read-books.club » Детективи » Нічний адміністратор 📚 - Українською

Читати книгу - "Нічний адміністратор"

248
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Нічний адміністратор" автора Джон Ле Карре. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4 ... 163
Перейти на сторінку:
кращих з гостей, виглядала чарівно і недбало водночас. Джоната-нове волосся, хоча і не могло зрівнятися з шевелюрою repa Каспара, все-таки було його власне і виглядало як завжди бездоганно.

«Це інший Роупер, — знову промайнуло у його голові. — Це все одне велике непорозуміння. До неї це не має жодного стосунку. Роуперів існує двоє, обидва торговці, обидва живуть у Нассау». Але Джонатан метався усередині цього замкненого кола ще з сімнадцятої тридцять, коли, прибувши в офіс, він знічев’я взяв зі столу repa Штріпплі список гостей, які мають прибути ввечері, і помітив прізвище «Роупер», надруковане великими літерами, — воно просто волало до нього з роздруківки.

«Роупер Р. О., група з шістнадцяти осіб, прибуття з Афін приватним літаком очікується о 21:30», а поруч істерична примітка repa Штріпплі: «дуже-дуже важлива персона». Джонатан знайшов файл з інформацією про нього і на екрані з’явився напис: Роупер Р.О., а опісля літери «ООЗ» — це був тутешній код на позначення охоронця, де літера «О» означала офіційний, тобто ліцензований швейцарською федеральною владою на носіння особистої зброї. Роупер, 003, службова адреса — компанія з видобутку благородних металів «Айронбренд ленд, оре енд прешес метале» у Нассау, домашня адреса — номер поштової скриньки в Нассау, рахунок оплачений цюрихським банком таким-то. Скільки ж у світі існує Роуперів, які мають ініціал «Р» і компанію під назвою «Айронбренд»? Скільки ще збігів Бог притримав у своєму рукаві?

— Що за один цей Роупер Р. О.? — запитав Джонатан repa Штріпплі німецькою, поки той удавав, нібито зайнятий чимось іншим.

— Він британець, як і ви.

У Штріпплі була дурнувата звичка відповідати англійською, хоча німецькою Джонатан розмовляв краще за нього.

— Ми з ним не маємо нічого спільного. Живе у Нассау, продає благородні метали, має рахунки у швейцарських банках. Відколи це все про мене? — Протягом місяців, проведених у замкненому просторі, їхні сварки набули подружньої дріб’язковості.

— Взагалі, містер Роупер дуже важлива персона, — як завжди монотонно відповів Штріпплі, застібаючи шкіряне пальто та готуючись вийти у хурделицю. — У нашому приватному секторі він посідає п’яте місце за витратами, а серед англійців узагалі перше. Коли його люди зупинялися тут минулого разу, це обійшлося Роуперу в середньому у двадцять одну тисячу сімсот швейцарських франків на день, плюс обслуговування.

Джонатан почув мляве деренчання мотоцикла repa Штріпплі, коли той, попри завірюху, спустився з пагорба і поїхав до своєї матері. Джонатан трохи посидів за своїм робочим столом, заховавши голову у маленьких долонях, немов чекаючи на повітряну атаку. «Спокійно, — повторював він собі, — Роупер не діяв поспіхом, і ти не гарячкуй». Тож він знову випростався і з холоднокровним виразом обличчя людини, яка не поспішає, узявся за листи, що лежали на столі. Виробник текстилю зі Штутгарта був незадоволе-ний рахунком, який йому виставили за різдвяну вечірку. Джонатан у відповідь начеркав різкий лист, який мав підписати гер Майстер. PR-компанія з Нігерії цікавилася можливістю провести в них конференцію. Джонатан відповів, що, на жаль, у них немає вільних місць.

Чарівна та зарозуміла француженка на ім’я Сибілла, яка зупинялася у їхньому готелі з матір’ю, уже вкотре скаржилася на його ставлення до неї. «Ви берете мене на морські прогулянки. Ми разом гуляємо у горах. Ми чудово проводимо час разом. Невже ви настільки англієць, що після цього ми не можемо бути більше, ніж просто друзями? Коли ви дивитесь на мене, я бачу, як тінь падає на ваше обличчя — я вам огидна».

Відчувши бажання пройтися, Джонатан вирушив у північне крило, де гер Майстер будував гриль-бар зі старої кедрової сосни, врятованої з даху тутешньої закинутої пам’ятки архітектури. Ніхто і гадки не мав, для чого repy

Майстеру здався той гриль-бар, як і ніхто не міг згадати, коли він за нього взявся. Пронумеровані панелі штабелями лежали, сперті на незакінчену стіну. Джонатан вловив їхній мускусний запах і згадав волосся Софі, і як вона пахла ваніллю тієї ночі, коли прийшла до нього в офіс у каїрському готелі «Цариця Нефертіті».

Незакінчені будівельні роботи repa Майстера були тут ні до чого. Ще відколи Джонатан побачив Роуперове прізвище о пів на шосту того пообіддя, він був думками у Каїрі.

Він частенько споглядав за нею — витонченою темноволосою сорокалітньою красунею, стрункою, елегантною та неприступною, але жодного разу і словом з нею не перекинувся. Він бачив її, коли вона прогулювалася магазинами готелю «Нефертіті» чи коли сідала у темно-червоний «Роллс-ройс», двері якого притримував м’язистий водій. Коли вона проходжалася вестибюлем, водій також виконував обов’язки її особистого охоронця, нависаючи позаду неї зі схрещеними внизу руками, а коли попивала menthe frappe у ресторані «Le Pavillon», піднявши темні окуляри на волосся, немов учасниця автоперегонів, і тримаючи у руці французьку газету, водій попивав содову за сусіднім столиком. Працівники готелю називали її мадам Софі, і мадам Софі належала Фредді Гаміду — наймолодшому з трьох горезвісних братів Гамідів, яким належав мало що не весь Каїр, включно з готелем «Цариця Нефертіті». Найвидатнішим досягненням Фредді у його двадцять п’ять років був програш півмільйона доларів за десять хвилин гри у бакара[5].

— Ви містер Пайн, — сказала вона з французьким акцентом, умощуючись у крісло, що стояло навпроти його столу.

А потім нахилила голову, глянула на нього скоса і додала, — окраса Англії.

Була третя година ночі. Вона була одягнена у шовковий брючний костюм, а на її шиї красувався амулет з топазу. «Може бути добряче напідпитку, — подумав Джонатан, — поводься обачно».

— Щиро дякую, — ввічливо відповів він. — Давно мені не доводилося чути таких слів. Чим я можу вам допомогти?

Однак коли він потайки вдихнув повітря навколо неї, то відчув лише один запах — запах її волосся. Щось було таємниче у тому, що її чорне, немов вороняче крило, волосся пахло, немов волосся світле: ваніллю і теплом.

— А я мадам Софі з пентхаузу номер три, — провадила далі вона, немов нагадуючи самій собі. — Містере Пайн, я часто вас помічаю. Дуже часто. У вас гострий погляд.

Її пальці прикрашали антикварні персні: цілі грона матових діамантів, оправлених у бліде золото.

— Я вас також часто помічаю, — відповів він, розпливаючись в усмішці, яка в нього завжди була напоготові.

— Ви теж плаваєте на яхті, — сказала вона, немов звинувачуючи його у кумедній дивакуватості. Чому «теж» вона так і не пояснила. — Минулої неділі мій покровитель узяв мене з собою у каїрський

1 2 3 4 ... 163
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нічний адміністратор», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нічний адміністратор"