read-books.club » Дитячі книги » Як і чому 📚 - Українською

Читати книгу - "Як і чому"

198
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Як і чому" автора Редьярд Джозеф Кіплінг. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4 ... 27
Перейти на сторінку:
пустив крокодилячі сльози.

Слоненяті аж серце зайшлося, аж дух забило од Крокодилових слів.

Воно стало навколішки й запитало:

— То ви і є той, кого я так довго шукав? Тоді скажіть мені, будь ласка, що ви їсте на обід?

— Підійди ближче, маля, — сказав Крокодил, — і я скажу тобі тихесенько на вухо.

Слоненя наблизило свою голову до зубастої-ік-ластої Крокодилової пащі, а Крокодил — хап! — та й ухопив його за ніс, який до того тижня, дня, години і навіть хвилини був справді не більший за добрячий черевик, тільки набагато корисніший.

— Я гадаю, — сказав Крокодил, і сказав він це крізь зуби — ось так: — Я га-да-ю, що сьо-го-дні почну свій о-бід з Сло-не-ня-ти!

Отут, моє серденько, Слоненя уже справді розсердилось і закричало собі в ніс — ось так:

— Буздіть бе-бене, бе-бені бо-о-о-лячхе!

Тоді Скелястий-Перістий-Удав-Пітон сповз зі скелі й сказав:

— Мій юний друже, коли ти одразу ж, негайно, цієї ж миті не потягнеш з усієї сили, скільки її в тебе є, то я гадаю, що твій знайомий у пальті з товстої тисненої шкіри (так він назвав Крокодила) затягне тебе в отой прозорий потік, і ти навіть зойкнути не встигнеш.

Оце так кучеряво завжди промовляв Скелястий-Перістий-Удав-Пітон.

Тоді Слоненя присіло на задні куценькі ноги і потягло, потягло, потягло, і його ніс почав розтягатись.

А Крокодил посунувся глибше у воду і так за-гамселив хвостом, що сколотив усю річку, і теж тягнув, тягнув та тягнув.

І ніс у Слоненяти розтягався та розтягався.

І Слоненя вже вперлося всіма чотирма опецькуватими ногами і тягло, тягло та тягло.

І ніс у Слоненяти розтягався та розтягався.

А Крокодил молотив хвостом, неначе веслом, і теж тягнув, тягнув та тягнув.

І ніс у Слоненяти все довшав та довшав, і йому страше-е-е-нно боліло!

І от Слоненя відчуло, що ноги його сповзають у річку, і воно прогуло собі в ніс, який уже розтягся аж на п’ять вершків:

— Це бже зана-а-а-дто для бене, досить!

Тоді Скелястий-Перістий-Удав-Пітон сповз до берега, обкрутився подвійним морським вузлом довкола задніх ніг Слоненяти і сказав:

— Ах ти ж дурненький, недосвідчений мандрівниче, тепер нам треба напружити всі сили, бо коли ми цього не зробимо, то як я уже бачу, отой саморушний корабель з броньованою палубою (так він назвав Крокодила) вкоротить тобі юний вік.

Оце так кучеряво завжди промовляв Скелястий-Перістий-Удав-Пітон.

І він узявся тягти Слоненя, а Слоненя йому помагати, а Крокодил тягнув собі.

Та Слоненя і Скелястий-Перістий-Удав-Пітон тягли дужче, і Крокодил нарешті випустив ніс Слоненяти й гепнув, що аж виляски пішли геть по всій річці Лімпопо.

А Слоненя з розмаху — гуп! — та й сіло на землю і зразу сказало Скелястому-Перістому-Удаву-Пітону:

— Дякую, дуже дякую вам!

А далі глянуло на свій нещасний, розтягнений ніс, та й заходилось пестити його, та загортати у прохолодне бананове листя, та опускати у величезну брудно-зелену, мулко-грузьку річку Лімпопо, щоб хоч трохи його остудити.

— Для чого ти це робиш? — спитав Скелястий-Перістий-Удав-Пітон.

— Вибачте мені,— відповіло Слоненя, — але мій ніс утратив фасон, і я сподіваюсь, що він покоротшає,

— Довго ж тобі доведеться чекати, — сказав Скелястий-Перістий-Удав-Пітон. — А проте не кожен знає, що йому на користь.

