Читати книгу - "Тореадори з Васюківки"

Ще лежав у руїнах визволений Київ, коли він з хвилюванням переступив поріг неопалюваної, незатишної школи. Підпільні мамині уроки допомогли — його прийняли зразу до шостого класу. І хлопчина спрагло потягнувся до високих ідеалів вітчизняної літератури, до безсмертної поезії Шевченка, до сумовитої і з веселими іскорками водночас, глибокої творчості Чехова. І щойно настав час обирати майбутню професію, вирішив - тільки література. І він вступив на слов’янське відділення філологічного факультету Київського університету.

Нелегкі були повоєнні роки, голодні, та все ж то були роки юності, роки студентства, які запам’ятовуються на все життя.

Одного дня-старший товариш, котрий активно брав участь у художній самодіяльності університету, запропонував юнакові роль статиста у театрі імені Лесі Українки. Хоч, як відомо, статистам не дають слів, та грати випало з народними, заслуженими артистами. Хто ж не погодиться на таку роботу, коли ще й у кишенях порожньо? І він подався в театральне мистецтво.

Успіх був шалений! Аншлаг!!! (Звісно, то народних, заслужених осявала слава, проте ж і на статистів упали її відблиски). Таке вражає глибоко. Чи не таке хвилювання проймало ва-сюківських тореадорів на прем’єрі «Ревізора»?! Чи не таким захопленням світилися їхні очі перед виходом на сцену?!

Звісно, безпосереднє прилучення до світу мистецтва подвоює, потроює сили. І юнак з небувалим завзяттям, енергією береться за перо.

Але кому розказати, коли в дорослих такий величезний життєвий досвід, вони пережили страшні роки війни, окупації, невимовні муки, страждання, невигойні рани втрат, пройшли тяжкими фронтовими дорогами а його світ, хоч і з часточкою тих болів, проте дуже маленький, замкнутий у собі. Хіба що спробувати розказати тим, хто не пізнав цього, у кого зовсім малий досвід життєвих вражень і труднощів. Тож юнак пише, пише і випускає одну за одною свої книжки: першу - «Шурка і Шурко», другу - «Це було в Києві», потім «Супутник - ЛІ-РА-3», «Космо-Натка», а там - і казку «В країні Сонячних Зайчиків» .

І ось...

Ви, друзі, звісно, полюбляєте все надзвичайне, неймовірне і, головне, щоб було весело, смішно. Тож письменник Всеволод Нестайко (а про нього ж ми розказуємо), знаючи про це, пише свої повісті й казки, як кажуть, в гумористично-пригодницько-му стилі - з вигадливим сюжетом, смішними ситуаціями, незвичайними пригодами. Ти захопився, смієшся з персонажів, та, перегорнувши останню сторінку, раптом усвідомлюєш, що це ж ти сміявся з самого себе, зі свого боягузтва, зі своєї безпорадності тощо. Але тихо. Ніхто про це не чує і не знає, письменник (спасибі йому!) твого імені не назвав, то мерщій-но глушити в собі, нищити, вбивати ці незугарні риси. А як же інакше? У нашому житті багато такого, що сам не помічаєш, а письменник, дивись, і показав його тобі, ще й посміявся. Тільки весело, незлобиво, і тобі стає легше. А на думку глибоко шанованого Нестайком письменника Марка Твена, «тільки той гумор буде жити, який виник на основі життєвої правди. Можна смішити читача, але то буде пусте заняття, якщо в основі твору не лежить любов до людей». В основі Нестайкових творів лежить любов до дітей. До дітей, яких він знає в житті, які стають прообразами його героїв, і до дітей, які потім стають читачами його творів. У нього все йде від життя і повертається в життя.

Справді-бо, пригляньтеся пильніше до Нестайкових героїв. Ось хоч би й до васюківських тореадорів Яви Реня і Павлуші Завгороднього. Хто вони? Звичайнісінькі бешкетники, зривщи-ки дисципліни, адже стільки «гріхів» на їхньому сумлінні. Проте не поспішайте з висновками, ще й ще придивіться до них, до себе - хіба не було чогось подібного в кожного з вас, якщо навіть ви зразкові школярі. Було, було, і це не біда, говорить письменник, бо життя складне, он навіть дорослі часом роблять помилки, а то й негарні вчинки, а ви ж іще не дорослі, без життєвого досвіду. Найстрашніше - це не сам поганий вчинок, а невміння і небажання самому його правильно оцінити, не чекаючи зауважень вчителя чи батьків. Головне в такій неприємній ситуації - зрозуміти, яка причина того вчинку, які були наміри - лихі чи добрі.

Бачите, васюківські тореадори завжди мають благородні наміри, але через малий досвід і брак знання потрапляють у прикрі ситуації. Проте нерозлучні друзі, обмірковуючи вчинене, вміють усвідомити свої помилки й стараються більше їх не повторювати, хоча ж частенько зразу із позиції доброго наміру вигадують і знову здійснюють нову «авантюру»...

Герої Нестайкових творів не поділяються на лише гарних -позитивних та лише поганих - негативних, вони такі, які бувають у житті,- у кожного є щось добре, і того доброго більше, ніж не зовсім доброго. Вони активні, а тому-то можуть помилятися, потрапляють у кумедні ситуації (це і у вас, і у нас викликає сміх), але ж вони ростуть, набираються досвіду, стають іншими, кращими. І вони вам починають подобатись, і вам стає радісно й весело у їхній компанії, бо, читаючи, ви самі потрапляєте на сторінки книжки, в гурт її персонажів, спілкуєтесь зі своїми літературними друзями, такими ж, як і ваші однолітки, вам і видається, що все це відбувається з вами...

Завдяки таким якостям творів, завдяки природному обдарованню письменника, який тонко розуміє гумор і вашу вразливу душу, ваше добре серце, його повісті й казки здобули мільйони прихильників як в Україні, так і за її межами, стали улюбленим читанням ваших зарубіжних ровесників. Крім того, за повістю «Тореадори з Васюківки» знято фільм, що одержав «Гран-прі» на Міжнародному фестивалі у Мюнхені та Головний приз на Міжнародному кінофестивалі в Австралії.

Дбаючи, щоб читачам було цікаво й весело, Всеволод Нестайко начебто навмисне уникає драматичних сторін шкільного чи «дворового» життя. Що тут сказати? Вчені-психологи справді вважають, що для емоційного насичення людині, як висловлюються вони по-науковому, потрібні не лише позитивні, а й негативні переживання. І це вірно. Згадайте, з яким захватом - аж дух забивало - злякано вигукували ви, коли вас, іще зовсім маленьких, підкидав тато на руках угору, а проте ви знову просили підкидати й підкидати. І якщо хтось із вас ніколи не відчув голоду, то можна вважати, не відчув і справжнього смаку їжі. Недарма ж ті самі вчені-психологи твердять, що людина не може вирости повноцінною, коли душа її не зазнала бодай найменших переживань.

Але кожному своє - один письменник