Читати книгу - "Бенкет круків"

— Останнім пострілом ти завжди промахуєшся,— сказав Рун.

Яблуко, ціле-цілісіньке, плюснулося в ріку.

— Що я казав? — мовив Рун.

— Хто не промахується, той не розвивається,— Аллерас відчепив тятиву й заховав довгий лук у шкіряний чохол. Лук був різьблений зі златосерця — рідкісного легендарного дерева з Літніх островів. Одного разу Пейт спробував його зігнути — і не зміг. «На вигляд Сфінкс, може, і тендітний, але в його тонких руках є міць»,— подумав Пейт, коли Аллерас, перекинувши ногу через лавку, потягнувся до свого кубка з вином.— Три голови у дракона,— проспівав Аллерас, на дорнський манір розтягуючи слова.

— Це що — загадка? — хотів знати Рун.— У казках сфінкси завжди розмовляють загадками.

— Ніяка це не загадка,— Аллерас сьорбнув вина. Решта хлопців кружеляли з кухлів страхітливо міцний яблучник, яким був знаменитий шинок «Перо й кухоль», а от Аллерас надавав перевагу дивним солодким винам країв, де вродилася його матір. Навіть у Старгороді коштували ці вина чимало.

Прізвисько «Сфінкс» Аллерасу дав Лео Лінюх. Сфінкс — то такий собі покруч: голова людська, тіло лев'яче, а крила яструбині. Такий був і напівкровка Аллерас: батько дорнянин, а мати — чорношкіра уродженка Літніх островів. У самого Аллераса шкіра темна як тик. А очі оніксові, як у тих зелених мармурових сфінксів, що застигли обабіч центральної брами Цитаделі.

— Триголових драконів ніколи не існувало, хіба що на щитах і прапорах,— твердо мовив Армен Підмейстер.— А вони — геральдичні фігури, не більше. І крім того, всі Таргарієни давно мертві.

— Не всі,— сказав Аллерас.— Король-жебрак мав сестру.

— Здається, їй голову об стіну розтовкли,— мовив Рун.

— Не їй,— заперечив Аллерас.— Це маленькому синові королевича Рейгара — Ейгону — хоробрі вояки Лева Ланістера розтрощили голову об стіну. А ми говоримо про Рейгарову сестру, яка народилася на Драконстоні напередодні його падіння. Яку звали Данерис.

— Штормороджена! Тепер пригадую,— зронив Моландер і високо підніс свого кухля, розхлюпуючи залишки яблучника.— За неї! — він душком перехилив кухоль до дна, з гуркотом опустив його на стіл, відригнув і зворотом долоні обтер вуста.— Де Розі? Наша законна королева заслуговує ще на один тост, вам не здається?

Армен Підмейстер перестрашився.

— Не галасуй, дурню! Про таке навіть жартувати не вільно. Ніколи не знати, хто може підслухати. В Павука вуха всюди.

— Тільки в штанці не напудь, Армене. Я тост хотів підняти, а не повстання.

До Пейта долинув смішок. Ззаду почувся тихий лукавий голос:

— Я завжди знав, що ти зрадник, Стриб-Скок.

До підніжжя старого дощаного мосту прихилився Лео Лінюх, вдягнений у смугастий зелено-золотий атлас і в чорну шовкову пелерину, застебнуту на плечі на нефритову ружу. Якщо судити з кольору плям на грудях, він пив червоне міцне. На око йому спадав попільно-білявий локон.

Побачивши Лео, Моландер наїжачився.

— До біса. Забирайся. Тобі тут не раді.

Аллерас спробував його заспокоїти, поклавши долоню йому на руку, в той час як Армен насупився.

— Лео. Мілорде. Наскільки я зрозумів, ви під домашнім арештом у Цитаделі...

— ...ще на три дні,— здвигнув плечима Лео Лінюх.— Перестан каже, що світові вже сорок тисяч років. А Молос — що п'ятсот тисяч. Що таке три дні, питаю я вас? — зронив Лео і, хоча на веранді була ще дюжина вільних столів, присів до хлопців.— Постав мені арборське золоте, й тоді я, можливо, не перекажу батькові про твій тост. Підвели мене сьогодні кості в «Мінливих іграх», а останнього оленя я змарнував на вечерю. Молочне порося в сливовому соусі, з начинкою з каштанів і білих трюфелів. Людині треба їсти. А ви що тут їли, хлопці?

— Баранину,— буркнув Моландер. У голосі його не вчувалося задоволення.— Взяли на всіх варену баранячу ногу.

— Добряче, певно, наїлися,— мовив Лео і розвернувся до Аллераса.— Нащадок лорда має бути щедрим, Сфінксе. Я так розумію, ти мідну ланку заробив. Я за це вип'ю.

Аллерас у відповідь посміхнувся.

— Я пригощаю тільки друзів. І я не з лордів, скільки разів тобі казати? Мати моя була купчицею.

Горіхові очі Лео блищали від вина та злостивості.

— Мати твоя була мавпою з Літніх островів. Дорнянин злягатиметься з ким завгодно, аби дірка між ніг. Без образ. Ти, звісно, брунатний як горіх, але ти бодай миєшся. На відміну від нашого Брудного Баняка,— він махнув на Пейта.

«Якщо я заціджу йому кухлем, половину зубів повибиваю»,— подумав Пейт. Свинопас Пейт на прізвисько Брудний Баняк був героєм тисяч сороміцьких оповідок: добросердий дурноверхий неотеса, якому завжди вдавалося перемудрувати лордійчуків, зарозумілих лицарів і пихатих септонів, які напосідалися на нього. Дивним чином його дурість завжди виявлялася такою собі немудрою хитрістю; усі оповідки закінчувалися тим, що Пейт Брудний Баняк опинявся на престолі лорда або в ліжку лицарської дочки. Але то в казках. У реальному світі свинопасам так не щастить. Пейту іноді спадало на думку, що мати, мабуть, ненавиділа його, якщо дала таке ім'я.

Аллерас уже не посміхався.

— А за це ти вибачишся.

— Я? — зронив Лео.— Та куди мені, так горло пересохло...

— Кожним своїм словом ти ганьбиш свій дім,— мовив до нього Аллерас.— І Цитадель ганьбиш самою своєю присутністю.

— Та знаю. Пригости мене, щоб я втопив у випивці свою ганьбу.

— Я б тобі язика під корінь втнув,— сказав Моландер.

— Справді? І як я тоді розповім вам про драконів? — Лео знову здвигнув плечима.— Напівкровка має рацію. Донька Божевільного Короля жива, ще й висиділа собі трьох драконів.

— Трьох? — вражено перепитав Рун.

Лео поплескав його по руці.

— Більш як двох і менш як чотирьох. На твоєму місці я б зараз ще не намагався скласти іспит на золоту ланку.

— Відчепися від нього,— застеріг Моландер.

— Який шляхетний Стриб-Скок! Як скажеш. Про цих драконів торочать геть усі моряки, чиї кораблі пропливали бодай за сто льє від Карта. А кількоро з них навіть кажуть, що бачили драконів на власні очі. І Маг схильний їм вірити.

Армен несхвально скривив вуста.

— Марвин хворий на голову. Архімейстер Перестан сам вам перший це скаже.

— Архімейстер Ріям теж так каже,— сказав Рун.

— Море мокре,— позіхнув Лео,— сонце світить, а в звіринці всі ненавидять сторожового пса.

«Усім він приліпив глузливі прізвиська»,— подумав