Три дні сиділо Слоненя біля річки, чекаючи, коли його ніс покоротшає. Але ніс і не думав коротшати, а саме Слоненя від того, що весь час дивилося на ніс, стало трохи косооким.

Тепер ти розумієш, моє серденько, що Крокодил розтягнув Слоненяті носа у справжній хобот, точнісінько такий, який є нині в кожного слона.

А третього дня надвечір прилетіла муха й дуже боляче вкусила Слоненя за плече.

Та перш ніж Слоненя само це усвідомило, воно махнуло хоботом і самісіньким його кінчиком вбило ту муху на місці,

— Ось тобі перша перевага нового носа! — сказав Скелястий-Перістий-Удав-Пітон. — Ти б не зумів цього зробити своєю колишньою крапкою-ляпкою. А тепер спробуй щось з’їсти.

І перш ніж Слоненя само це усвідомило, воно простягло хобот, вирвало жмут трави, обтрусило з неї пилюку об передні ноги і запхало собі в рот.

— Ось тобі друга перевага нового носа! — сказав Скелястий-Перістий-Удав-Пітон. — Ти б не зумів цього зробити своєю колишньою крапкою-ляпкою. А чи не здається тобі, що сьогодні дуже спекотне сонце?

— Так, ваша правда, — сказало Слоненя.

І перш ніж Слоненя само це усвідомило, воно втягло у хобот грязюки з берегів величезної брудно-зеленої, мулко-грузької ріки Лімпопо та й заляпало голову, зробивши собі прохолодну болотяну шапку по самі вуха.

— Ось тобі третя перевага нового носа! — сказав Скелястий-Перістий-Удав-Пітон. — Ти б не зумів цього зробити своєю колишньою крапкою-ляпкою. Ну, а що ти тепер думаєш про ляпаси?

— Вибачте мені,— сказало Слоненя, — але особисто я їх зовсім не хотів би.

— То, може, ти хотів би комусь іншому дати ляпаса? — спитав Скелястий-Перістий-Удав-Пітон.

— Ще й як хотів би! — сказало Слоненя.

— Ну так от, — сказав Скелястий-Перістий-Удав-Пітон, — скоро ти переконаєшся, як чудово можна давати ляпаси твоїм новим носом.

— Дякую вам, — сказало Слоненя, — я запам’ятаю ваші слова. А тепер мені час рушати додому, до своїх любих родичів — та й спробувати.

І пішло Слоненя через усю Африку, гойдаючи та махаючи хоботом.

Коли йому кортіло поласувати фруктами, воно зривало їх просто з дерев, а не чекало, поки вони самі впадуть на землю, як робило раніше.

Коли йому докучали мухи, воно ламало гілку і, наче віялом, відганяло їх.

Коли ж нестерпно пекло сонце, воно набирало грязюки й робило собі з цієї каші-кваші приємно-прохолодну шапку аж до вух.

А коли Слоненяті ставало сумно в час довгої подорожі по Африці, воно наспівувало в хобот пісеньки, і спів його лунав гучніше за десять мідних сурм.

Отак-то, моє серденько!

Слоненя навмисно збочило з дороги, щоб розшукати товсту Гіпопотамиху (не ту, яка була йому тіткою), і добре відлупцювало її своїм хоботом. Отак воно й упевнилось, що Скелястий-Перістий-Удав-Пітон сказав йому чистісіньку правду.

Дорогою Слоненя ще й позбирало всі лушпайки з динь, які розгубило, йдучи на Лімпопо, бо Слоненятко це було дуже охайне.

І от нарешті одного темного вечора повернулося Слоненя до своїх любих родичів. Воно скрутило у бублик свій хобот і мовило:

— Як поживаєте?

Всі були дуже раді бачити його, і всі в один голос сказали:

— А йди-но сюди, ми ще надаємо тобі ляпасів за твою невситиму цікавість!

— Пхе! — сказало Слоненя. — Певно, ніхто з вас і не знає, як треба по-справжньому давати ляпаси. А я от знаю і зараз вам покажу.

І Слоненя розкрутило хобот і так уперіщило

1 2 3 4 ... 27
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як і чому», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Як і чому"