Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

class="p1">Сприятливі природні умови стимулювали досить раннє виникнення на цих землях скотарства та землеробства, формування відносно усталених господарських систем. Практично з часів Трипілля (IV тис. до н. е.) тут склалася розвинута система землеробства. Ще раніше на південних степових просторах зароджуються й розвиваються різні форми скотарства. Саме ці пріоритетні напрями життєдіяльності давнього населення українських земель справили визначальний вплив на його світоглядні уявлення, стали базою ідеології та міфотворчості.

По-різному складалася доля племен, що в найдавнішу добу мешкали на сучасних теренах України. Одні з них лише блискавично промайнули ними, лишивши по собі нечіткі сліди в окремих регіонах. Перебування інших послідовно простежується впродовж кількох тисячоліть. Проте жодне з них не полишило нам ні своєї етнічної назви, ні беззаперечних доказів етнічної незалежності. Наявна джерельна база практично не дає можливості довести з достатньою мірою певності етногенетичний зв’язок первісних культурно-генетичних спільностей з сучасними народами. Здебільшого такі спроби поки що лишаються на рівні цікавих і приваблюючих, але досить ризикованих гіпотез.

У І томі коротко розглянуто й деякі загальні проблеми історії розвитку людства: поява й перші етапи еволюції фізичного типу людини; формування і розвиток прагромади як першої організованої форми суспільства та народження перших ідеологічних засад і міфологічних уявлень; розселення людини на земній кулі та імовірні шляхи проникнення й поширення її на територію сучасної України; становлення людини сучасного типу (Homo sapiens) та формування первісної громади, роду, сім’ї, а водночас і егалітарних структур управління та влади; зародження та поширення відтворюючих форм господарства, їхні соціально-економічні, а згодом і політичні структури.

Відтворюючи історію первісного суспільства на теренах України, авторський колектив намагався поєднати історико-соціологічні та гуманістичні характеристики суспільного розвитку, раціонально використати ту багату джерельну базу, що існує сьогодні в історичній науці, зокрема в первісній археології.

У своїй основі виклад базується на сучасних досягненнях археології із залученням здобутків етнології, мистецтвознавства, мовознавства, геології, палеогеографії, палеоботаніки, палеозоології, хімії, фізики, антропології. Такий підхід зумовлений передусім особливостями археологічних джерел, що хронологічно охоплюють увесь період первісної історії і мають більш-менш вірогідне датування.

Проте археологічні джерела головним чином репрезентують матеріальну культуру стародавнього суспільства і меншою мірою — матеріальні прояви духовної культури, що ускладнює всебічне осягнення і висвітлення життя людей та історичних процесів за первісної доби. До того ж сама природа нагромадження археологічних решток значно обмежує з цілого ряду причин їхню інформативність.

По-перше, археологічні знахідки є лише невеликими вибірками з багатого арсеналу матеріальної культури стародавніх суспільств, за якими археолог повинен розгледіти значно ширший і яскравіший спектр культурних надбань.

По-друге, в процесі дослідження археолог, як правило, має справу з понівеченими пам’ятками, що на совісті не стільки стародавніх мешканців, скільки наступних поколінь, включаючи, на жаль, і нас.

По-третє, історична інформація, що міститься в археологічних рештках, буває іноді суперечливою і не завжди піддається однозначному тлумаченню.

Подолати ці труднощі значною мірою допомагають сучасні комплексні методики дослідження, а також дані інших наук, насамперед етнографії з її візуальними спостереженнями за побутом і культурою сучасних первісних народів. Але й тут виникають проблеми, пов’язані як із визначенням часу появи етнографічно засвідчених явищ, так і з правомірністю прямого історичного зіставлення стародавніх (апополітейних) та етнографічно спостережуваних (сінполітейних) суспільств.

