Читати книгу - "Карта днів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Імовірно, це у вас легкий напад петельного десинхронозу, — заявила пані Сапсан. — Певні процеси уповільнились. Це абсолютно нормально для мандрівників у часі, особливо для новачків.
Усе це вона мені казала через плече, ні на мить не припиняючи ходити по кухні та зазирати до кожної кухонної шафки.
— Симптоми зазвичай безсистемні, хоча й не завжди. Як довго ви вже відчуваєте запаморочення?
— Звідтоді, як ви тут з’явилися. Але, правда, зі мною все добре…
— Як щодо виразок, патологічних наростів, мігреней?
— Нема.
— Раптове порушення розумової діяльності?
— А-а… це коли щось із пам’яттю?
— Петельний десинхроноз, якщо його не лікувати, це не жарт, пане Портман. Від цього навіть помирають. О! Печиво! — це вона знайшла в одній із шафок коробочку з печивом, витрусила одну штуку собі на долоню та відправила її до рота.
— А слимаки в калі? — продовжила вона, пережовуючи.
Я ледве не вдавився сміхом:
— Нема.
— Незапланована вагітність?
Емма відсахнулася:
— Ви приколюєтесь!
— Наскільки нам відомо, принаймні один раз таке вже було, — сказала пані Сапсан. Вона відклала коробку з печивом та пильно подивилася мені в очі. — Та особа була чоловіком.
— Я не вагітний! — заявив я доволі голосно.
— І слава богу! — почулося з вітальні.
Пані Сапсан поплескала мене по плечі:
— Схоже, що ви чистий. Однак, я повинна була вас попередити.
— І добре, що ви не зробили цього раніше, — відказав я, подумавши, що інакше це перетворило б мене на параноїка, котрий ще місяць тому почав би потайки робити тести на вагітність та вишукувати слимаків у власному калі. І мої батьки вже давно запроторили б мене до якоїсь психіатричної лікарні.
— Доволі чесно, — підсумувала пані Сапсан. — А тепер, перш ніж ми зможемо розслабитися та насолодитися компанією одне одного, поговорімо про справи.
І вона почала кроками описувати вузьке коло між двокамерною духовкою та кухонною раковиною.
— Пункт перший: безпека та захист. Я вже дослідила периметр будинку. Усе нібито спокійно, але зовнішність буває оманливою. Чи є щось, що я повинна знати про ваших сусідів?
— Що, наприклад?
— Кримінальне минуле? Схильність до насильства? Колекції вогнепальної зброї?
У нас було лише двоє сусідів: древня, як світ, місіс Мелловруз — прикута до інвалідного візка вісімдесятирічна жінка, котра покидала свій будинок тільки за допомогою доглядальниці, що жила разом із нею, та одна німецька пара, котра більшу частину року проводила десь у іншому місці, залишаючи свій дім, свій велетенський «Макменшн» у стилі Кейп-Код, порожнім весь час, окрім зими.
— Місіс Мелловруз може проявляти надмірну цікавість, — повідомив я. — Але поки прямо в неї під вікнами не з’явиться хтось обурливо дивний, думаю, клопоту вона нам не завдасть.
— Прийнято, — погодилась пані Сапсан. — Пункт другий: чи не відчували ви, звідтоді як повернулися додому, присутності порожняків?
Я відчув, як у мене підскочив тиск при тому слові, яке вже протягом кількох тижнів не торкалося ні моїх вуст, ні моїх думок.
— Ні, — відказав я швидко. — А що? Були нові напади?
— Ні, не було. Навіть нічого про них не чути. Але це мене і тривожить. А тепер про вашу сім’ю…
— А хіба ми їх не всіх повбивали чи полонили в Диявольському Акрі? — зауважив я, не готовий так миттєво залишати тему порожняків.
— Не всіх. Після нашої перемоги невелика група їх разом із деякими витворами врятувалася, і ми думаємо, що вони втекли до Америки. І хоча я й сумніваюся, що вони коли-небудь наблизяться до вас особисто — насмілюся висловити думку, що вони засвоїли попередній урок, — та все ж, можу припустити, що вони знову щось затівають. Додаткова обережність зайвою не буде.
— Вони бояться тебе, Джейкобе, — з гордістю промовила Емма.
— Бояться? — спитав я.
— Після такого прочухана, що ти їм дав, вони були б дурнí, якби не боялися, — з іншого краю кухні пролунав голос Міларда.
— Виховані люди не підслуховують особисті розмови! — гнівно зауважила пані Сапсан.
— Я не підслуховував — я зголоднів. А ще, мене послали попросити вас не викрадати в нас Джейкоба. Ми ж таки пройшли страшенно довгий шлях, щоб побачитися з ним.
— Вони дуже скучили за Джейкобом, — звернулася до пані Сапсан Емма. — Майже як я.
— Здається, настав час звернутися вам до всіх, — мовила до мене пані Сапсан. — Виступіть із вітальною промовою. Викладіть їм основні правила.
— Основні правила? — здивувався я. — Які саме?
— Вони — мої вихованці, пане Портман, але це — ваше місто і ваш час. Мені буде необхідна ваша допомога, щоб не дати їм ускочити в халепу.
— Просто не забувай їх годувати, — додала Емма.
Я повернувся до пані Сапсан:
— А що ви казали про мою сім’ю?
Не можна ж назавжди залишати їх в’язнями в гаражі, і мене хвилювало те, як ми збираємося з ними вчинити.
— Не хвилюйтеся, — заспокоїла мене пані Сапсан, — Бронвін тримає ситуацію під контролем.
Та ледве ці слова злетіли з її губ, як із боку гаража почувся неймовірний гуркіт, наче впала стіна. Від струсу окуляри, що лежали на поличці коло дверей, котрі вели в гараж, полетіли на підлогу та розбились.
— Схоже, що ситуація зовсім не під контролем, — прокоментував подію Мілард.
А ми вже бігли.
* * *
— Усім лишатися на місці! — заволала пані Сапсан у бік вітальні.
Я рвонув із кухні в кінець холу, Емма зразу за мною. Мене переповнював адреналін. Я навіть не знав, що побачу, коли ми забігали до гаража. Дим? Кров? Звук був як від вибуху, але чого я ніяк не міг передбачити, так це те, що знайду своїх батьків і дядьків у нашій машині в повній відключці та блаженно-тихими, наче сонні немовлята. Задньою своєю частиною автомобіль знаходився у величезній ум’ятині, яку він зробив в опущених ролетних воротах гаража, а бетонна підлога навколо була засіяна уламками розбитої задньої фари. Двигун був увімкнений та працював на холостому ходу.
Бронвін стояла біля передньої частини авто з відірваним бампером напереваги.
— Ой, мені так шкода. Я не знаю, що трапилося, — промовила вона та випустила бампер, і той упав із розкотистим «дзен-н-нь».
Усвідомлюючи, що мені необхідно заглушити двигун,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карта днів», після закриття браузера.