Читати книгу - "Енеїда"

На Турна міцно наступа,

«Тепер, — кричить, — підбитий бісом,

Тебе ніхто не захова.

Хоть як вертись і одступайся,

Хоть в віщо хоч перекидайся,

Хоть зайчиком, хоть вовком стань,

Хоть в небо лізь, ниряй хоть в воду,

Я витягну тебе спідсподу

І розмізчу погану дрянь».

164 Од сей бундючної Турн речі

Безпечно усик закрутив

І зжав свої широкі плечі,

Енею глуздівно сказав:

«Я ставлю річ твою в дурницю;

Ти в руку не піймав синицю,

Не тебе, далебіг, боюсь.

Олимпські нами управляють,

Вони на мене налягають,

Пред ними тілько я смирюсь».

165 Сказавши, круто повернувся

І камень пудів в п’ять підняв;

Хоть з праці трохи і надувся;

Бо бач, не тим він Турном став.

Не та була в нім жвавость, сила,

Йому Юнона ізмінила;

Без богів ж людська моч пустяк.

Йому і камень ізміняє,

Енея геть не долітає,

І Турна взяв великий страх.

166 В таку щасливую годину

Еней чимдуж спис розмахав

І Турну, гадовому сину,

На вічний поминок послав;

Гуде, свистить, несеться піка,

Як зверху за курчам шульпіка,

Торох рутульця в лівий бік!

Простягся Турн, як щогла, долі,

Качається од гіркой болі,

Клене олимпських єретик.

167 Латинці од сього жахнулись,

Рутульці галас підняли,

Троянці глумно осміхнулись,

В Олимпі ж могорич пили.

Турн тяжку боль одоліває,

К Енею руки простягає

І мову слезную рече:

«Не жизни хочу я подарка;

Твоя, Анхизович, припарка

За Стикс мене поволоче.

168 Но єсть у мене батько рідний,

Старий і дуже ветхих сил;

Без мене він хоть буде бідний,

Та світ мені сей став не мил;

Тебе о тім я умоляю,

Прошу, як козака, благаю,

Коли мені смерть задаси,

Одправ до батька труп дублений;

Ти будеш за сіє спасений,

На викуп же, що хоч, проси».

169 Еней од речі сей зм’ягчився

І меч пінятий опустив;

Трохи-трохи не прослезився

І Турна ряст топтать пустив.

Аж зирк — Палантова лядунка

І золота на ній карунка

У Турна висить на плечі.

Енея очі запалали,

Уста од гніву задрижали,

Ввесь зашарівсь, мов жар в печі.

170 І вмиг, вхопивши за чуприну,

Шкереберть Турна повернув,

Насів коліном злу личину

І басом громовим гукнув:

«Так ти троянцям нам для сміха

Глумиш з Паллантова доспіха

І думку маєш буть живим?

Паллант тебе тут убиває,

Тебе він в пеклі дожидає,

Іди к чортам дядькам своїм».

171 3 сим словом меч свій устромляє

В роззявлений рутульця рот

І тричі в рані повертає,

Щоб більше не було хлопот.

Душа рутульська полетіла

До пекла, хоть і не хотіла,

К пану Плутону на бенькет.

Живе хто в світі необачно,

Тому нігде не буде смачно,

А більш, коли і совість жметь.

Котляревський Іван Петрович

Енеїда

Поема

Художник Базилевич Анатолій Дмитрович

Котляревський І. Енеїда. — К.: Дніпро, 1969.