Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

згадують Танузій Гемін у своїй “Історії”, Марк Бібул в едиктах, Гай Курій Старший у промовах. Бачимо, що й Цицерон згадує про це в якомусь з листів до Аксія, говорячи, що Цезар у консулаті врешті досяг тієї царської влади, про яку мріяв, будучи ще едилом[30]. Танузій додає, що Красс, чи то через поклик совісті, чи то через страх не з’явився у той призначений день, коли мало бути побоїще, і тому Цезар не подав певного знаку, який мав би подати; до того ж Курій говорить, що Цезар за домовленістю мав скинути тогу[31] зі свого плеча. 3. Не лише Курій, а також і Марк Акторій Назон описують змову, яку готував Цезар з молодим Гнеєм Пізоном, проте останньому через підозру про змову в місті було призначено позачергово вирушити в одну з провінцій в Іспанії без його прохання про це; незважаючи на те, вони домовилися, що одночасно — той у провінції, а той у Римі, підбурюватимуть до заворушень, заручившись підтримкою амбронів і транспаданців[32]: однак смерть Пізона зруйнувала їх задуми.

10. У той час, коли був едилом, клопотався про прикрашення не лише коміцію[33] та самого форуму з базиліками, але також прикрасив і Капітолій[34], побудувавши тимчасові портики, і тим яскраво показав свої матеріальні спроможності. Бої з дикими звірами та різні видовища влаштовував як з колегою, так і сам особисто, і тому й сталося так, що незважаючи на спільні витрати, славу прийняв лиш він один; і навіть його колега Марк Бібул не приховував, що йому випала доля Поллукса[35]: адже так само, як храм двох братів-близнюків на форумі звався лише храмом Кастора, так само і його спільну з Цезарем благодійність приписували одному лиш Цезареві. До того ж, одного разу Цезар, влаштовуючи бої гладіаторів, виставив значно менше пар, аніж було призначено, бо велика кількість воїнів, яку зібрав звідусіль, нажахала противників, і тоді було видано постанову про обмеження кількості гладіаторів, більше від якої нікому не можна було утримувати в Римі.

11. Завоювавши таким чином прихильність народних мас, через певних трибунів намірився переконати народні збори, щоб вони дозволили йому керувати провінцією Єгипет, а нагодою для цього виняткового призначення було те, що александрійці вигнали свого царя, викликавши цим загальне незадоволення, оскільки сенат називав його своїм союзником та другом. Однак не отримав бажаного у зв’язку з протистоянням оптиматів[36]; і прагнучи якнайрізноманітнішими способами принизити їх авторитет, відновив пам’ятники про перемогу Гая Марія над Югуртою, цимбрами і тевтонами[37], які колись зруйнував Сулла; а під час розгляду справ про вбивства він зараховував до убивць також і тих, що у час проскрипцій[38] отримували гроші зі скарбниці за голови римських громадян, хоча закони Корнелія робили для них виняток.

12. Також підкупив чоловіка, що назвав зрадником Гая Рабірія, за особистою допомогою якого декілька років перед тим сенат придушив бунт трибуна Луція Сатурніна; а коли за жеребом йому випало бути суддею у цій справі, то сам так жорстоко засудив його, що коли Рабірій звертався до народу, то нічого настільки не виступало за підсудного, як ворожість судді.

13. Після того, як Цезар полишив надію отримати провінцію[39], почав домагатися найвищого понтифікату[40], не гребуючи навіть найбільшими підкупами, через що й потрапив у великі борги; кажуть, що у той ранок, коли він виходив на вибори, мати його поцілувала, а він сам сказав їй, що не повернеться додому, якщо не стане понтифіком. Отож настільки перевершив двох своїх конкурентів, які були значно сильніші за нього, адже перевершували його і досвідом, і віком, що сам зібрав значно більше голосів у їхніх трибах[41], аніж вони обидва зібрали в усіх.

14. Коли став претором, в той же час викрили змову Катиліни, і весь сенат наполягав на найвищому покаранні для тих, хто брав у ній участь, і тільки один Цезар запропонував конфіскувати їх майно, а винуватців ув’язнити по окремих муніципіях. До того ж, він посіяв такий страх серед усіх тих, що вимагали жорсткішого покарання, змалювавши велику ненависть римського народу, яка пануватиме щодо них у майбутніх поколіннях, що навіть обраний консул Децім Силан не посоромився змінити свого вироку (оскільки міняти рішення вважалося ганебним), стверджуючи, що його сприйняли у значно жорсткішому значенні, аніж він мав на увазі. 2. Так Цезар зібрав би навколо себе багатьох прибічників, у тому числі Цицерона, брата консула, якщо б промова Марка Катона не підтримала тих, що вагалися. Але навіть і тоді він не припинив наполягати на своєму: однак загін римської знаті, що стояв озброєний довкола цього місця задля охорони, накинувшись на нього з оголеними мечами, нагнав на нього великого страху за те, чого він так наполегливо добивався, так що якась частина тих, які сиділи біля нього, повтікали, а інші, яких залишилося зовсім небагато, намагалися захистити його голіруч та накинувши на нього тоги. Тоді ж, налякавшись, не лише відступив, а й до кінця року тримався поодаль від курії[42].

15. Першого дня, коли став претором, почав домагатися, щоб Квінт Катулл відзвітував про справу щодо відбудови Капітолію, а також висловив пропозицію передати повноваження комусь іншому[43]; однак згодом відклав цю справу з огляду на те, що не міг дати собі раду з оптиматами, які, як він бачив, покинули новообраного консула і швидко об’єдналися в групи для того, щоб чинити опір.

16. Врешті, коли народний трибун Цецилій Метелл намагався провести законопроект доволі бунтівного змісту, незважаючи на заборону інших членів, то Цезар наполегливо підтримував їх автора і виступав на його захист, аж доки їх обох за постановою сенату не усунули від справ республіки. Попри те, наважився і надалі перебувати на посаді та бути присутнім на судових справах, але коли довідався, що дехто намагається зупинити його силою зброї, то він, розпустивши своїх лікторів[44] і відклавши претексту[45], таємно повернувся додому для того, щоб відпочити, оскільки час поставив йому такі умови. 2. Коли ж на другий день після цього велика кількість народу за власною волею зійшлася до його будинку і благала його про повернення, обіцяючи свою підтримку, то він все ж втихомирив їх. А оскільки така дія була зовсім неочікуваною, то сенат, змушений терміново прийняти якесь рішення з цього приводу, висловив йому подяку через своїх представників, і прийнявши його назад в курію, склав йому похвалу, а також відмінив