Читати книгу - "Під чужим ім’ям, Love"

Третьої ночі море збожеволіло. Вітер здіймався так, ніби небо розривалося надвоє. Хвилі били в борт із такою силою, що кожен рух здавався останнім.

— До вітрил! — кричав Леон, мокрий до нитки, з блиском у очах, який з’являється лише в тих, хто народився на воді.

Анна бігла, не думаючи. Її долоні здерті, ноги тремтять, серце гупає в скронях. Вона тягнула мотузки, трималася за канати, ковзала, але не падала. Її рішучість помітили.

Коли мачта затріщала, і один із матросів мало не впав за борт, Анна кинулась вперед. Вона схопила його за руку, впала на коліна, але втримала. Він важко дихав, дивився на неї широко розплющеними очима.

— Ти… дівчина? — прошепотів він, не вірячи.

Анна затулила йому рота.

— Тихо. Прошу тебе.

Він кивнув. А в цей момент хтось уже стояв за її спиною.

— Вставай, — голос Леона був не гучним, але кожне слово звучало, мов грім.

Анна підвелась повільно. Дощ капав з її вій. Її губи тремтіли.

— Що ти від мене приховуєш, Антоне?

Вона мовчала. Бо не знала, що сказати. Бо боялася, що сказане зламає все. І, можливо, саме тому він нічого більше не сказав. Лише дивився довго. До самої тиші.

І тоді вона зрозуміла — він уже знає. Але ще не вирішив, що з цим робити.

---