Читати книгу - "Щоденник Миколки Синицина"

Потім я повернувся додому, а до нас прийшов дядько Олекса.

— Чому ти такий сумний? — запитує дядько Олекса.

Я кажу:

— Я тому сумний, що не знаю, де дістати бджіл.

— А навіщо тобі бджоли знадобилися?

Я розповів, що наша ланка вирішила влаштувати пасіку, тільки ми не знаємо, де взяти бджіл. Дядько Олекса сказав:

— Коли я жив на селі, у мене був знайомий пасічник, котрий ловив бджіл у лісі пасткою.

— Якою пасткою?

— Зробить із фанери скриньку з діркою, на зразок шпаківні, покладе в неї трохи меду і повісить у лісі на дереві. Бджіл принаджує запах меду. Якщо звідкись вилетить рій, він може поселитись у такій скриньці, а пасічник візьме скриньку, віднесе до себе на пасіку й посадить бджіл у вулик. От зроби таку пастку, а коли поїдеш з мамою на дачу, повісь у лісі, можливо, в пастку попадеться рій.

Я став питати маму, коли ми поїдемо на дачу.

— Не скоро, — каже мама. — У мене відпустка наприкінці липня буде чи, може, в серпні.

Тоді я пішов прямо до Сергійка й розповів йому про пастку. Сергійко каже:

— Давай зробимо пастку й ловитимемо бджіл у нас на дачі. У нас там є ліс гарний і річка.

— А де ваша дача?

— В Шишигині, п'ять кілометрів звідси.

— А нам дозволять там жити?

— Дозволять. Там цілий будинок пустує. Сама тітка Поля живе.

Я відразу ж повернувся додому і став проситись у мами до Сергійка на дачу.

— Що ти, що ти! — каже мама. — Як ви туди поїдете? Ще під поїзд потрапите.

— Та туди зовсім не треба поїздом їхати. Це недалеко. Ми пішки дійдемо. Всього п'ять кілометрів.

— Ну, все одно, — каже мама. — Як ви там будете самі жити? Це пустощі!

— І ніякі не пустощі, — кажу я. — І жити будемо не самі: там тітка Поля.

— Що ж — тітка Поля! — каже мама. — Хіба ви будете слухатись тітки Полі?

— Звичайно, будемо.

— Ні, ні, — каже мама. — Ось буде в мене відпустка, поїдемо разом, а то ви там у річці втопитесь, і в лісі заблудитесь, і ще я не знаю що буде.

Я сказав, що ми зовсім купатися не будемо, навіть підходити близько не будемо до річки, і в ліс не ходитимемо, та мама навіть слухати нічого не хотіла про це. До самого вечора я канючив і хникав. Мама пригрозила, що поскаржиться на мене татові. Тоді я перестав проситись, але за вечерею нічого не хотів їсти. Так і спати ляжу голодний. Ну й нехай!

7 червня

Вранці я прокинувся трохи раніше і знову взявся за своє. Мама сказала, щоб я не набридав їй, а я все набридав і набридав, поки вона й на роботу пішла. Потім я пішов до Сергійка, і він сказав, що вже домовився з Павликом і завтра вони вдвох вирушають на дачу, якщо я не зможу відпроситися. Мені стало заздрісно, що Сергійко й Павлик вирушать без мене. Цілий день я просидів сумний, і, тільки-но мама повернулась, я став просити з подвоєною силою. Мама розсердилась і знову сказала, що поскаржиться татові, але я не заспокоювався, тому що тепер мені було однаково. Нарешті тато прийшов, і мама поскаржилася йому. Тато сказав:

— Що ж тут такого? Нехай іде. Хлопець уже великий. Йому корисно привчатися жити самостійно.

Тоді мама сказала, що тато завжди заважає їй правильно виховувати дитину (це мене тобто), а тато сказав, що мама сама неправильно виховує мене, і вони тут мало не посварилися через це, а потім помирились, і тоді мама пішла до Сергійкової мами, і вони відразу про все домовилися. Сергійкова мама сказала, що на дачі ми нікому не заважатимемо, що тітка Поля за нами нагляне і варитиме нам обід. Нам тільки треба взяти з собою продуктів. Мама заспокоїлась і сказала, що відпустить мене на три дні, а якщо я поводитимуся добре, то знову відпустить.

Я сказав, що поводитимуся добре.

Усі хлопці дуже зраділи, коли дізналися, що ми йдемо ловити бджіл на дачу. Юрко подарував нам свій компас, щоб ми не заблукали в лісі; Толя дав складаний ніж; Федько приніс нам похідний казанок на випадок, якщо ми самі захочемо собі варити обід на вогнищі. Потім ми дістали фанери і стали майструвати пастку для бджіл.

Пастка вийшла гарна. Спереду ми зробили дірку й дверцята, щоб закрити її, коли зловляться бджоли. А дашок зробили, як у вулику, окремо, щоб пастку можна було відкрити і дістати бджіл.

До вечора мама накупила різних продуктів — крупів, борошна, масла, цукру, булок, консервів — і склала все це в рюкзак, так що рюкзак у мене вийшов важкий. У Сергійка теж вийшов великий рюкзак. Але найбільший рюкзак у Павлика. Він поклав у нього казанок та фляжку, і ще не знаю, що він туди напхав. Одне слово, в нас усе готове. Тепер швидше б настав вечір, а завтра ми прокинемось — і відразу в похід у Шишигино.

8 червня

Ура! Ми вже в Шишигині. Я думав, яка там дача, а це, виявляється, просто дерев'яний будинок, а навколо дерева, навіть паркана нема, тільки стовпи вкопано. Напевно, не встигли зробити. Будинок виявився на замку, і в ньому нікого нема. Тітка Поля кудись пішла. Ми її чекали, чекали, а тоді вирішили, щоб не марнувати часу, піти до лісу і повісити пастку. Пішли в ліс, поклали в пастку меду й повісили її на дерево. Тоді пішли на річку купатися. Вода в річці була холодна. Ми купались, купались, доки аж посиніли від холоду. Потім нам захотілось їсти.

Ми вилізли з води, розпалили на березі вогнище і почали варити обід з консервів. Після обіду ми повернулися на дачу, але тітка Поля ще не прийшла. Павлик сказав:

— А що, коли нам знайти в лісі дупло з бджолами? Ми відразу зловили б цілу бджолину сім'ю.

— Як же знайти дупло? — кажу я.

— Нумо стежити за якою-небудь бджолою, — запропонував Павлик. — Бджола набере меду й полетить до свого дупла, а ми побіжимо за нею і дізнаємося, де живе бджолина сім'я.

Ми помітили на квітці бджолу й стали стежити за нею. Бджола літала з квітки на квітку, а ми повзали за нею рачки і не випускали її з поля зору.

Від повзання у мене заболіли