Читати книгу - "Ті, що співають у терні"

поки той нишпорив у траві, час від часу піднімаючи руку з кожною знайденою перлиною; аж раптом пригадала, що Аґнеса, напевне, має ніжну і вразливу шкіру, тож її може обпекти сонце, і почала зосереджено вдягати ляльку. Вона не помітила на ній якихось серйозних ушкоджень. Волосся Аґнеси розтріпалося і тепер безладно висіло, а руки й ноги були брудні в тих місцях, де хлопчаки смикали та стискали її, але все було в порядку і працювало.

Волосся Меґі над вухами тримали черепахові гребінці; дівчинка висмикнула один із них і заходилася вичісувати волосся Аґнеси — справжнє людське волосся вибілене до кольору золотавої соломи, що майстерно трималося на основі з клею та марлі.

Коли Меґі невміло й незграбно намагалася розчесати велике скуйовджене пасмо, сталося нещастя; волосся відірвалося, геть усе, і повисло безладною копичкою на зубцях гребінця. І виявилося, що за широким гладеньким лобом Аґнеси не було нічого — ні маківки, ні лисого черепа. Лише одна жахлива зяюча діра. Тремтячи від страху, Меґі нахилилася і зазирнула всередину ляльчиного черепа. Там проступали зворотні контури щік та підборіддя; крізь розтулені губи пробивалося світло, надаючи чорному силуету зубів виразно хижого вигляду. А зверху були очі Аґнеси — дві моторошні цокаючі кульки, нанизані на дротину, яка жорстоко й немилосердно пронизувала ляльчину голову.

Меґі закричала — тоненько й пронизливо; відкинувши Аґнесу геть, вона верещала, затуливши долонями лице, а її тіло здригалося від ридань. Невдовзі вона відчула, як Френк розчепив їй пальці й підняв на руки, притиснувши обличчям до шиї. Дівчинка обхопила його руками і потроху вгамовувалася, аж поки близькість брата заспокоїла її, і мала відчула, як гарно він пахнув — кіньми, потом та кузнею.

Коли ж Меґі притихла, Френк умовив її розповісти, що трапилося; він підняв іграшку, уставився поглядом у порожню ляльчину голову та спробував пригадати, чи був всесвіт його дитинства так само обтяжений химерними страхами. І пригадав, що його переслідували інші лячні привиди — привиди людей, недобрих поглядів та лихих чуток. Йому пригадалося сором’язливе і боязке обличчя матері, її постава, тремтіння її руки, коли вона тримала його за руку.

Що ж там побачила Меґі? Що її так вразило? Френку подумалося, що вона й анітрохи так не засмутилася б, якби у ляльки після втрати волосся почалася кровотеча. Кровотеча свідчила про життя, бо принаймні раз на тиждень у кого-небудь із родини Клірі неодмінно траплялася сильна кровотеча.

— Очі, її очі! — прошепотіла Меґі, намагаючись не дивитися на ляльку.

— Та у неї прекрасні очі, Меґі, — спантеличено пробурмотів Френк, зариваючись обличчям у волосся сестри. Воно було таке розкішне, таке барвисте!

Він аж півгодини умовляв її поглянути на Аґнесу, ще півгодини витратив на те, щоб переконати її зазирнути в порожній череп. Френк показав сестрі, як працюють ляльчини очі, як ретельно вони припасовані, однак при цьому легко розплющуються й заплющуються.

— А тепер ходімо, бо час повертатися додому, — сказав він і підхопив сестру на руки, а лялька виявилася затиснутою між Меґі та його грудьми. — Попросимо маму полагодити Аґнесу, еге ж? Виперемо й вигладимо її одежинки і приклеїмо волосся. А ще я зроблю тобі гарні шпильки і повставляю в них оці перлинки, щоб ти могла робити ляльці такі зачіски, які тобі заманеться.

* * *

Фіона Клірі чистила на кухні картоплю. Надзвичайно вродлива білява жінка трохи нижче середнього зросту, але з суворим виразом обличчя, вона мала прекрасну фігуру й тендітний стан; анітрохи не змарніла, попри те, що виносила аж шістьох дітей. На ній було довге плаття з сірого ситцю, поділ якого торкався бездоганно чистої підлоги, а зверху на ньому величезний білий фартух, одягнений через шию і зав’язаний на талії хрустким бездоганно красивим бантом. Увесь час зранку до ночі вона товклася на кухні та на городі, і її короткі й міцні чоботи протоптали замкнуту стежку — від плити до пральні, потім — до городу та мотузків для білизни, а звідти — назад до кухні.

Поклавши ножа на стіл, вона пильно поглянула на Френка й Меґі, і куточки її красивого рота невдоволено опустилися.

— Меґі, я дозволила тобі вдягнути найкраще святкове плаття з умовою, що ти його не забрудниш. А ти лишень поглянь на себе, замазуро!

— Мамо, вона не винувата, — втрутився Френк. — Джек та Г’юї відібрали в неї ляльку, щоб роздивитися, як рухаються її руки та ноги. Я пообіцяв Меґі, що ми її полагодимо, і вона буде як нова. Ми зможемо, правда ж?

— Дай-но погляну. — Фі простягнула руку і взяла ляльку.

Вона була мовчазною жінкою, не схильною до спонтанних розмов. Ніхто не здогадувався, що в неї на думці, навіть її чоловік; обов’язок виховання дітей вона поклала на нього і виконувала все, що він наказував, без коментарів та заперечень, вдаючись до них лише в ситуаціях абсолютно екстраординарних. Якось Меґі підслухала, як хлопці перешіптувалися між собою: мати поважала і побоювалася татка не менше, ніж вони, але якщо це й справді було так, то своє ставлення до нього вона ховала під непроникною маскою непохитного спокою. Вона ніколи не сміялася і ніколи не втрачала самовладання.

Скінчивши огляд, Фі поклала Аґнесу на кухонний стіл біля плити і поглянула на Меґі.

— Завтра вранці я виперу їй одежу і зроблю зачіску. А сьогодні увечері Френк викупає ляльку і приклеїть їй волосся.

Ці слова прозвучали не заспокійливо, а прозаїчно й діловито. Меґі кивнула і непевно всміхнулася. Інколи їй страшенно хотілося, щоб мама розсміялася, але марним було її сподівання. Вона відчувала, що між ними існує щось особливе, щось таке, чого не було між батьком та хлопцями, але це «щось» ховалося за цією прямою спиною, за ногами, що ніколи не стояли на місці. Мама лише байдуже кивала, граціозно шелестіла широченними спідницями від плити до столу і працювала, працювала, працювала…

З усіх дітей лише Френк здатен був бачити, що Фі постійно і невиліковно зморена. Бо роботи навалилося стільки, що ні за які гроші не переробиш, часу бракувало, а рук — лише одна пара. Фіона чекала, коли Меґі подорослішає, щоб допомагати; мала вже виконувала деякі прості завдання, але у свої чотири роки вона не могла істотно зменшити материне навантаження. Шестеро дітей, і серед них лише одна дівчина, до того ж — наймолодша. Усі знайомі Фіони і заздрили їй, і співчували, але їхнє співчуття ніяк не могло зменшити обсяг роботи, яку треба було виконувати. В її кошику для шиття купою лежали ще не заштопані шкарпетки, на в’язальних шпицях стриміла чергова шкарпетка, а тут іще Г’юї виростав