Кумал, — а абатові я проспіваю прокляття бардів.

І він перевернув цебер, і присунув його до вікна, а тоді став на нього і почав голосно виспівувати. Спів розбудив абата, тож той сів у ліжку і засвистів у срібний свисток, і свистів доти, доки не прийшов послушник.

— Через цей галас я очей не можу зімкнути, — сказав йому абат. — Що там коїться?

— То менестрель, — відповів послушник, — він скаржиться на торф, на хліб, на воду в глечику, на воду для омовіння ніг та на ковдру. А зараз він співає тобі, о брате абате, прокляття бардів, і твоєму батькові співає та матері, і твоєму дідові та бабі, й усім твоїм кревним.

— Він проклинає у віршах?

— У віршах, ще й з двома асонансами в кожному рядку прокляття.

Абат стягнув з голови нічного ковпака й зібгав його в руках, і тепер округла латка каштанового волосся в центрі його лисини скидалась на острівець серед ставка, бо в Коннахті ще не відмовились від стародавньої тонзури на користь того способу постриження, який тоді входив в ужиток.

— Якщо нічого не зробити, — зауважив він, — то він навчить своїх проклять і дітей на вулиці, і дівчат, які прядуть при дверях, і розбійників на Бен-Балбені[13].

— То мені піти, — спитав послушник, — і принести йому сухого торфу, свіжу хлібину, глечика з чистою водою, чистої води для омовіння ніг та нову ковдру — і змусити його присягнутися благословенним святим Беніґнусом, а також сонцем і місяцем, аби зв’язати його непорушними клятвами, що він не прокаже своїх віршів ні дітям на вулиці, ні дівчатам, які прядуть при дверях, ні розбійникам на Бен-Балбені?

— Ні наш благословенний заступник, ні сонце з місяцем тут ніяк не зарадять, — відповів абат, — бо завтра чи позавтра його або знову потягне до проклять, або гординя, якої повні ті вірші, спонукає його навчити своїх рядків і дітей, і дівчат, і розбійників. Або ж він розповість товаришеві по ремеслу, як йому велось у гостьовому будинку, а той і собі почне проклинати мене й занапастить моє ім’я. Бо знай, що на дорогах не буває непохитности в намірах — лише під дахом і в чотирьох стінах. Тож велю тобі піти й розбудити брата Кевіна, брата Голуба, брата Вовчика, брата Лисого Патріка, брата Лисого Брандона, брата Джеймса і брата Пітера. І хай вони візьмуть того чоловіка, і зв’яжуть мотузками, й опустять його в річку, аби перестав він співати. А вранці, аби через те прокляття його не стали ще голоснішими, ми його розіпнемо.

— Усі хрести зайняті, — відказав послушник.

— Тоді треба зробити ще один хрест. Якщо не ми покінчимо з ним, то це зробить хтось інший, бо хто ж зможе їсти і спати у мирі, поки земля носить таких-от, як він? Сором буде нам стояти перед благословенним святим Беніґнусом, і невдоволеним буде його лик, коли прийде він судити нас у Судний день, якщо пожаліємо ми його ворога, мавши його у своїх руках! Брате, барди та менестрелі — лихе плем’я, яке вічно сіє прокляття і вічно ворохобить народ, плем’я нечестиве і нестримане в усьому, і серця в них поганські, і завжди тужать вони за сином Ліра[14], і Енґусом[15], і Бріґітою[16], і Даґдою[17], і матір’ю Даною[18], і за всіма фальшивими богами сивої давнини, завжди