Читати книгу - "Серце гріє"

Родина Майї жила в Ормроні вже понад три століття. Мама викладала основи лікувальної магії, батько займався дослідженнями разом із дато Феалісом, а дідусь у своєму лазареті приймав пацієнтів із усього континенту. Старша сестра Майї, Інжера, була найулюбленішою і найсильнішою ученицею дато Тахінії. Можливо, колись Інжера посяде місце Тахінії серед п’яти великих магів Ормрона й отримає титул дато. Це величезна честь для родини Політріс. Інжера чудово це знала.

Як і щоранку, вся родина зібралася в їдальні. Батько в очікуванні сніданку читав ранкову газету, дідусь переглядав список пацієнтів на сьогодні, мама клопоталася на кухні.

Майя ненадовго завмерла в проході, чекаючи, поки її помітять.

— Яка ти сьогодні гарна! — схвально промовила Аміна Політріс. Вона внесла до їдальні гарячі млинчики, сирну пасту, смачнющий банановий джем і карамель.

Батько відклав газету й оглянув молодшу дочку.

— Красуня! Зовсім уже виросла, а недавно ж під стіл пішки ходила.

Задоволена Майя наблизилася до столу.

— Авжеж, працювати в команді — це тобі не слухати впіввуха дзижчання нашої неньки на лекціях, — цієї миті Аміна легенько штовхнула чоловіка в плече, але той тільки підморгнув молодшій доньці: — Але й від людей, які виявляться у твоїй п’ятірці, багато чого залежить, адже саме вони прикриватимуть тобі спину у випадку небезпеки.

— А ви з мамою були в одній п’ятірці, авжеж? — Майя почала розливати духмяний чай із трав по білих порцелянових кухлях.

— В одній. Але до твоєї матері повернутися спиною я б не ризикнув, — нагородою за це зізнання став ще один ніжний стусан від люблячої дружини.

— Інжеро? Це… Це правда те, про що я думаю?

Старша сестра спускалася сходами в незаймано-білому вбранні. Тільки стан обвивав гаптований золотавими нитками обі пояс — широкий, прикрашений ієрогліфами.

— Пояс молодшої послушниці! Чому ти нам нічого не сказала? — мама підвелася з-за столу, щоб ближче розгледіти розкішний пояс, що його дато Тахінія вручала тільки найближчим учням.

— Я повернулася пізно, тому вирішила відкласти цю приємну звістку до ранку…

— Вражаюче! Щоб отримати такий, я старався десять років. Ти мене аж на сім обігнала! — обурився тато, але всім було зрозуміло, що й він у цілковитому захваті.

— Молодець, дівчинко. Бабуся тобою пишалась би, — дідусь Майї був чоловіком мовчазним і відлюдькуватим. Почути від нього похвалу — велика рідкість.

— Коли вона його тобі вручила?

— За який термін ти дослужишся до старшої послушниці? Мені для цього ще сім років знадобилося. Подивимось, як у тебе вийде, — щасливі голоси батьків лунали одночасно.

Майя зітхнула й втупилася в чашку. Що й казати, сестричка обрала найбільш вдалий момент, аби продемонструвати свої переваги. Втім, їй нічого особливого для цього й не знадобилося. Інжера завжди була найрозумнішою, найталановитішою, найбільш здібною. Вона достроково здала іспит і змінила червону нашивку на жовту, з ієрогліфами джун-вей у дванадцять років — на два роки раніше за своїх однолітків і молодшу сестру. Кілька літ роботи в п’ятірці — і ось на передпліччі в Інжери красується біла нашивка з написом та-вей. Тепер сестра отримала дарчий пояс від самої Тахінії, значить, синя нашивка високого майстра-сото — не за горами, а Інжері ж всього дев’ятнадцять.

Майя знову зітхнула. Якби вона, Майя, була така само обдарована, як старша сестра, отоді-то Дарт неодмінно звернув би на неї увагу, проте Майя була звичайною ученицею, з далеко не найблискучішими здібностями. Навряд чи такій сіренькій дозволять працювати разом із геніальним майстром.

Але сьогодні навіть сумні думки не могли зіпсувати юному магові настрою. Попереду на неї чекали захопливі пригоди, заняття в польових умовах, небезпечні завдання й, напевно, нові вірні друзі. Майя ледь доторкнулась до млинчиків, устала з-за столу, обійняла маму, цьомкнула в щоки батька й діда, кинула зневажливий погляд на сестру та вийшла з дому.

На вулицях міста панувала весна. Повітря було наповнене пахощами ясмину, одночасно цвіли азалія, бузок і яблуні — маги, що контролюють погоду, цього року особливо розійшлися. Важко було повірити, що за високою білою стіною навколо міста жене свої піски безкрая пустеля.

Дорога до гакко займала в Майї десять хвилин, але сьогодні дівчинка не квапилася. Вона зумисне вийшла раніше, щоб не захекатися і встигнути перейнятися важливістю моменту, перш ніж її нога ступить на мармурову підлогу головної зали. Повз неї статечним кроком проходили такі самі ошатні хлопчиська й дівчатка, по обличчях блукали радісні посмішки, сяяли захоплені очі — немовби весь Ормрон просочився дитячими передчуттями й батьківською гордістю.

Майя поважно крокувала бруківкою, прислухаючись до стукоту своїх підборів. Від сьогодні вона вже не маленька нітто-хей, котра поспішає до школи з величезним портфелем, вона — джун-вей. Залишилося тільки отримати жовту нашивку, аби усі бачили, що перший у житті іспит складено. Майю трішки бентежило, що жовта нашивка може не гармоніювати з фіалковою сукнею, на мить навіть подумала повернутись і переодягтися, але це вбрання так пасувало до її очей…

— Привіт! Розкішна сукня!

Так кричати просто у вухо Майї могла тільки одна людина — Віра. Висока, тонка, схожа на ламану лінію, Віра була найкращою подругою Майї з першого дня в гакко.

— Привіт. Вигляд маєш незрівнянний!

Віра порожевіла від компліменту у відповідь, покрутилась навколо власної осі, демонструючи темно-зелені штани й короткий обтяглий топ.

— Маман хотіла натягти на мене святкове кімоно, уявляєш? На мене — кімоно! Та я в ньому як ціпок, загорнутий у напинало. Але ж ти знаєш маман — така конформістка, — Віра закотила очі й присіла в реверансі, вдаючи Уліну Реко — викладачку предметної магії металу Байді та за сумісництвом її маму.

— І що ж ти зробила?

— Як що? Загорнулася в кімоно, як належить, а вниз надягла ось це. Мама в дім, я за ріг, кімоно в сміттєвий бак — і ось я серед вас!

— У сміттєвий бак? Але як же…

— Та що йому зробиться, — відмахнулася подружка. — Слухай, як класно було б потрапити в одну п’ятірку! — Віра негайно змінила тему розмови, що, варто зазначити, траплялося з нею доволі часто.

— Так, було б здорово. І та-вей Дарта туди так само… — Майя трішки почервоніла.

— Ой, знову ця романтична маячня. І слухати не хочу. Як із ним працювати можна — не уявляю. Він же — морожена риба!

— Сама ти морожена риба! Він просто дуже стриманий і чемний, — образилася за свого кумира закохана дівчинка.

— Він? Чемний? Три ха-ха! Та він просто самозакоханий дурень, який не бачить нічого, крім себе, любого. Ой, добре, не хочу сваритися, встигнемо ще. Ми не спізнюємося?