Читати книгу - "Тореадори з Васюківки"

ВСЕВОЛОД НЕСТАЙКО

"Т0р*Л40|»1Л.

з шн

ТРИЛОГІЯ ПРО ПРИГОДИ ДВОХ ДРУЗІВ

Для середнього шкільного віку

Малюнки ЄВГЕНА СЕМЕНОВА

Київ

«Веселка»

Тернопіль «Навчальна книга — Богдан»

ББК 84.4УКР6 Н56

У трилогії «Тореадори з Васюківки» відомого українського письменника, лауреата Літературної премії імені Лесі Українки Всеволода Нестайка розповідається про нерозлучних друзів Яву й Павлушу, про їхні веселі, незвичайні пригоди.

1979 року рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогія «Тореадори з Васюківки» внесена до Особливого Почесного списку Г.-К. Андерсена як один з найвидатні-ших творів сучасної дитячої літератури.

7-ме видання

Друкується за виданням: Нестайко В. Тореадори з Васюківки.— К.: Веселка, 2002

Передмова Богдана Чайковського

ШВЫ 966-01-0285-2 (Веселка) ГвВК 966-692-196-0 (Навчальна книга — Богдан)

© Всеволод Нестайко, 1973 © Богдан Чайковський,

передмова, 1990

© Видавництво «Веселка»,

підготовка видання, 2003

ЗНАЙОМЕЦЬ ІЗ КРАЇНИ СОНЯЧНОГО ДИТИНСТВА

ЧАСТИНА ПЕРША,

яку починає розказувати автор передмови, а закінчують Ява і Павлуша

Вогнище пригасало.

Та чиясь дбайлива рука підкинула трохи сухого хмизу - і враз міріади іскор злетіли високо в небо, розсипавшись на його темному тлі букетом барвистих світлячків, ніби у святковому салюті. Довкола залунали дзвінкі вигуки захоплення і гучний сміх...

Було це не так давно, хоч і збігло чимало років відтоді, коли в одному з таборів на березі Чорного моря зібралися діти з багатьох країн світу. Минуло вже зо три тижні, тож дівчатка і хлопчики різних національностей встигли добре роззнайомитись. Того вечора, що про нього тут йдеться, вони влаштували біля вогнища своєрідну читацьку конференцію - кожному хотілось похвалитися улюбленою книжкою, улюбленим письменником. І чи то говорив німецький хлопчик, чи шведська дівчинка - юні читачі сходились на думці, що їхніми найулюбленішими книжками є казки Шарля Перро, братів Грімм, Ган-са-Крістіана Андерсена, повісті та романи «Дон Кіхот», «Пригоди Гуллівера», «Робінзон Крузо», «Пригоди Тома Соєра». Коли ж почали називати книжки сучасних письменників, то для багатьох виявились відомими «Пригоди Цибуліно» Джанні Ро-дарі, «Малюк і Карлсон, який живе на даху» Астрід Ліндгрен, вірші Чуковського, Маршака, Наталі Забіли...

На жаль, до останнього часу за кордоном ще мало перекладають твори наших письменників, і можна лише пошкодувати, що чимало дівчаток і хлопчиків в інших країнах і досі не мають змоги читати кращі книжки наших майстрів дитячої літератури.

Аж ось одна дівчинка, дуже схожа на Гребенючку (з повісті «Тореадори з Васюківки»), а вона тихенько сиділа в групці українських дітей, підняла вгору руку і попросила слова. Її чемність і вихованість усім сподобались, і навкруг запала тиша. Гребенючка (була це, мабуть, вона) проказала:

- А мені дуже сподобалась книжка «Тореадори з Васюківки». - Скосила оком на Яву (васюківський «тореадор» також був там) і додала: - Вона дуже весела, ця книжка.

- О, тореадор?.. О, Нью-Васюківка... - залунали навперебій голоси.

