Читати книгу - "Знаменитий детектив Блюмквіст"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Калле намагався запам'ятати всі подробиці.
«І ще неприємний», — додав він подумки.
— А мама твоя дома, дзиґо? — спитав дядько Ейнар.
— Дома, он вона.
Єва-Лотта кивнула на жінку, що саме йшла садком. Коли та підійшла ближче, стало видно, що в неї такі самі ясні, блакитні очі й русяві коси, як і в Єви-Лотти.
— Чи маю я щастя сподіватися, що мене впізнано? — дядько Ейнар уклонився.
— Боже мій, це ти, Ейнаре? Сто років тебе не бачила. Звідки ти взявся?
З подиву очі в пані Лісандер стали зовсім круглі.
— З Місяця впав, — відповів дядько Ейнар. — Хочу трохи розворушити вас у цьому закутку!
— З якого там Місяця, — злісно перехопила Єва-Лотта. — Він приїхав семигодинним потягом.
— Ти такий самий жартун, як і був, — мовила пані Лісандер. — Але чому ж ти не написав і не повідомив нас, що хочеш приїхати?
— Я, люба моя, ніколи не пишу того, що можна повідомити самому. Це моє правило. Ти ж знаєш, який я: що мені заманеться, те й роблю. От я й надумав, що добре б улаштувати собі невеличку відпустку, і раптом згадав, що маю пречудову кузину, яка мешкає в пречудовому містечку. То як, приймеш мене? Кажи!
Пані Лісандер швидко розмірковувала. Не легко було так ні сіло ні впало приймати гостей. Та нехай уже, поживе в мансарді.
— А яка в тебе гарна дочка, — сказав дядько Ейнар і вщипнув Єву-Лотту за щоку.
— Не щипайтеся, — мовила дівчина. — Адже мені болить.
— А я й хотів, щоб боліло, — сказав дядько Ейнар.
— Звісно, ми раді, — озвалася пані Лісандер. — А довга в тебе відпустка?
— Та я ще й сам не знаю. Щиро казати, то я думаю кинути свою роботу. Я вже собі міркую, чи не гайнути за кордон. У нас тут дома ніде розігнатися, тупцяєш на одному місці.
— Зовсім ні, — палко заперечила Єва-Лотта. — У нас дома найкраще в світі!
Дядько Ейнар схилив голову набік і глянув на дівчину.
— Як ти виросла, Єво-Лотто, — тільки й мовив він і знову заіржав. Той регіт починав уже Єву-Лотту дратувати.
— Хлопці тобі поможуть, — мовила пані Лісандер, показавши на валізку.
— Ні, ні, я краще сам, — відповів дядько Ейнар.
Уночі Калле прокинувся від того, що комар укусив його в чоло. А як уже однаково не спиш, то не завадить поглянути, чи не затівають злочинці якого лиха поблизу. Спершу він визирнув в одне вікно, на Велику вулицю. Вона була безлюдна й тиха. Тоді подивився з-за фіранки в друге вікно, що виходило в сусідський садок. Пекарів будинок спокійно спав серед розквітлих яблунь. Світилося тільки в мансарді, а крізь жалюзі видніли темні обриси людської постаті.
«Дядько Ейнар! Пхе, який він дурний», — подумав Калле.
Темна тінь ненастанно сновигала по кімнаті. Ото, мабуть, непосидющий!
«І чого він не вгомониться?» — подумав Калле й шаснув у своє тепле ліжечко.
А в понеділок уже о восьмій годині він почув під вікном Андерсів розбійницький посвист. То було їхнє умовне гасло.
Калле вмент одягнувся. На нього чекав чудовий день, без турбот, без уроків, тільки й роботи, що поливати ягоди та накидати оком, чи десь поблизу не з'явився який злочинець. Отже, не перевтомишся аж ніяк.
Година стояла чудова. Калле випив склянку молока, з'їв шматок хліба з маслом і кинувся до дверей. Мама не встигла виповісти йому й половини тих напучувань, що їх намірялася подати разом із сніданком.
Тепер треба було викликати ще Єву-Лотту. Калле й Андерс чомусь вважали, що не можна просто зайти й покликати її. Щиро казати, з дівчиною взагалі не годилося б приятелювати. Та що вдієш? Все ставало куди цікавіше, як Єва-Лотта була з ними. До того ж вона ніколи не пасла задніх, як затівалося щось веселе, була така сама відважна й спритна, як хлопець. Коли споруджували водогінну башту, вона вилізла на риштування так само високо, як Андерс і Калле, а коли поліцай Б'єрк побачив її і звелів негайно злізти, Єва-Лотта спокійно вмостилася на кінці дошки, де хоч кому запаморочилося б у голові, й сказала сміючись:
— То лізьте сюди та зніміть нас!
Вона ніколи не сподівалася, що поліцай Б'єрк спіймає її на слові. Але він був найкращий гімнаст у міському добровільному, спортивному товаристві, тому за кілька секунд дістався до Єви-Лотти.
— Попроси тата, нехай добуде тобі трапецію, щоб ти по ній лазила, — мовив він. — Бо з неї як і бебехнешся, то принаймні буде якась надія, що не скрутиш собі в'язів.
З цими словами він міцно схопив дівчину за стан і зсадив униз. Андерс і Калле позлазили самі, і то навдивовижу швидко.
Відтоді вони стали поважати поліцая Б'єрка. І Єву-Лотту також стали поважати — а вже годі й казати про те, що обидва намірялись одружитися з нею.
— Це ж треба, відповісти так поліцаєві! — дивувався Андерс. — Не кожна дівчина зважиться на таке, та й не кожен хлопець!
Або ж узяти той темний осінній вечір, коли вони влаштували «концерт» лихому бухгалтерові, що завше мучив свого собаку: Єва-Лотта стала тоді під саме його вікно й доти водила по нитці шматком живиці, доки бухгалтер вискочив з хати й мало не застукав її на гарячому. Та Єва-Лотта вмент перескочила через паркан і зникла в Боцманському завулку, де на неї ждали Андерс і Калле.
Ні, на Єву-Лотту можна покластися, вони обидва були певні. Андерс знову свиснув по-розбійницькому, сподіваючись, що Єва-Лотта почує. Вона почула й вийшла. Та на два ступні за нею плентався дядько Ейнар.
— Можна чемному хлопчикові теж погратися з вами? — мовив він.
Андерс і Калле трохи зніяковіло позирнули на нього.
— Наприклад, у горюдуба, — заіржав дядько Ейнар. — Я буду тікати, а ви ловіть мене.
— Пхе!
— Або ходімо оглянути руїни замку, — запропонував дядько Ейнар. — Вони ще й досі є?
Звісно, руїни замку нікуди не ділися. То була найбільша пам'ятка міста; всі туристи насамперед оглядали руїни, а вже потім розписи на склепінні в церкві. Хоч звичайно туристів приїздило не дуже багато. Руїни лежали на пагорбі й згори дивилися на містечко.
Колись, у давнину, той замок збудував могутній володар, а поряд із ним почало рости містечко. Воно й донині росте й процвітає, а від замку лишилися тільки пишні руїни. Калле, Андерс і Єва-Лотта завше раді були піти до руїн. То було одне з найулюбленіших
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знаменитий детектив Блюмквіст», після закриття браузера.