Читати книгу - "Ярмарок нічних жахіть"

— Просто потусуйся, — повторив Джордж. — Зайди он до крамниці, чи ще щось. — Він порився в себе в кишені й видобув пару пом’ятих банкнот. — Ось трохи вашингтонів[4].

Піт подивився на них:

— Господи-Йсусе, я куплю собі «Корвет»[5]. А може, й два.

— Поквапся, Сіммонсе, а то ми вирушимо без-те-бе-бе! — заволав Нормі. — Гайда!

— Їду вже! — гукнув Джордж у відповідь. А потім стиха до Піта: — Бери гроші й не будь вередливим шмаркачем.

Піт узяв гроші.

— Я навіть приніс збільшувальне скло, — сказав він. — Хтів був показати їм…

— Усі вони той дитячий фокус бачили вже тисячу разів, — перебив Джордж, але, побачивши, як підібгалися Пітові губи, спробував пом’якшити удар. — Крім того, поглянь на небо, недотепо. Ти не зможеш запалити вогонь хмарного дня. Тусуйся. Ми пограємо в комп’ютерний «Морській бій» чи ще в щось, коли я повернуся.

— Окей, сцикло! — зарепетував Нормі. — Прощавай-бувай, мастурбаторе![6]

— Я мушу їхати, — сказав Джордж. — Зроби мені ласку, не вскоч у халепу. Залишайся тут, неподалік.

— А може, ти зламаєш собі хребта й залишишся паралізованим на хер на все життя, — промовив Піт… а потім поспішливо поплював собі між двох розчепірених пальців, щоб зняти наврочення. — Щасти! — гукнув він услід брату. — Стрибни найдалі!

Джордж махнув рукою у відповідь, але не озирнувся. Він навстоячки крутив педалі власного велосипеда, великого старого «Швина»[7], що його обожнював, але не міг на ньому їздити Піт (він був спробував одного разу і завалився вже на половині їхньої під’їзної алеї). Піт дивився, як брат набирає швидкість, проминаючи квартал приміських будинків в Оберні[8], наздоганяючи своїх друганів.

А потім Піт залишився на самоті.

***

Діставши із сідельної сумки збільшувальне скло, він наставив його собі на руку, але цятки світла не було і зовсім не пекло. Піт зажурено подивився на низькі хмари і поклав скло назад. То була добра лінза, «Річфорт»[9]. Подарована йому на минуле Різдво, у поміч для його практичної природничої роботи «мурашина ферма».

«Вона опиниться в гаражі, збиратиме на собі пил», — сказав був тоді його батько, та, хоча проект «мурашина ферма» завершився ще в лютому (Піт зі своєю партнеркою Теммі Вітем отримав оцінку «А»), Пітові досі не набридло це збільшувальне скло. Зокрема, він залюбки пропалював дірки в шматках паперу на задньому подвір’ї.

Але не сьогодні. Сьогодні день простягнувся попереду, немов якась пустеля. Він міг піти додому й дивитися телевізор, але батько заблокував усі цікаві канали, коли з’ясував, що Піт качає собі «Підпільну імперію», де повно старосвітських гангстерюг та голих цицьок[10]. Подібний блок було встановлено й на Пітовому комп’ютері, і він досі не вирахував якогось обхідного шляху, хоча зуміє; це лише питання часу.

Отже?

— Отже, що? — промовив він тихим голосом і почав натискати на педалі, неспішно прямуючи до кінця Мерфі-стрит. — Отже… курва… що?

Занадто малий, щоб гратися в «Парашутистів із Пекла», тому що це занадто небезпечно. От паскудство. Хотілося б йому придумати щось таке, що доведе і Джорджу, і Нормі, і всім Рейдерам, що навіть малі діти можуть дивитися у вічі небезпе…

І тоді йому привіялася ідея, отак знічев’я. Він може дослідити покинуту відпочинкову зону. Пітові не вірилося, що великі хлопці знають про неї, бо про неї Пітові розповів один його одноліток, Креґ Ґенйо. Той казав, що він був там з парою інших хлопчаків, десятирічок, минулої осені. Звичайно, все це могло бути брехнею, проте Піт так не думав. Креґ тоді навів занадто багато подробиць, а він не з тих хлопців, які спроможні самі щось вигадати. Типу, трохи туполобий насправді.

Бодай з такою метою на думці Піт почав тиснути на педалі швидше. У кінці Мерфі-стрит він різко завернув ліворуч, на Гіацинтову. На хіднику там не було нікого, і жодних автомашин. Він почув виття пилосмока в Расіґнолів, але, окрім цього, усі тут або спали, або були мертві. Піт гадав, що насправді всі на роботі, як і його власні батьки.

Він майнув прямо до Розвуд-терис, проминувши жовтий знак із написом: «СЛІПИЙ ЗАВУЛОК». На Розвуд стояло хіба що з дюжину будинків. У кінці цієї вулички містився сітчастий паркан. Поза ним були густі зарості чагарників та хиряві стовбури молодого деревостою. Наближаючись до тієї сітки (і абсолютно зайвого, прилаштованого до неї щита з написом «НЕПРОЇЖДЖА ВУЛИЦЯ»), він припинив крутити педалі й котився за інерцією.

Піт розумів — не дуже певно, — що, хоча він і вважає Джорджа та його друзів-рейдерів Великими Хлопцями (і, звісно ж, такими вважали себе й самі Рейдери), насправді ніякі вони не Великі Хлопці. Справдішні Великі Хлопці — це ті тінейджери-шибайголови, які мають водійські права і дівчат. Справдішні Великі Хлопці вчаться у старших класах середньої школи. Вони люблять випивати, курити траву, слухати геві-метал або гіп-гоп і довго цілуватися засмоктом зі своїми подружками.

А отже, далі відпочинкова зона.

Піт зліз зі свого «Гаффі» й огледівся довкола, аби переконатися, що за ним ніхто не спостерігає. Нікого там не було. Навіть докучливих близнючок Кросскіл, які в позашкільний час полюбляли стрибати через скакалку (в тандемі) по всіх тутешніх околицях, не малося в наявності. Просто диво, як на Пітову думку.

Неподалік Піт чув постійне шух-шух-шух машин по шосе І-95[11], які прямували в Портленд або на північ — до Огасти[12].

«Навіть якщо Креґ казав тоді правду, цю огорожу вже, мабуть, полагодили, — подумав Піт. — Усе сьогодні отак».

Але, нахилившись ближче, він роздивився, що, хоча огорожа і здавалася на вигляд цілою, насправді такою не була. Хтось (імовірно, котрийсь із Великих Хлопців, який відтоді вже давно приєднався до нудних лав Молодих Дорослих) поперекушував її ланки по прямій лінії згори до самого низу. Піт знову роззирнувся довкола, а потім устромив пальці в металеві ромбики й попхнув. Він очікував якогось опору, але не виявилося жодного. Прорізаний шмат сітчастої огорожі прочинився навстіж, немов фермерська хвіртка. Авжеж, цим-то й користувалися ті самі Справдішні Великі Хлопці. От так штука!

Якщо подумати, усе цілком резонно. Нехай вони й мали водійські права, але вхід і в’їзд до відпочинкової зони