Читати книгу - "Пригоди доньки Волдеморда, Настя Коваленко"

Після вечері у Великій залі Селестіна піднялася до вітальні Грифіндору разом із іншими першокурсниками.

Серед шуму і сміху її увагу привернув хлопець із розкуйовдженим чорним волоссям і блискучими зеленими очима, дуже схожими на її власні.

Він простягнув їй руку:

— Привіт! Я — Джеймс Сіріус Поттер.

— Селестіна Ріддл, — тихо відповіла вона.

Хлопець трохи здивовано підняв брови, почувши її прізвище, але нічого не сказав. Лише тепло усміхнувся:

— Круто! Будемо триматися разом?

Селестіна кивнула, відчуваючи дивне тепло в грудях. Уперше за довгий час вона відчула себе не самотньою.

Пізніше того тижня

На одному з перших уроків Захисту від темних мистецтв клас привітав їхнього нового вчителя.

Високий чоловік у темно-синій мантії із серйозним обличчям та знайомими окулярами уважно оглянув учнів.

Коли його погляд ковзнув по Селестіні, він ледь-ледь затримався, немов щось відчув. Проте в його очах не було страху — тільки цікавість і легка тривога.

Селестіна опустила очі. Вона ще не знала, чи професор Поттер довірятиме їй…

Але вона точно знала одне: вона зробить усе, щоб бути гідною стояти на світлій стороні.