Читати книгу - "Енеїда"

Дидона ж мала раз роботу,

Як з ним побігла на охоту,

Та грім загнав їх в темний льох…

Лихий їх зна, що там робили,

Було не видно з-за могили,

В льоху ж сиділи тілько вдвох.

42 Не так-то робиться все хутко,

Як швидко оком ізмигнеш;

Або як казку кажеш прудко,

Пером в папері як писнеш.

Еней в гостях прожив немало, —

Що з голови його пропало,

Куди його Зевес послав.

Він годів зо два там просидів,

А мабуть би, і більш пронидів,

Якби його враг не спіткав.

43 Колись Юпитер ненароком

З Олимпа глянув і на нас;

І кинув в Карфагену оком,

Аж там троянський мартопляс…

Розсердився і розкричався,

Аж цілий світ поколихався;

Енея лаяв на ввесь рот:

«Чи так-то, гадів син, він слуха?

Убрався в патоку, мов муха,

Засів, буцім в болоті чорт.

44 Підіть гінця мені кликніте,

До мене зараз щоб прийшов,

Глядіть же, цупко прикрутіте,

Щоб він в шиньок та не зайшов!

Бо хочу я кудись послати.

Ійон, ійон же, вража мати!

Але Еней наш зледащів

А то Венера все свашкує,

Енеєчка свого муштрує,

Щоб він з ума Дидону звів».

45 Прибіг Меркурій засапавшись,

В три ряди піт з його котив;

Ввесь ремінцями обв’язавшись,

На голову бриль наложив;

На грудях з бляхою ладунка,

А ззаду з сухарями сумка,

В руках нагайський малахай.

В такім наряді влізши в хату,

Сказав: «Готов уже я, тату,

Куда ти хочеш, посилай».

46 «Біжи лиш швидче в Карфагену,—

Зевес гінцеві так сказав, —

І пару розлучи скажену,

Еней Дидону б забував.

Нехай лиш відтіль уплітає

І Рима строїти чухрає, —

А то заліг, мов в грубі пес.

Коли ж він буде йще гуляти,

То дам йому себе я знати, —

От так сказав, скажи, Зевес».

47 Меркурій низько поклонився,

Перед Зевесом бриль ізняв,

Через поріг перевалився,

До стані швидче тягу дав.

Покинувши із рук нагайку,

Запряг він миттю чортопхайку,

Черкнув із неба, аж курить!

І все кобилок поганяє,

Що оглобельна аж брикає;

Помчали, аж візок скрипить!

48 Еней тогді купався в бразі

І на полу укрившись ліг;

Йому не снилось о приказі,

Як ось Меркурій в хату вбіг!

Смикнув із полу, мов псяюху.

«А що ти робиш, п’єш сивуху? —

Зо всього горла закричав, —

Ану лиш, швидче убирайся,

З Дидоною не женихайся,

Зевес поход тобі сказав!

49 Чи се ж таки до діла робиш,

Що й досі тута загулявсь?

Та швидко і не так задробиш;

Зевес не дурно похвалявсь;

Получиш добру халазію,

Він видавить з тебе олію,

От тілько йще тут побарись.

Гляди ж, сьогодня щоб убрався,

Щоб нищечком відсіль укрався,

Мене удруге не дождись».

50 Еней піджав хвіст, мов собака;

Мов Каїн, затрусивсь увесь;

Із носа потекла кабака:

Уже він знав, який Зевес.

Шатнувся миттю сам із хати

Своїх троянців позбирати;

Зібравши, дав такий приказ:

«Як можна швидче укладайтесь,

Зо всіми клунками збирайтесь,

До моря швендайте якраз!»

51 А сам, вернувшися в будинки,

Своє лахміття позбирав;

Мізерії наклав дві скриньки,

На човен зараз одіслав

І дожидався тілько ночі,

Що як Дидона зімкне очі,

Щоб не прощавшись тягу дать.

Хоть він за нею і журився

І світом цілий день нудився;

Та ба! бач, треба покидать.

52 Дидона зараз одгадала,

Чого сумує пан Еней,

І все на ус собі мотала,

Щоб умудритися і їй;

З-за печі часто виглядала,

Прикинувшись, буцім куняла

І мов вона хотіла спать.

Еней же думав, що вже спала,

І тілько що хотів дать драла,

Аж ось Дидона за чуб хвать.

53 «Постій, прескурвий, вражий сину!

Зо мною перше розплатись;

От задушу, як злу личину!

Ось ну лиш тільки завертись!

От так за хліб, за сіль ти платиш?

Ти всім, привикши насміхатись,

Розпустиш славу по мені!

Нагріла в пазусі гадюку,

Що послі ізробила муку;

Послала пуховик свині.

54 Згадай, який прийшов до мене,

Що ні сорочки не було;

І постолів чорт мав у тебе,

В кишені ж пусто, аж гуло;

Чи знав ти, що такеє гроші?

Мав без матні одні холоші,

І тілько слава, що в штанах;

Та й те порвалось і побилось,

Аж глянуть сором, так світилось;

Свитина вся була в латках.

55 Чи я ж тобі та не годила?

Хіба ріжна ти захотів?

Десь вража мати підкусила,

Щоб хирний тут ти не сидів».

Дидона гірко заридала,

І з серця аж волосся рвала,

І закраснілася, мов рак.

Запінилась, посатаніла,

Неначе дурману із’їла,

Залаяла Енея так:

56 «Поганий, мерзький, скверний, бридкий,

Нікчемний, ланець, кателик!

Гульвіса, пакосний, престидкий,

Негідний, злодій, єретик!

За кучму сю твою велику

Як дам ляща тобі я в пику,

То тут тебе лизне і чорт!

І очі видеру із лоба

Тобі, диявольська худоба,

Трясешся, мов зимою хорт!

57 Мандруй до сатани з рогами,

Нехай тобі присниться біс!

З твоїми сучими синами,

Щоб враг побрав вас всіх гульвіс,

Що ні горіли, ні боліли,

На чистому щоб поколіли,

Щоб не оставсь ні чоловік;

Щоб доброї не знали долі,

Були щоб з вами злиї болі,

Щоб ви шаталися повік».

58 Еней від неї одступався,

Поки зайшов через поріг,

А далі аж не оглядався,

З двора в собачу ристь побіг.

Прибіг к троянцям, засапався,

Обмок в поту, якби купався,

Мов з торгу в школу курохват;

Потім в човен хутенько сівши

І їхати своїм велівши,

Не оглядався сам назад.

59 Дидона тяжко зажурилась,

Ввесь день ні їла, ні пила;

Все тосковала, все нудилась,

Кричала, плакала, ревла.

То бігала, якби шалена,

Стояла довго тороплена,

Кусала ногті на руках;

А далі сіла на порозі,

Аж занудило їй, небозі,

І не встояла на ногах.

6 °Cестру кликнула на пораду,

Щоб горе злеє розказать,

Енеєву оплакать зраду

І льготи серцю трохи дать.

«Ганнусю, рибко, душко, любко,

Рятуй мене, моя голубко,

Тепер пропала я навік!

Енеєм кинута я бідна,

Як сама паплюга послідня,

Еней злий змій — не чоловік!

61 Нема у серця мого сили,

Щоб я могла його забуть.

Куди мні бігти? — до могили!

Туди один надежний путь!

Я все для його потеряла,

Людей і славу занедбала;

Боги! я з ним забула вас.

Ох! дайте зілля мні напитись,

Щоб серцю можна розлюбитись,

Утихомиритись на час.