Читати книгу - "Кіберіада"

планеті цій, Актинурії, утворилася велика держава палатинідів. Кожен палатинід був такий важкий, що тільки по Актинурії міг ходити, бо на інших планетах земля під ним запалася б, а коли гукав хтось із них, то аж гори розчахались. Але на своїй планеті ступали вони легенько й голосу не сміли підносити, оскільки владар їхній, Архіторій, не знав міри в жорстокості. Жив він у палаці, витесаному з платинової гори, і мав цей палац шістсот величезних зал, і в кожній лежала одна з рук владаревих — такий владар був великий. Вийти з палацу він не міг, але повсюди мав шпигів, такий був підозріливий, і мучив підданців своєю пожадливістю.

Не потребували палатиніди ніяких ламп ані вогнів уночі, бо всі гори їхньої планети були радіоактивні, так що й посеред ночі голки можна було лічити. Вдень, коли сонце надто вже давалося взнаки, вони спали в підземеллях гір і тільки по ночах сходилися в металевих долинах. Але жорстокий Архіторій звелів до казанів, у яких топився паладій з платиною, вкидати брили урану і оповістив про це по всій державі. Кожен палатинід мусив прибути до королівського палацу, де з нього брали мірку на новий панцир і там накладувано на нього нараменники й рукавиці, наколінники й заборола, кому шишак, а кому просто шолом, і все самосвітне, бо одіяння це було з уранової бляхи, і найдужче світилися вуха.

Відтоді не могли вже палатиніди збиратися громадою, бо якщо зібрання ставало надміру чисельне, то вони зразу вибухали. Мусили, отже, палатиніди проживати свій вік самотою, здалеку оминаючи одне одного — з остраху перед ланцюговою реакцією. А жорстокий Архіторій тішився їхнім смутком і обкладав їх щораз новими й новими данинами. Його монетні двори у надрах гір карбували свинцеві дукати — свинцю бо найменше було на Актинурії і він найбільшу мав ціну.

Страшенну біду терпіли підданці лихого владаря. Декотрі палатиніди намагалися порозумітись між собою на мигах, щоб підняти бунт проти Архіторія, але нічого з цього не виходило, бо завжди траплявся хтось менш кмітливий і підходив до інших запитати, про що йдеться, і через його нетямучість змова відразу ж злітала в повітря.

А був на Актинурії молодий винахідник на ім’я Пірон. Він навчився сотати з платини такий тонкий дріт, що з нього можна було робити сіті, в які ловилися хмари. Винайшов Пірон телеграф з дроту, а потім такий тонкий висотав дріт, що його вже й не було, і так оце з’явився телеграф без дроту. Зродилася тоді в мешканців Актинурії надія, і стали вони думати, що тепер уже пощастить їм укласти змову. Проте хитрий Архіторій підслухував усі балачки, тримаючи в кожній із шестисот рук по платиновому провіднику, — отож і знав, що говорять його підданці, і тільки-но доходило до нього слово «бунт» або «заколот», він одразу висилав туди кулясті громи, які перетворювали змовників на вогненну баюру.

Та Пірон поклав собі одурити лихого владаря. Звертаючись до друзів, замість «бунт» він казав «чобіт», замість «змовлятися» — «відливати», і в такий спосіб готував повстання. Архіторій дивувався, чого це його підданці нараз так зацікавилися шевством, бо не знав, що коли вони кажуть «узяти на копил», то розуміють під цим «вбити на палю огнисту», а «затісні чоботи» означають його тиранію. Але й ті, до кого звертався Пірон, не завжди його добре розуміли, — а він же ніяк інакше не міг виявити їм своїх планів, як лише у шевській мові. Пояснював він їм і так, і сяк, а оскільки знаходились нетями, через необережність раз зателеграфував: «з плутонію ремені дерти», ніби на підметки. Але тут король жахнувся, бо ж плутоній найближчий родич урану, а уран — торію, а він же сам був на ім’я — Архіторій. Отож негайно вислав він панцерну варту, яка взяла Пірона й кинула на свинцевий паркет перед лицем короля. Пірон ні в чому не признався, однак король усе одно ув’язнив його у палладійовій вежі.

Палатиніди й зовсім спроневірилися. Та от надійшов час, і повернувся до їхніх країв космогонік, творець трьох планет.

Придивився він здалеку до порядків, що панували на Актинурії, і мовив собі: «Е-е, так не годиться!» Потому напряв найтоншого й найтвердішого проміння, зробив з нього наче кокон, поклав туди своє тіло, щоб чекало на його повернення, а сам прибрав подоби вбогого служника й зійшов на планету.

Коли запали сутінки і тільки далекі гори крайобрію освітлювали платинову долину холодним сяйвом, космогонік спробував наблизитися до підданців короля Архіторія. Але ті, боячись уранового вибуху, втікали від нього, мов несамовиті, і він марно ганяв за ними, бо не розумів, через що це вони втікають. Кружляв він отак дзвінкою ходою по міжгір’ях, подібних до рицарських щитів, аж поки дістався до підніжжя вежі, в якій Архіторій тримав закутого Пірона. Побачив космогоніка Пірон з-за грат, і видався йому космогонік, хоч і в подобі звичайного робота, а все ж відмінним від усіх палатинідів: не світився він у темряві анітрішки, а навпаки — темний був, як труп. А це було тому, що в його обладунку не містилося й крихти урану. Хотів Пірон гукнути до нього, але уста мав загвинчені, отож тільки іскри викресав, б’ючись головою об мури своєї в’язниці. Космогонік, завваживши цей блиск, підійшов до самої вежі й заглянув у загратоване віконце. Пірон не міг говорити, але міг бряжчати кайданами, — таким оце чином він і вибряжчав усю правду космогонікові.

— Терпи й чекай, — відповів Піронові космогонік, — і дочекаєшся.

Космогонік вирушив до найдикішої на Актинурії гори і три дні шукав там кристалів кадмію, а коли їх знайшов, розплющив на бляху, б’ючи палладійовими брилами. Тоді викроїв з кадмійової бляхи навушники і порозкладав перед входом до кожної садиби. А палатиніди, що знаходили ці навушники, зразу накладали їх собі на вуха, бо саме стояла зима.

Вночі з’явився серед них космогонік і розжареним прутиком став махати так швидко, що з цього складалися вогнисті лінії. У такий спосіб він писав до них у темряві: «Тепер можете безпечно сходитись, кадмій вас оборонить від уранової згуби». Проте палатиніди побоювались, чи він не королівський шпиг, і не повірили його порадам. Розгнівався космогонік, що йому не ймуть віри, пішов у гори й назбирав там уранової руди, витопив з неї сріблястого металу, а з нього накарбував блискучих дукатів, і на одному боці цих дукатів був профіль Архіторія, а на другому — малюнок його шестисот рук.

Нав’ючений урановими дукатами, повернувся космогонік у долину і показав