В основу викладу історії первісного суспільства на теренах України покладено усталену століттями археологічну періодизацію, що будується на визначенні хронології пам’яток з урахуванням змін у довколишньому середовищі та матеріальній культурі. З часом підхід до цих компонентів, як і вони самі, зазнав радикальних змін: з’явилися більш точні методи абсолютного датування (радіовуглецевий, калійаргоновий, геомагнітний, термолюмінесцентний, дендрохронологічний тощо), традиційної геології, палеоботаніки, палеонтології, палеогеографії; суттєво змінився основний метод археології — типологічний і, нарешті, останнім часом постали зовсім нові — мікростратиграфічний, планіграфічний, експериментальний, трасологічний тощо. Все це спричинило необхідність уточнення традиційних схем періодизації й підходу до розробки нових. Однак навіть серед фахівців поки що немає єдиної думки щодо визначення головних етапів (стадій) розвитку первісного суспільства.

Окрім того, навіть вищезгадані досягнення у визначенні хронології пам’яток не завжди дають можливість простежити етапи еволюції матеріальної культури, а тим більше виявити окремі хронологічні стадії в розвитку економічних та соціальних структур. Адже динаміка різних форм життєдіяльності не є ідентичною: одні з них украй консервативні і змінюються за своїми, лише їм притаманними законами; інші більш підвладні новаціям; треті взагалі виникають спонтанно й мають лише регіональний характер.

Усі ці обставини зумовили гнучке використання в І томі традиційної археологічної схеми періодизації первісної історії України. У тих випадках, коли автори не виробили єдиної думки щодо визначення хронології окремих етапів (як із хронологічною межею між раннім та пізнім палеолітом), це обумовлюється в тексті з посиланням на конкретні археологічні матеріали.

Не менш складними є визначення і характеристика етнічного процесу в первісному суспільстві. На сьогодні стосовно соціальних структур первісності ще немає навіть зваженого визначення поняття “етнос”, тому дослідниками по-різному визначаються не лише етнічні структури далекого минулого, а й сам час їхнього виникнення. Немає в сучасній науці і єдиної думки щодо рівня відтворення у матеріальній культурі етнічних проявів. Здебільшого дослідники вважають, що комплекс матеріальної культури на споріднених пам’ятках первісного суспільства проявляється специфічними рисами господарської діяльності за певних екологічних умов, хоча визнають також і те, що матеріальна культура не є інертною і до виявів етнічного характеру.

Виходячи з цих загальних міркувань, автори розділів з палеоліту, мезоліту, неоліту та енеоліту при висвітленні історії перших етапів розвитку людського суспільства в Україні обмежилися визначенням культурно-історичних спільностей та археологічних культур, не ототожнюючи їх ні з протоетносом, ні, тим більше, з окремим етносом. Витримано такий підхід і щодо загальновідомої кукутенсько-трипільської культурно-історичної спільності (трипільської культури), оскільки реальних підстав для конкретизації етнічної належності її носіїв немає.

Принципово інша ситуація має місце за доби бронзи, коли писемні джерела засвідчують появу індоєвропейських народів на арені світової історії, зокрема у циркумпонтійській (причорноморській) зоні. Застосувавши ретроспективний метод і виходячи з характеру історичних подій II тис. до н. е., автори VI розділу спробували вийти на етнічну історію населення України бронзової доби, зіставивши археологічні спільноти та культури з певними етносами чи праетносами.

Отже, в окремих випадках локальні “археологічні культури” як комплекс споріднених проявів матеріальної культури пам’яток на конкретній території могли бути пов’язані і з певними етнічними утвореннями. Але перманентна трансформація матеріальної культури, зумовлена як зміною навколишнього середовища, так і закономірностями внутрішнього розвитку самої матеріальної культури, а також значні міграційні процеси, що відбувалися протягом усього висвітлюваного періоду, ускладнюють остаточне визначення етнічних виявів щодо археологічних комплексів. Це певною мірою збіднює мозаїку етнічних процесів, особливо у кам’яну добу.

Відтворюючи історію населення