Читати книгу - "Лють"

сусідніх вулиць заверещали, тручись об асфальт, шини, але ніхто не звернув на те ні найменшої уваги. У такому районі, як цей, люди нервувалися, якщо принаймні двічі на тиждень не чули пістолетних пострілів. То був природний порядок їхніх життів, і насильство (чи його загроза) було такою самою його частиною, як фаст-фуд і дешева випивка.

— Гаразд, — сказав Майкл, долічивши до двадцяти. Він витяг із кишені візитівку і простягнув її Норі. — Цим зручно підтирати зад.

Вона гидливо гмикнула і взяла картку великим і вказівним пальцями.

— У мене срака більша, ніж цей клаптик.

Майкл змовницьки підморгнув і промовив оксамитовим голосом:

— Не думай, що я не помітив, лялечко.

Стара коротко реготнула й захряснула двері в нього перед носом. Але картку сховала. Він сприйняв це як хороший знак.

Майкл повернувся до сходів і перший сходовий марш подолав, переступаючи через сходинку. В усіх будинках у Ґрейді були ліфти, проте навіть на тих, що працювали, їздити було небезпечно. Ще у свій перший рік служби патрульним Майкл отримав виклик у Домівку з приводу побутового насильства і застряг в одній такій іржавій пастці з поламаною рацією. Він провів дві години, щосили намагаючись не зробити свій внесок у навколишній нестерпний сморід сечі й блювотиння, аж поки його сержант не допетрав, що Майкл чомусь не виходить на зв’язок, і відправив людей на пошуки. Старі бувалі копи ще півгодини реготали над його тупістю і лише потім визволили з кабіни ліфта.

Ласкаво просимо в братство.

Уже на другому марші Майкл відчув якусь зміну в повітрі. Спершу в ніс ударив сморід — смажена їжа, пиво й піт, нічого екстраординарного, — у якому вчувалися незвичні, проте явні домішки запаху насильницької смерті.

Будинок відреагував на смерть звично: замість незмінного гупання репу з багатьох колонок Майкл чув лише бурмотіння за зачиненими дверима. Звук телевізорів прикрутили, шоу в перерві між періодами слугувало фоновим шумом, поки люди розмовляли про дівчину на шостому поверсі й дякували Господу, що це спіткало її, а не їхніх дітей, дочок, їх самих.

У цій відносній тиші сходовою кліткою ширилася луна від знайомих ритмічних звуків з місця злочину: збирання доказів, фотографування. На четвертому майданчику Майкл зупинився, щоб перевести подих. Курити він покинув два місяці тому, проте легені йому не повірили. Піднімаючись далі, він почувався астматиком. Хтось розсміявся у нього над головою, і він почув, як до того сміху приєдналися ще кілька копів — звичайна дурнувата бравада, яка тільки й рятувала їх на цій роботі й давала змогу виконувати свої обов’язки.

Унизу розчинилися настіж двері, й Майкл перехилився через поруччя, щоб побачити, хто зайшов. Дві жінки закотили у вестибюль каталку. На них були темно-сині плащі, на спинах ясніли жовтогарячі літери слова «МОРГ».

— Сюди! — гукнув Майкл.

— Високо? — спитала одна з працівниць моргу.

— Шостий.

— От срака, — вилаялася вона.

Майкл подолав іще кілька поверхів, слухаючи, як дві жінки, піднімаючись, клянуть усе на світі, а каталка дзенькає об металеве поруччя, наче поламаний дзвін. Не дійшовши один поверх до останнього, він відчув, як стає сторч волосся на потилиці. Сорочка прилипла до спини від поту, проте від якогось шостого чуття поза шкірою пробіг мороз.

Сяйнув спалах, застрекотав фотоапарат. Майкл обережно обійшов червону туфлю на шпильці, що лежала на сходинці, наче її власниця сама скинула її тут. На наступній сходинці був ідеальний відбиток скривавленої руки, а далі — ще один, і ще один, немовби хтось повз угору сходами.

На майданчику п’ятого поверху стояв Білл Берджес, досвідчений патрульний, що бачив на своєму віку практично всі види злочинів, які могла запропонувати Атланта. Біля нього розтеклася темна калюжа вже загуслої крові, а її краї перетікали зі сходинки на сходинку. Майкл одразу зрозумів, що тут сталося. Жертва впала і намагалася підвестися, розмазуючи кров у спробі порятуватися втечею.

Білл дивився вниз на сходи, уникаючи видива крові. Він був мертвотно-блідий, ледь рожеві губи витяглися у вузьку смужку. Майкл рвучко зупинився, бо ніколи не бачив колегу знервованим. Білл був із тих, хто йде купувати курячі крильця через кілька годин після того, як знайде шість відрізаних пальців у сміттєвому баку за китайським рестораном.

Майкл обережно переступив калюжу крові. Зробив це мовчки, і Білл теж не промовив ні слова. Не знімаючи руки з поруччя, Майкл повернув на наступний сходовий марш, і потай подякував, що має за що триматися, коли побачив ту жахливу сцену.

Жінка була вдягнена лише частково. Її обтислу червону сукню розрізали навпіл, і та розійшлася, мов халат, відкриваючи темно-шоколадну шкіру і жмутик лобкового волосся, виголеного в тонку лінію, що спускалася до щілини. Груди (імплантована досконалість) неприродно стирчали догори. Одна рука відкинулася вбік, інша спочивала за головою, пальці тяглися до поруччя, неначе останньою думкою жінки було підтягнутися. Її права нога була зігнута в коліні й вивернута назовні, ліва стирчала під таким кутом, що Майкл бачив розкриту піхву.

Він ступив ще один крок, відганяючи від себе зайві звуки й метушню, намагаючись побачити жінку очима вбивці. Макіяж розтікся по її обличчю, яскрава губна помада й рум’яна темними лініями підкреслювали риси. У кучерявому чорному волоссі, що розсипалося по підлозі, прозирали пасма, фарбовані в помаранчевий. Її тіло було гарним, гарнішим, ніж можна було сподіватися від жінки зі звичкою, про яку чітко свідчили сліди від голок на згинах ліктів: звичкою, на яку вона заробляла, розсуваючи ноги. Синці на стегнах міг залишити вбивця чи клієнт, який любив жорсткий секс. Якщо так, тоді вона терпляче витримала біль, знаючи, що за нього матиме більше грошей, а більше грошей означало більшу насолоду потім, коли у вену встромиться голка і тілом розійдеться приємне тепло.

Її широко розкриті очі порожнім поглядом втупилися в стіну. Одна накладна вія відклеїлася, й під лівим оком утворилася наче третя вія. Ніс був поламаний, вилиця змістилася вбік, кістки під оком було роздроблено. У роті щось зблискувало, і Майкл ступив іще крок до жертви. Рот до країв наповнювала рідина, і тією рідиною була кров. Лампочка при стелі відсвічувала від кривавої калюжі, мов повний місяць.

На горішньому сходовому майданчику стояв, розмовляючи з Лео Донеллі, Піт Генсон, черговий судмедексперт. Лео був козлом, завжди розігрував з себе крутого копа, усе брав на глум, сміявся занадто голосно й довго, але Майкл надто часто бачив його в барі: Лео глушив одну чарку віски за одною, намагаючись вимити з рота присмак смерті.

Помітивши Майкла, Лео розплився в усмішці, неначе вони були давніми друзяками, що зібралися