Читати книгу - "Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели"

Подружнє життя Вілла і Етол було досить щасливим, однак, на жаль, нетривалим. Батьки юної місіс Портер невдовзі змирилися з рішенням дочки і полюбили свого зятя. У найдраматичніші періоди життя Вільяма Сідні Портера саме вони виявилися найбільш вірними його друзями, яким ніколи не бракувало щирості, щедрості й сердечної теплоти. Під час найскладніших випробувань він завжди звертався до Роучів, і вони жодного разу ні в чому йому не відмовили. Етол щиро цікавилася усіма справами чоловіка і підтримувала його в усіх починаннях. Перша дитина Портерів (хлопчик) померла відразу ж після народження, але рівно через рік, ЗО вересня 1889 р., у них народилася дівчинка, яку назвали Маргарет. Саме в цей час у Етол з’явилися перші ознаки страшної хвороби — успадкованого від батька туберкульозу. Фінансове становище молодого подружжя було досить стабільним: у 1891 році Вілл, завдяки підтримці друзів, отримав престижне місце касира-бухгалтера Остінського Національного банку. Ця робота добре оплачувалася, але через свою одноманітність не дуже подобалася ініціативному і сповненому креативної енергії Портеру, тому на дозвіллі він спрямовував свої життєві сили здебільшого в іншу, мистецьку, сферу.

Восени 1887 року газета “Детройт фрі пресе” надрукувала перші гумористичні оповідання Вільяма Сідні Портера і запропонувала йому співробітництво Етол із великим ентузіазмом сприйняла творчі успіхи свого чоловіка, оскільки завжди вірила в його велике літературне майбутнє. У 1894 році Вілл придбав друкарню і права на видання місцевої газети “Айконокласт". Взявши нову назву “Роллінг Стоун", молодий редактор відмовився від політичної тематики і радикально змінив напрямок і зміст газети. Її своєрідним підзаголовком стала фраза “котиться прямо в мох", яка обігрувала відоме англійське прислів’я: “Перекотиполе (роллінг стоун) мохом не обросте". Загальна тональність нового видання була гумористичною. Надруковані на її сторінках фейлетони, гумористичні скетчі, забавні історії на злобу дня, комічні карикатури, абсолютна більшість яких вийшла з-під пера або пензля Вільяма Портера, прийшлися до смаку місцевому читацькому загалу. Втім рівно через рік після появи першого номера “Роллінг Стоун” редакція повідомила читачів газети, що її випуск тимчасово призупиняється.

Цьому передували доволі сумні події. Фінансові справи газети йшли не найкращим чином, і зусиль головного редактора та його друзів і родичів для того, щоб утримувати її на плаву, явно не вистачало. До того ж ревізія, здійснена в Остінському Національному банку влітку 1893 року, виявила недостачу і велику кількість помилок у банківській документації, за ведення якої відповідав касир-бухгалтер Вільям Сідні Портер. Тож рішенням окружного прокурора проти нього було порушено кримінальну справу. Щоправда, невдовзі, завдяки втручанню керівників банку, які прекрасно знали про слабкі місця у веденні документації і мали з цього певний зиск, а також дякуючи заступництву містера Роуча, звинувачення з Портера були зняті.

Залишившись без місця в банку і втративши всілякі надії підняти свою газету, Вілл, якого підтримували дружина та її батьки, енергійно взявся за пошуки нової роботи. Він надсилав свої фейлетони і скетчі до різних, у тому числі і центральних газет, і в результаті отримав декілька цікавих пропозицій, зокрема, запрошення на репортерську роботу до Вашингтона. Однак на той час стан здоров’я Етол значно погіршився, тож про від’їзд із Остіна не могло бути й мови.

На щастя, у жовтні 1895 року газета “Хьюстон пост” запропонувала Портерові посаду керівника гумористичного відділу. Працюючи в цій газеті, він не лише писав смішні оповідання, веселі вірші та сатиричні нариси, але й сам ілюстрував їх, створював цикли карикатур та сюжетні оповідання в малюнках на кшталт сучасних коміксів. Деякі з творів він підписував псевдонімами або взагалі залишав без підписів. Згодом одна із шанувальниць таланту О.Генрі, дослідниця Мері Геррел, докладе чимало зусиль, щоб ідентифікувати, які саме гумористичні публікації з “Хьюстон пост” належали перу Вільяма Сідні Портера. Остаточним аргументом для винесення вердиктів при цьому слугували бухгалтерські документи, які засвідчували, що гонорари отримував саме Портер. До цієї, так званої ранньої творчої спадщини письменника зазвичай зараховують 28 коротких історій, 10 гумористичних віршів, 7 фейлетонів. Найвідоміші з них — “Суботній вечір Сіммонса", “Безпутний ювелір", “Білл Веретон", “Легенда Сан-Хасінто” — включаються сучасними видавцями до збірників новел О.Генрі.

Взимку 1896 року за рішенням центральної влади справу Остінського Національного банку було переглянуто, а Вільяму Сідні Портеру інкриміновано розтрату великої, як на той час, суми — п’ять тисяч доларів. Більшість біографів письменника уникають однозначних суджень стосовно його причетності до фінансових махінацій, наголошуючи на тому, що бухгалтерська документація Остінського банку завжди велася вкрай недбало, і це відкривало для банківського керівництва необмежені можливості для зловживань. Втім дехто припускає, що Портер усе ж таки міг таємно взяти гроші, аби поліпшити фінансовий стан своєї газети “Роллінг Стоун". Очевидно, він сподівався невдовзі їх повернути, але так і не зміг цього зробити.

Інші дослідники висловлюють припущення, що добросердечний Білл лише покривав одного зі своїх безпосередніх начальників, котрий взяв гроші і в силу певних серйозних обставин не повернув їх своєчасно. На користь цієї гіпотези наводять один цікавий мотив, який двічі з’являється в оповіданнях О.Генрі. Так, у новелі “За першою вимогою” змальовується ситуація, коли директор банку Білл Лонглі позичає десять тисяч доларів найкращому другові Мервіну для купівлі худоби, та невдовзі, на їхнє нещастя, приїздить ревізор, який виявляє недостачу. Мервін, котрий передав позичені гроші своєму братові, готовий навіть пограбувати поїзд, аби повернути борг і врятувати Білла від ув’язнення. Однак в останній момент з’являється брат Мервіна з великою виручкою і друзям вдається уникнути ганьби. Аналогічною є й колізія новели “Друзі із Сан-Розаріо", в якій також описано ситуацію, пов’язану з двома вірними друзями, несподіваною ревізією і банківською недостачею. І знову ж таки в останню хвилину, коли на карту поставлено честь, репутацію і свободу одного з приятелів, гроші, позичені на купівлю худоби, повертаються. У цих фіналах, які виглядають занадто банальними у порівнянні з непередбачуваними розв’язками, традиційними для новел О.Генрі, біографи схильні вбачати очевидну, можливо навіть усвідомлювану автором, ремінісценцію з власного біографічного контексту.

У новітніх біографіях О.Генрі, щоправда, зустрічається інформація про те, що в середині 50-х років XX століття у СІЛА було здійснено спеціальну перевірку фінансової документації Остінського Національного банку за 1891— 1894 рр. з метою з’ясування причетності Вільяма Сідні Портера до виявленої ревізією у 1896 році недостачі. Висновок цієї перевірки виявився однозначним: касир-бухгалтер