Читати книгу - "Метаморфози"

170 Шлях той безсмертних веде до палат осяйних Громовержця

171 Та до престолу його. А направо й наліво — оселі

172 Знатних богів, де вітають гостей при відчинених дверях.

173 Там, трохи далі, звичайні боги, хто де міг, поселились.

174 Тут же, край шляху, пенатів своїх помістили вельможі.

175 Місце те славне — якщо такий приклад не надто зухвалий —

176 Я без вагання б назвав Палатіном великого неба.

177 Тож, коли вишні боги в мармуровій зібрались палаті,

178 Сам Громовержець, опершись на берло слонової кості,

179 З трону високого всіх озирнув, а тоді головою

180 Тричі струснув, сколихнувши і землю, і море, й сузір'я,

181 Потім озвався, уста розтуливши до гнівної мови:

182 «Вірте, за лад світовий не така мене брала тривога

183 Навіть у буряний час, коли ті змієногі шаленці

184 Сто своїх рук водночас підняли, щоб на небо ввірватись.

185 Ворог був лютий, це так; але ж тільки з одним поколінням

186 Грізна велася війна, лиш один вона мала початок.

187 Нині ж я змушений скрізь, де лиш землі Нерей обмиває,

188 Вигубить плем'я людське — в тому ріками я присягаюсь,

189 Що під землею, у млі, через гай пропливають стігійський.

190 Все перепробував я, та, коли загноїлася рана,

191 Треба мечем одсікти від здорового невиліковне.

192 Є в мене ще й півбоги, є сільські божества мої — німфи,

193 Фавни, сатири та жителі гір — добродушні сільвани.

194 Хоч дотепер вони ще не вдостоїлись почестей неба,

195 Все ж я їм землі розлогі оддав, де селитися можуть.

196 Та чи спокійно їм там, о всевишні, якщо вже й на мене,

197 Хоч блискавицю тримаю в руці, хоч над вами паную,

198 Сіті підступні плете Лікаон, що жорстокістю вславивсь?»

199 Тут підхопились усі й за зухвальство таке вимагають

200 Кари злочинцю; отак і тоді, коли змовників зграя

201 Цезаря кров пролила, щоб і Рим у крові затопити,

202 Всесвіт і люд сколихнулись, оглушені громом неждано.

203 Все, зціпенівши, чекало кінця. В ту годину тривожну,

204 Августе, вірністю люду свого ти не менше втішався,

205 Ніж отим гомоном неба — Юпітер. От, руку піднявши,

206 Голос подав він — і гомін ущух, і запала мовчанка.

207 Так заспокоївши всіх неосяжністю влади своєї,

208 Знов говорити почав, перервавши мовчанку, Юпітер:

209 «Цим не турбуйтесь, боги: Лікаон поплативсь по заслузі.

210 Що ж учинив він і як був покараний — викладу зараз.

211 Чутка про нашого часу ганьбу досягла й мого слуху.

212 Щоб перевірить її — ану ж неправдива! — з Олімпу

213 Злинувши, в постаті смертного, бог, я обстежую землі.

214 Довго б я гаяв вас тут, якби взявся про всі неподобства

215 Мову вести — я побачив таке, що й не снилось нікому!

216 Ось проминув я Менал, де хижак собі схову шукає.

217 Потім — кілленські гаї та сосняк на Лікею холоднім,

218 Далі — Аркадська земля. В негостинне житло Лікаона

219 Входжу нарешті; вже слався туман, уже й ніч западала.

220 Знак подаю, що це бог завітав — тоді з челяді кожен

221 Виявив шану мені. Лікаон же, злобливо всміхнувшись,—

222 «Я пересвідчуся, — каже, — й то скоро, кого тут вітаєм —

223 Бога, чи смертну людину, й сумнівною правда не буде».

224 Вбити намислив мене, й тільки темряви ждав, щоб неждано

225 Вдарить ножем. Ось такі полюбляє він пошуки правди.

226 Й тим не вдоволений, він полоненика з роду молосців

227 Слугам велить привести; перетявши нещасному горло,

228 Варить по куснях його у киплячій воді, а частину

229 Смажить, розвівши вогонь. І як тільки на стіл перед мене

230 Він тії страви поклав — я метнув блискавицю вогненну —

231 Й дім нечестивий упав, нечестивця-господаря гідний.

232 Втік він, жахнувшись, кудись на поля, і там на безлюдді

233 Вовком завив, хоч хотів щось промовити; лють його хижа

234 Піною в пащі взялась — на худобу ще й нині звертає

235 Вбивчий свій зуб, ще й сьогодні він кров'ю упитися радий —

236 Шерстю наїжився весь, замість рук уже лапи у нього.

237 Все ж, хоча вовком зробивсь, та не всі свої втратив прикмети:

238 Та ж сивина де-не-де, той же темної дикості вираз,

239 Той же в зіниці вогонь, та ж в усьому подібність до звіра.

240 Дім цей руїною став. Та якби ж то лише в цьому домі

241 Гріх поселивсь! Куди оком не кинь — всюди злоба, насильство,

242 Мов присяглись вони злочин чинить. Тож усі якнайшвидше

243 Хай-но поплатяться, — вирішив я, — раз того заслужили».

244 Гучно вітає частина богів ці слова Громовержця,

245 Гніву йому піддає, а частина — лиш годиться мовчки.

246 Всім, проте, боляче стало нараз, коли роду людському

247 Винесли вирок такий: що за вигляд земля буде мати,

248 Люду позбавлена? Хто нам — питають — запалить у свято

249 Ладан? Чи, може, ти звірам її віддаси, Володарю?

250 Він заспокоює їх: «Ці турботи беру я на себе,

251 Отже, дарма не тремтіть. Обіцяю вам дати початок

252 Іншій породі людей, не таких, як оті