read-books.club » Сучасна проза » Незрозумілі 📚 - Українською

Читати книгу - "Незрозумілі"

173
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Незрозумілі" автора Сергій Володимирович Гридін. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4 ... 26
Перейти на сторінку:
та підштовхуючи до безглуздих учинків. Тепер відбувалося щось подібне. Мама тільки підозріло косувала на нього, іноді мацала йому лоба, а потім, раніше звичайного, зачинила кіоск, пішла з ним до невеличкого кафе і пригостила морозивом.

Одна стіна того кафе була повністю дзеркальною. Санькові здавалося, що за стіною є ще одна зала, і йому дуже хотілося потрапити у те «задзеркалля», хотілося спробувати у паралельному світі «паралельного» морозива, заглядати звідти до людей, які залишились по цей бік дзеркала. І ще хотілося, щоб поруч була ВОНА...

А потім Санько разом із батьками поїхав на море. Після повернення кілька тижнів скнів із мамою на базарі, але ВОНА чомусь більше не приходила. За кілька тижнів її образ побляк, а потім і зовсім вивітрився з уяви, залишивши солодкий щем спогадів.

Різко задзвонив мобільний. «Предок» — висвітилось на екрані.

— Так, тату. Вже виходжу, — відповів. Скривився, наче відкусив дикорослу кислицю. — Та не запізнюся! — вигукнув. — Я не кричу, — сказав уже тихіше і різко натиснув кнопку закінчення виклику. — Задовбали своїм контролем! — садонув ногою ні в чому не винну тумбочку, схопив ключі з полички у передпокої, щосили грюкнув дверима.

Починався новий день, який мало чим відрізнявся від інших. Нічого особливого, судячи з усього, він не обіцяв.

2.

кось несправедливо влаштоване життя. Щойно народившись і пробігши кілька безтурботних років, маємо йти до садочка, а там групою ходити до туалету, чекати, доки всі зроблять свою справу. Потім усім разом, незалежно від бажання, влягатися в ліжко і вдавати, що хочеться спати. Давитись кашею і з жахом думати щоранку, що ніхто не прийде ввечері забрати тебе із цього чужого приміщення. Так і залишишся довіку в хоч і затишній, але геть не рідній групі.

Школа — не краще. Довгі роки там намагаються вбити тобі в голову якісь знання. І знову тиснуть незрозумілим: «Один за всіх, і всі за одного». І хто це придумав? Чому людина має вчити математику, якої вона не розуміє і не хоче розуміти, а не, наприклад, англійську замість неї? Чому не можна побути вдома, коли не хочеться бачити людей? Якби було навчання по «Скайпу»: взяв ноут, влігся на ліжко — і вчись собі.

З такими думками підходив Санько до школи. Її будівля була стандартною, як усі школи в місті. Чотири поверхи, велика спортивна зала і чималенька їдальня гули, як розтривожені вулики. Тихіше ставало після дзвінка на урок, але й тоді можна було іноді розчути дружній сміх із якогось класу чи гнівний голос учителя, який намагався втихомирити збунтованих гормонами школярів.

Сашко повісив куртку в гардеробі. Зранку було прохолодно, і батьки змусили його одягнути вітрівку. Як він ненавидів їх за це! У куртках у таку майже по-літньому теплу погоду ходили тільки деякі дівчата і Денис Чируха, який часто хворів на запалення легенів від прочиненої кватирки.

Раптово петелька на комірці обірвалась, куртка впала на підлогу. Санько відчув напад несподіваної люті. У вухах зашуміло від напливу крові, серце стукотіло майже в горлі. Люто шпурнув невинну куртку ногою, від чого та залетіла, ніби сховалася від нього, під вішак.

— Бог у поміч, Голова! — несподівано розвернув його веселий голос. — Вирішив підлогу протерти?

— Привіт, брате! — зрадів Сашко. Перед ним малював свою найкращу усмішку Роман Мельник. Без нього Головко навіть не уявляв свого життя.

Їхня дружба зав’язалася дивно, для когось, можливо, і смішно. Був вересень. Першачки бігали на фізкультурі, назграбно розмахували руками, як цибаті лелечата неміцними крилами. Тетяна Андріївна Дорошенко, їхня тодішня вчителька, була суворою. Варто щось не так зробити на уроці, і відразу — запис у щоденнику, а далі — неминучі репресії з боку батьків. Її не любили, побоювалися і намагалися не потрапляти під гарячу руку.

— Мельник, ти чого згорбився, як дід після перепою? — несподівано накинулася вчителька. Однокласники заціпеніли, а потім дружно захихотіли.

— А він того!.. — вигукнув Женька Цимбалюк, маленький, біленький хлопчик, з яскраво-синіми очима, схожий на янголятко з вітальних листівок. — Вер...ся! — тикнув пальцем на бідного Мельника, якого, видно було, скрутило не на жарт. Клас знову затопила хвиля сміху. Дівчатка перешіптувалися, кидаючи насмішкуваті погляди на Ромчика.

— Цимбалюк, що за слова такі? — вирячила очі Тетяна Андріївна. — Хочеш зауваження в щоденник? — повернулась до Женика. Той аж присів із переляку, швидко-швидко закрутив головою, показуючи, як сильно він того не бажає. Клас теж затих.

— Мельник, хочеш вийти? — звернулась до Ромки. Той мовчки кивнув. На його очах виступили сльози. — То чого воду вариш? Сказати не міг?

Ромка мовчав, з останніх сил стримуючи бунт природи.

— Вийди, — милостиво дозволила йому.

Ромка, переступаючи з ноги на ногу, наче в якомусь дивному танці, кинувся до виходу. Однокласники знову притишено захихотіли. Минуло хвилин із двадцять уроку, а Мельник до залу не повернувся.

— Мовчанов! — вигукнула вчителька. — Збігай до туалету і подивись, де Мельник подівся!

— Може, того... провалився, в унітаз затягнуло, — не втримався Цимбалюк. Він широко посміхнувся, але вчителька так зиркнула на нього, що подальші слова застрягли в горлі, змусивши його закашлятись. Севка побіг, повернувся за кілька хвилин.

— Тетяно Андріївно, він там плаче і нікуди не хоче йти, — повідомив.

— Що за істерики! — звилась, наче від нестерпного болю, вчителька. — Зараз я його швидко до тями приведу. Завтра батьки в директора будуть! — пообіцяла грізно.

Чому він тоді зголосився розібратись із проблемою, що виникла в однокласника, з яким ніколи не спілкувався, Санько не міг пояснити навіть собі. Але так було — сказав учительці, що він піде і все владнає. І той випадок звів його з найкращим у майбутньому другом.

Ромка сидів на унітазі, приспустивши штани, і плакав. Очі в нього були червоні від сліз, він шморгав носом, раз за разом витирав його кулаком і продовжував гірко хлипати.

— Ти чого? — здивовано спитав Санько. Мельник скривився, наче від сильного болю, заморгав залитими солоними краплями очима.

— А ти сміятись не будеш? — підняв знічений погляд.

— Чому я маю сміятися? — здивувався Сашко.

— Тут папір туалетний скінчився. Встати не можу, — знову заплакав Ромчик.

— От тобі й на. А я вже злякався,

1 2 3 4 ... 26
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незрозумілі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Незрозумілі"