Павлуша (Явин друг із Васюківки) глянув на Яву і мало не пирснув од сміху: обличчя того розпливлося в такій солодкій усмішці, наче він щойно уникнув удару корови Контрибуції ( (теж з Васюківки), яка цілилася йому в... одне дошкульне місце. Не скидаючи зі свого лиця усміхненої маски, Ява крізь зуби, щоб ніхто зарубіжний не почув, процідив до Павлуші: «Ну, що я казав! Знають нас уже в усьому світі!» А та Гребе-нючка чи то хотіла присоромити хлопців, чи просто сумління у неї прорізалось, як зуб мудрості, раптом некультурно вказала пальцем на Яву й Павлушу:

- Це вони - тореадори з Васюківки.

Далі автор передмови надає слово «тореадорам»

Ой, що ж тут зчинилося! Всі посхоплювалися, кинулись до нас, вигукуючи: «Колосаль!», «Віват!», «Буно дзіво!» А яке ж тут диво? Ну, я в тій книжці розказав перші дві частини, а Ява вже дорозказав третю частину. Ну, то й що? Ми ж такі хлопці, що... ого-го-го! Але тут Ява урвав перебіг моїх міркувань і прошепотів на вухо: «Бач, як вони шаліють... наче на відеотеку потрапили... Ти їм, того... розкажи, як ми удвох «Тореадорів» писали». Я аж присів: «Ну, ти даєш, Яво!.. Так уже й писали. Ми ж тільки розказали...» Та коли подумати, хіба ж то велике діло записати. Треба мати кебету, щоб розказати, а записати - то вже й відмінник Карафолька зможе. І я здався на Явину милість. Лише прошепотів: «Якою ж їм мовою розказувати?» А він мені: «Ну, звісно, нашою. Пригадуєш? «Енеус, ностер маг-нус панус, шмигляв по морю, як циганус». Бачиш, як нашою можна говорити на інших мовах... Якщо не хочеш, я й сам утну, хоч би й по-французькому». І він раптом, ступивши крок уперед, урочисто почав:

- Орле франсе: сам-пан-теля-пасе, а Марина-льон-тре...

Мабуть, крім отієї Гребенючки, ніхто нічого не второпав, однак усі вибухнули оплесками (французи, здається, також). Ті оплески вже могли б перерости і в бурхливу овацію, якби я вчасно не спохопився: годі! Чужої слави нам не треба!..

- Ми з Явою,- відтягнувши його за руку, ступив наперед я, - тільки розказали письменникові Всеволодові Нестайку, а він уже потім написав. Додав, щоправда, трохи того, чого ми й не розказували. Зате став тепер відомим письменником у Європі. Бачите, ви ж читали книжку «Тореадори з Васюківки»... А взагалі вона про нас із Явою, ми - герої...

Ой, що тут знову почалося!.. Нас уже вітали не як авторів, а як героїв...

Кажуть, що коли ми ото з Явою наробили того шелесту в причорноморському таборі, то дорослі дяді прислухалися до думки нашої зміни, і Міжнародна рада з дитячої та юнацької

літератури у зв’язку з Міжнародним роком дитини 1979 року внесла книжку нашого київського письменника Всеволода Не-стайка «Тореадори з Васюківки» до Особливого Почесного списку Г.-К. Андерсена як видатний твір дитячої літератури у світі.

Ми з Явою раділи несказанно!.. І не тільки ми.

Але ми забули ознайомити вас із тим, що завжди розказує про себе на зустрічах з читачами сам письменник Всеволод Не-стайко.

ЧАСТИНА ДРУГА,

яку розказує автор «Тореадорів з Васюківки»

Все своє свідоме життя я прожив у Києві. Знаю його і в далекі довоєнні часи, і в страшну годину лихоліття - в роки фашистської окупації, і в щасливу мить звільнення, і в тяжкі роки відбудови, і в наш час...

І хоч би де мені довелося побувати, хай навіть у найцікавішій подорожі, коли я повертаюсь до Києва, серце у мене б’ється від радісного хвилювання.